— Працювати з деревом я почав п’ять років тому: стало цікаво і вирішив спробувати, — розповідає Сергій Миколайович.
— Це зараз у мене спеціальний набір інструментів, а стартував з трьох різців. Першим виробом була Почаївська ікона Божої Матері. Роботи показував вузькому колу: родичам і друзям. Але різьблення затягнуло, тож хоч і прихапцем, але продовжував займатися. В основному створюю картини й ікони. Ескізи малюю сам або беру з інтернету. Здебільшого
працюю з липою, бо вона порівняно м’яка і має однорідну структуру: без прожилок. Вироби покриваю акриловим лаком на водній основі, щоб річ була комфортною і безпечною у користуванні, зокрема не викликала алергію. Це хобі, яке заспокоює: відключаюся від усього — «ну ще трошки, ну ще один елемент» — і можу просидіти з різцем до другої години ночі.

Моя ж робота — це авторемонтна майстерня, яка спеціалізується на реставрації старовинних автомобілів переважно для приватних колекцій. Цією справою займаюся майже 16 років. Отримав технічну освіту в Новгородківському професійно-технічному училищі No36, але жодний заклад не навчить так, як практика. Тривалий час працював на СТО, зокрема і на елітній Рубльовці в Москві. Зараз маю достатній досвід і знання, та тра-пляються складні моменти, в яких консульту-юся з більш досвідченими майстрами.

Працювати зі старими машинами надзвичайно цікаво: по-перше, їх залишилися одинці, а по-друге, вони мають душу. Ремонтую автівку з нуля під ключ, роблячи такою, якою вона кілька десятиліть тому вийшла із заводу. Я отримую задоволення, коли купа брухту через певний час виїжджає з моєї майстерні своїм ходом. Сказати замовнику одразу, скільки піде часу на реставрацію — нереально, бо техніка стара, і невідомо, скільки займе пошук кожної з деталей чи вузлів. Здебільшого, щоб відновити один автомобіль, доводиться купувати 2-3 автомобілі-донори. Ось нещодавно пів року працював над ГАЗ-21 1967 року випуску, який тепер радує його власника.

Беру участь у тематичних виставках і фестивалях в Україні, зокрема добре зарекомендував себе в Олександрії, наступного року планую заявитися в Запоріжжі, Кам’янці-Подільському і в Києві — на Old Car Land, де поки що був як глядач, отримуючи стимул і входячи в азарт. Цей рік добряче обмежив нас у масових заходах, але, з іншого боку, дав мені змогу підтягнути поточну роботу, щоб наступного року вистрелити з новими проєктами, про які говоритиме уся Україна.

Визнання є. Так, знайомий з багатьма майстрами і колекціонерами — ми перетинаємося на заходах. З кожним фестивалем коло знайомств розширюється — це вже не тільки Україна, а і Європа. Мою майстерню прикрашає плакат з автографом іменитих колекціонерів-реставраторів Максима Красильнікова і Дмитра Чабана.

У майстерні я проводжу багато часу, тому тут чисто, світло і красиво. На стінах — акварельні малюнки моєї старшої донь-ки Анастасі. На них здебільшого зображена та техніка, яку я реставрував: художниця тихенько малювала, що я й не знав, а потім дарувала мені. Та й взагалі у майстерні можна організувати невеличкий музей, тут є багато чого: від маленьких модельок авто до старовинних телефонів і Дідів Морозів.

Оскільки у мене одразу два ремесла, а в кожному з них багато хорошого інструмен-ту не буває, тому мої друзі й рідні можуть не заморочуватися і сміливо дарувати мені саме професійні інструменти.

Тетяна Юганова