Матвій Данилович родом із Зибкового, тут жили і його батьки та діди. Його дід був репресований і розстріляний у 30-х роках, бо працював і мав помірний достаток.

У 1936 році Матвій Набойщиков закінчив семирічку, згодом поїхав працювати підривником на шахту у місто Горлівку Донецької області, звідти його у квітні 1941 року призвали на строкову військову службу, звідти пішов на фронт. Пройшов війну до 1946 року. Спочатку воював у танковому полку, з червня 1941 до 1944 року включно — у 120-му окремому інженерному батальйоні сапером (згодився досвід роботи підривника у шахті), із 1944 до 1946 року включно був командиром саперного відділення.

— Про війну він майже ніколи не розповідав, а те, що розповідав, не вкладається у голові, наскільки моторошні речі, — ділиться з нами складними емоціями Ірина Веселова. — Серйозні бої були у Сталінграді. Коли йшли бої за Київ, чоловік разом з іншими бійцями переправлявся через Дніпро, вони окопалися на плацдармі і декілька днів були відрізані від побратимів. Щоб вижити, їли конину, і те, що розповідають, що Дніпро був просто червоний від крові, Матвій Данилович теж підтверджує. (Цю оповідь я чула єдиний раз, більше він ніколи до тих днів не повертався).

Мабуть, у нього така щаслива доля, що має жити, адже навіть плавати він не умів, а довелося перепливати ріку на колоді, коли підривали міст у Сталінграді, бо діватися було просто нікуди: з одного боку били вороги, з іншого — радянські війська, і вдалося таки дістатися до берега.

Нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня та орденом «За мужність», медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За оборону Києва», «За оборону Варшави», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», «За відвагу».

Після повернення з війни одружився з Євгенією Максимівною, яка тільки повернулася з гітлерівського полону. Побудував великий будинок, посадив великий сад з грушами, яблуками, які сам прищеплював. З дружиною прожили разом до 2005 року. Дружина майже 20 років хворіла, чоловік доглядав за нею сам, при цьому вів господарство, навіть тримав корову. Увесь час після демобілізації працював у колгоспі, після виходу на пенсію ще працював сторожем, має 34 роки трудового стажу, за що відзначений медаллю «Ветеран праці».

На 80-му році життя переніс два інсульти, складну операцію. У нього надзвичайно сильний характер і сила волі: попри свій вік він ніколи не лежить, навіть коли тиск під 200, він встає і ходить від ліжка до столу, часто просто стоїть біля стільця, адже переконаний, що має рухатися. Ніколи не ниє, ніколи не скаржиться, що у нього щось болить чи щось не так.

Як він сам говорить, за віком він уже пережив свою маму, яка була у їхній родині теж довгожителькою. Матвій Данилович має двох доньок, двох онуків, двох правнуків й одного праправнука.

От тільки напередодні цьогорічного дня народження, 9 листопада, сталася неприємна подія: до оселі ветерана без попередження приїхали електрики відрізати світло, бо нібито у нього накопичився борг у сумі… 1 грн 70 коп., хоча чоловік вмикає одну лампочку, та ще працює холодильник, які у сумі не споживають навіть тих 70 кВт, які йому належать по пільзі безкоштовно. Добре, що вдома була донька і домоглася, щоб світло не відімкнули. Але обуренню рідних немає меж: як знущаються над поважними людьми. На сьогодні проблему владнали, борг погасили, але питання для рідних не в грошах, а в ставленні до ветеранів.

Сподіваємося, що більше таких випадків не траплятиметься, а Матвій Данилович продовжуватиме радувати рідних і близьких своєю гостинністю.

Тетяна Юганова