Знам’янський район
Суспільство

Наталія Дзюнзя: «Граючись, навчай»

Наталія Дзюнзя: «Граючись, навчай»
Один раз на рік один педагог Знам’янщини удостоюється районної премії Василя Сухомлинського. За результатами розгляду педагогічних напрацювань цього року премію присвоїли вчительці початкових класів, вчительці вищої категорії Петрівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Наталії Дзюнзі. Про школу, педагогічну родину і захоплення говоримо з цьогорічною лауреаткою.
— У Петрівській школі я працюю 29 років, за які була першою вчителькою п’яти класів, — розповідає Наталія Леонідівна. — У цій школі і сама навчалася, але після закінчення Олександрійського педучилища отримала направлення у Дмитрівський районний Будинок піонерів, а після виходу з декретної відпустки прийшла працювати вже у школу в Петровому. У 1991 році вступила до Кіровоградського педінституту на факультет методики викладання в початкових класах. П’ять моїх учнів пішли у педагогіку, щоправда вчителів початкових класів серед них поки нема. Зате тепер разом зі мною працює вчителькою початкових класів моя донька — Альона Дзюнзя.

З гордістю можу говорити про родинну педагогічну династію в межах рідної школи. Хоч мої батьки і не педагоги, та мати, Ярослава Миколаївна Гонтаренко, якої, на жаль, вже нема серед живих, довгий час працювала у школі завгоспом. Я обрала професію вчителя, тому що слідувала за своєю старшою сестрою Світланою Матущак, яка зараз працює заступницею директора школи з навчальної роботи. Причому слідувала не в дорослому віці, а коли вона ще була ученицею. Як тільки Світлана пішла у перший клас, то у наших дитячих забавах з’явилася гра у школу: сестра визначала мене ученицею, а сама мене навчала. Мені подобалося отримувати гарні оцінки, як подобалася і роль учительки. Пам’ятаю, любила рахувати, а от читати — ні. Коли ж пішла в школу і я, то у мене була перша вчителька у віці, а у сестри — молода. Свою я любила і поважала, але сестрі все одно заздрила, що у неї така молода наставниця, і тоді я вирішила, що теж стану молодою вчителькою. А тепер згадую це і думаю, якими дивними були ті дитячі стереотипи, адже скільки досвіду і задумів я маю зараз, хоч і вийшла з категорії «молодий вчитель». До речі, у школі із сестрою ми були відмінницями і вступили до педучилища без екзаменів.

З огляду на те, що в сім’ї три педагогині — я, сестра і моя донька, — не обходимося без того, щоб перенести шкільні клопоти додому. Наші близькі на святах одразу попереджають: про школу не говорити! Але як не стараємося, та все одно якусь професійну тему та й зачепимо. Ми на рівних обговорюємо нагальні питання, свою думку одна одній не нав’язуємо, але маємо власні погляди і намагаємося у дискусіях досягнути істини.

Оскільки я класоводка третього класу, то в освітню реформу — Нову українську школу — я поки що не заглиблювалася, оскільки працюю за своєю програмою. А от донька якраз працює за новим Стандартом початкової освіти, і я бачу, як вона готується до уроків. Звісно, ігрова форма більше подобається дітям, але не слід забувати, що на кінець року вимоги і для НУШ, і для тих, хто йде за старою програмою, однакові: діти мають уміти читати, писати і рахувати. І якщо на уроках лише гратися, то результату не буде. Тому зі свого досвіду раджу доньці: граючись, навчай. Бо сама тільки гра розвиває фантазію і творчість, а знань не дає. У мене є два роки, щоб досконало вивчити нову програму, і тоді вже донька розповідатиме мені про її тонкощі.

У свої педагогічній діяльності широко впроваджую спадщину відомого педагога Василя Сухомлинського. Я розробила уроки розвитку мовлення на основі оповідань та казок Василя Олександровича для учнів початкових класів, тобто створила те, що мені буде потрібно у роботі. Слід пояснити, що на розвиток мовлення відводиться дуже мало навчальних годин, тому вирішила розвивати мовлення учнів не лише на уроках української мови, а й на інших. Я вважаю, що у знаного педагога була хороша практика (вивчала її під час навчання у педучилищі, тоді й побувала у Павлиші Онуфріївського району, де він працював), а його твори мають виховний вплив на дітей, тому й обрала їх. Повторюся, розробила уроки саме для свого класу, не для того, щоб їх впроваджували у свою роботу інші, ні тим більше для отримання премії. Але оскільки премію присвоюють тим, хто у своїй роботі використовує творчу спадщину педагога, мої розробки дирекція школи подала на розгляд районної комісії. Звісно, приємно, що мою роботу помітили й оцінили.

Поза роботою зараз найбільше часу приділяю маленькій онучці Марії, а взагалі люблю інтелектуальні ігри, розгадую кросворди та ребуси. А інколи ще й плету на спицях. Зараз це шкарпетки і рукавички, а в училищі в’язала і великі речі, деякі костюми і светри й досі зберігаю.

Жодної хвилини не жалкувала, що обрала професію вчителя, і майбутнім випускникам раджу не боятися обирати педагогічний шлях у своєму житті, звичайно, якщо є любов до дітей.


Тетяна Юганова

Календар

«    Січень 2020    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031