Знам’янський район
Суспільство / Спорт

Велоплани Алли Марущук

Велоплани Алли Марущук
3 червня за ініціативою ООН відзначають Всесвітній день велосипеда. Шість років тому Алла Марущук із села Мошориного Знам’янського району обрала велосипед для занять професійним спортом, коли прийшла займатися у відділення велоспорту Знам’янської районної КДЮСШ (велоклуб «Рос Агро»).
Шістнадцятирічна Алла Марущук родом із Мошориного, тут робила перші кроки у велоспорті, здобувала перші перемоги, а з осені 2018 року навчається у Донецькому вищому училищі олімпійського резерву імені Сергія Бубки та виступає за збірну Донецької області, а також перебуває у складі збірної України серед юніорок по шосе.

— Пропозицію представляти Донеччину я отримала, коли виступала на чемпіонатах України і мене помітив тренер Донецької збірної Валерій Красов. Тренування у Мошоринському відділенні і тренування у складі збірної — це різні рівні підготовки: у спортшколі дітям закладають ази, а в училищі і збірній юнаки та молодь вже вдосконалюють результати і демонструють уміння й навики на змаганнях різного рівня. Тому мій перший тренер Вадим Кива схвально поставився до пропозиції щодо мого переходу і так би мовити передав мене Валерію Красову. Мої рідні хоч і в усьому підтримують мене, та на навчання одразу не хотіли відпускати, але врешті погодилися.

Тож зараз я живу у місті Бахмуті Донецької області. Мешкаю в студентському гуртожитку. Більша частина вихованців училища — з Донецької області. Між собою товаришуємо, суперники ми лише на велодоріжках. Мій розпорядок дня наступний. О 7:15 ми прокидаємося, робимо зарядку, снідаємо і йдемо на тренування. Далі обід, тиха година (коли ми відпочиваємо, адже втомлюємося на першому тренуванні), після відпочинку розпочинаємо друге тренування, потім вечеря й о 22:00 — відбій. Також маємо час на навчання, а коли випадає вільний час, я люблю читати поезію українських — Шевченка, Франка та світових — Пушкіна, Єсеніна — класиків.

На змагання і збори ми виїжджаємо дуже часто, у середньому раз на два тижні, звісно, це не стосувалося періоду карантину.
Усі старти різні, але я ніколи не забуду свої перші змагання, хоч це і були звичайні перегони між вихованцями нашого відділення. Мене чверть години тому як зарахували до відділення, видали велосипед, до педалей якого я не діставала ногами, а на його сідлі я провела всього 15 хвилин, але змагання є змагання, тим більше, заради них, зрештою, я й прийшла у велоспорт. Тож я стартувала, сповнена радісними емоціями і натхненням, аж тут бачу директора своєї загальноосвітньої школи, починаю йому махати і кричати «добрий день» — і влітаю в дерево. До мене підбіг тато, обдивляється мене, а я безупинно плачу. Він запитує, чи у мене щось болить, чи немає раптом перелому, на що я відповідаю, що нічого не болить, а плачу — бо… не виграла змагання. А шрам від того падіння є і досі. Взагалі, велоспорт — досить травмонебезпечний вид спорту, але від травм не вбережешся ніяк.

Від тих перших змагань минуло наче небагато часу, але на сьогодні я майстер спорту України з велосипедного спорту по шосе, триразова чемпіонка України з треку, чотириразова чемпіонка України з маунтинбайку, багаторазова чемпіонка України з шосе і кросу у категорії юніорки, також я чемпіонка України по велокросу серед жінок. Окрім змагань в Україні у 2019 році я брала участь у XV літньому Європейському юнацькому олімпійському фестивалі в Баку (Азербайджан), де в індивідуальній гонці на час посіла V місце. Мені не вистачило 5 секунд до ІІІ місця, уважаю, я дещо помилилася у побудові тактики перегонів.

Моє найдовше у житті тренування тривало 5,5 годин. Швидкість у ньому була невелика, але я разом з товаришками подолала
250 км, таким чином розвиваючи витривалість. А для себе особисто тоді я підтвердила, що маю терпіння.

Коли приїжджаю у Мошорине на канікули, завжди приходжу у відділення: тренуюся разом з іншими вихованцями, спілкуюся з улюбленим першим тренером, а зв’язок по телефону підтримую з ним постійно — він завжди в курсі моїх спортивних досягнень і невдач.

Хоч інших дитячих спортивних гуртків чи секцій, окрім велоспорту, у Мошориному немає, але мені вони були не потрібні: мені завжди подобалося їздити на велосипеді й у мене було багато енергії, яку я хотіла яскраво реалізовувати. Тож з восьми років я мріяла прийти на заняття з велоспорту і розпочала їх, коли мені нарешті виповнилося 10 (розпочинати заняття можна було з 10-річного віку). Я одразу мала наміри перемагати, а не прос-то займатися. І моя жага до перемоги зростає разом зі мною.

Дітям, які роздумують, іти їм на заняття велосипедним спортом чи ні, можу запропонувати мій авторський (складений на основі власного досвіду) невеликий тест і відповісти на питання: чи є у вас бійцівські якості, терпіння, сила волі і стремління до перемоги. Якщо усі відповіді позитивні, тоді можете у вересні йти записуватися у відділення велоспорту вашої місцевої спортшколи і набувати практичних знань та, звісно, перемагати!

Я ж хочу подякувати моєму батькові Сергію Марущуку та першому тренеру Вадиму Киві, які розділяють мою любов до велоспорту і вірять у мене.

Незабаром у Алли Марущук день народження, тож хай усі її амбітні велоплани вдало реалізуються!
Тетяна Юганова
Велоплани Алли Марущук
Велоплани Алли Марущук
Велоплани Алли Марущук
Велоплани Алли Марущук

Календар

«    Липень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031