---
Суспільство

Яна Артеменко: «Я зароджую у дітей любов до легкої атлетики»

Яна Артеменко: «Я зароджую у дітей  любов до легкої атлетики»
Аж два приводи: Міжнародний день спорту на благо миру та розвитку, який відзначають 6 квітня, і Всесвітній день здоров’я, який відзначають 7 квітня, було у редакції «Вісника Кіровоградщини», щоб поспілкуватися із заступницею директора з навчально-тренувальної роботи комунального закладу «Дитячо-юнацька спортивна школа Олександрівського району», тренеркою з легкої атлетики, старшою сестрою дворазової чемпіонки Європейських ігор 2019 з легкої атлетики Тетяни Мельник Яною Артеменко (Мельник).
— Ось уже другий рік як я працюю заступницею директора з навчально-тренувальної роботи у спортивній школі, в якій свого часу займалася, і, звісно, продовжую тренерську роботу, яку розпочала у 2015 році, — розповідає Яна Юріївна.

— Робота заступника директора полягає у тому, що я слідкую за навчально-тренувальним процесом у школі, зокрема за тим, щоб була правильно поставлена робота тренерів: скла-дені навчальні плани, заповнені журнали, відпрацьована з вихованцями техніка безпеки; періодично відвідую усі шкільні тренування; слідкую за своєчасним присвоєнням спортивних розрядів вихованцям. Окрім того з тренерами ми проводимо бесіди, обговорюємо новітні підходи до тренувань, ділимося досвідом, радимося, як краще залучати дітей до занять лег-кою атлетикою. Зараз у школі працює сім основних тренерів і тринадцять сумісників (сумісники — це вчителі фізкультури, які працюють у сільських школах нашого району і займаються з дітьми у позаурочний час). Види спорту, які ми культивуємо: легка атлетика, футбол, волейбол, баскетбол, теніс, бокс. Для мене така адміністративна робота не нудна, адже я фанатка своєї справи. Тим більше, що у мене був чудовий наставник — директор нашої спортшколи Микола Іванов, якого, на жаль, з недавніх пір більше немає з нами. Він вибу-дував роботу школи на тому, що кожен її працівник знав і любив справу, якою займається, — це було основою спортивного процесу. Усі тренери поважали директора, який був лідером у колективі, рівнялися на нього, не хотіли його підводити. Микола Павлович ніколи не втручався в роботу тренера, для нього головним була результативність цієї роботи. Він так багато вклав у розвиток спорту Олександрівщини своїх труда і душі, що хочеться це продовжувати і ні в якому разі не втратити.

Окрім адміністрування я маю 12 годин тренерської роботи: веду одну групу базової підготовки, яку відвідують 10 вихованців 2006-2007 років народження, що мають І чи ІІ дорослий розряд. Це вже друга моя група, відколи я працюю в спортшколі. Приємно, що мої колишні вихованці продовжують свій спортивний шлях і мають гідні результати. Так, ІІІ місце на чемпіонаті України у бігу 4 по 400 м посів вихованець мого першого набору Ігор Коваленко. З нинішніми легкоатлетами у нас було багато планів, це саме той вік, коли вони могли показати свої результати. Але, на жаль, зараз, у зв’язку з карантином, усі змагання й очні заняття у школі призупинені. Та наші діти займаються самостійно вдома за індивідуальними планами, які підготували для них їхні тренери. Сенсу хвилюватися, чи й справді вони займаються, немає. Як я бачу, наші вихованці вже усвідомлюють: щоб був результат, їм треба працювати — це правило ми закладаємо їм з перших занять.

Зараз наші юні спортсмени займаються загальнофізичною підготовкою, адже головне — утримати досягнутий рівень, вони не розвиваються, але й не втрачають форму. Як розповіла моя сестра — Тетяна Мельник, такого ж принципу дотримуються і професійні спортсмени. Так, у зв’язку з перенесенням Олімпійських ігор на наступний рік вони з тренерами не роблять великих навантажень, але й не дають організму розслабитися, тримають себе в тонусі.

Ще одна грань моєї спортивної діяльності — суддівська робота. 14 березня в Івано-Франківську я побувала у ролі судді на чемпіонаті Асоціації Балканських легкоатлетичних федерацій (ABAF) зі спортивної ходьби, адже минулого року я отримала національну суддівську категорію з цього виду спорту, тобто маю право судити національні і міжнародні змагання, які проводяться в Україні. На відповідне навчання мене запросили (а запрошують не всіх), оскільки Олександрівка є фавориткою легкої атлетики, а я вже мала і досвід роботи
секретарем суддівської колегії, і пробувала себе в суддівстві на декількох чемпіонатах України та матчевих зустрічах націо-нальних змагань. І коли впевнилися, що я зможу (бо, по-пер-ше, треба вже мати досвід, по-друге, — перспективу, тоб-то суддя має працювати у спортивній галузі і показувати ре-зультати), — запросили на ці курси. Суддівство — це не за-робіток: один день роботи судді коштує 124 гривні, і насправді ми більше витрачаємо, ніж отримуємо. Фінансово. Але судді — це такі люди, які просто не можуть без улюбленої справи.
Наша велика спортивна родина — тренери і спортсмени з України та інших країн — з’їжджається разом, щоб не тільки
попрацювати і набути досвіду, а й поспілкуватися, підтримати одне одного. Це навіть не робота, а захоплення.

Цікаво, як я прийшла до спортивної ходьби. Для мене вона дещо схожа на художню гімнастику, яка має не конкретні вимірювані показники (довжина дистанції, час, відстань тощо), а оцінюється журі за техніку і майстерність виконання. Судді на дистанції можуть зняти спортсмена, якщо він неправильно іде, три картки — і ти припиняєш змагання, і неважливо, 50 чи 10 кілометрів ти вже подолав. Коли дивишся на змагання з цього виду спорту по телевізору, вони не вражають і не захоплюють, але коли заглиблюєшся у правила і сам починаєш іти, тоді ходьба тебе просто поглинає. Я рада, що мене запросили у її оригінальний світ, адже до цього я про неї не мала жодного
уявлення, а тепер стала її адепткою. Але не ходьбою єдиною.

Минулого року я була суддею на чемпіонаті Європи з багатоборств. А ще я люблю стрибки у висоту. Між іншим, їх ми вже запровадили у школі і маємо хорошу динаміку. А от спортивної ходьби у нас ще немає (як і на Кіровоградщині взагалі), і я хотіла б започаткувати її саме в нашій школі.

Як спорт з’явився у моєму житті? Мене у легку атлетику привів мій директор, тренер і моєї мами Галини, яка теж у свій час займалася бігом, Микола Іванов. Я навчалася у 5 класі, коли на мої здібності звернули увагу учителі фізкультури Віктор Махно й Олексій Явтушенко, розповіли про мене Миколі Павловичу. Той прийшов до мене і сказав: «Давай спробуємо займатися». Я погодилася, мої батьки мене підтримали, а мама ще й показала свої грамоти і медалі, які отримала під час тренувань у Миколи Павловича, — це мене надихнуло. Я більше п’яти років займалася під його керівництвом. Потім моїм тренером став Вадим Михайлович Приймак, який тільки прийшов працювати у школу. Після закінчення школи я вступила у Кіровоградський педуніверситет ім. В.К. Винниченка на факультет фізичного виховання, займалася у нинішнього cтаршого тренера збірної Кіровоградської області з легкої атлетики Володимир Абраменка.

Сьогодні я задоволена тим, що маю: у мене улюблена робота, сім’я, в якій я люблю і мене люблять. У спорті я маю І розряд, але найбільше моє досягнення — це моя сестра Тетяна. Уважаю, що моє захоплення спортом стало шляхом успіху Тані. Коли я займалася у спортшколі, почала займатися і вона: я її гукала із собою на стадіон, і вона бігала з нами, граючись. Думаю, що свого часу я її надихала, інколи змушувала тренуватися, налаштовувала не здаватися, ми підтримували одна одну на змаганнях. Те, чого я досягла, — це моє, але треба було так скластися, щоб завдяки моєму захопленню легкою атлетикою з’явилася вона як спортивна зірка. Зараз у Тані вже більший досвід роботи як тренерської, так і спортивної, тому що вона працює на високому рівні. Я працюю на початковому рівні — з дітьми, у яких я тільки зароджую любов до цього спорту. Тому я звертаюся до неї за консультаціями, можу подзвонити з проханням порадити щось у конкретній ситуації.

А от щодо підтримки — тут вже я їй допомагаю, по можливості намагаюся приїздити на усі чемпіонати України, де вона виступає. Ми завжди раді допомогти одна одній чим можемо.

Якщо дехто говорить, що дітей зараз важко чимось зацікавити, зокрема вони не хочуть займатися спортом, то я вважаю, що усе залежить від дорослих, а не від дітей. Доведу це на власному досвіді. Не так давно мене запросили в одну зі шкіл селища допомогти організувати День фізичного виховання для усіх класів — провести естафети. І я побачила, що учні 1-5 класів надзвичайно активні і хочуть займатися фізичними активностями, але — в ігровій формі. А от старші вже такого інтересу не проявляють. Тому задача дорослих — закладати
фундамент любові до спорту і фізкультури у молодших класах, а коли діти стануть старші, то в них буде сформована саме така модель поведінки, і вони просто не зможуть інакше — це стане способом їхнього життя. Але не слід забувати, що вчителям фізкультури і викладачам спортшкіл потрібне фінансування, щоб придбати інвентар. Адже у дитячому віці займатися класичною легкою атлетикою будуть одиниці, а от займатися легкою атлетикою в естафетах буде більшість дітей. Мій восьмирічний син Павлоне дуже любить спорт, тому цю любов ми йому прищеплюємо. Так, я ходжу з ним на прогулянки, при цьому вмикаю телефон і веду онлайн трансляції на фейсбуці, часто ми беремо із собою песиків або катаємося на велосипедах. Таким чином наші заняття фізкультурою проходять у грі, при цьому ми долаємо 5-7 кілометрів. До речі, карантин не є цьому перешкодою, адже йдемо ми туди, де немає людей. Так що здоровий спосіб життя можна вести, навіть якщо діти у цьому не зацікавлені. Як ви зрозуміли, я за активний і здоровий спосіб життя: я постійно кудись їду, у мене змагання, прогулянки, риболовля. Не приховую цього і ділюся із своїми напрацюваннями із друзями і знайомими. Ніколи не дотримувалася дієт, солодке я їм, з моїм активним способом життя, з моєю емоційністю калорії у мене не затримуються.

Я знаю, що до того, що маємо ми із сестрою, і до того, чого досягнув кожен спортсмен, веде нелегка дорога. Так, спортсменами стануть не усі, але я хочу, щоб якомога більше людей полюбили й обрали здоровий спосіб життя.

Тетяна Юганова
Фото: Богдан Дроздов
Яна Артеменко: «Я зароджую у дітей  любов до легкої атлетики»
Яна Артеменко: «Я зароджую у дітей  любов до легкої атлетики»
Яна Артеменко: «Я зароджую у дітей  любов до легкої атлетики»

Календар

«    Травень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031