---
Суспільство

Як створити успішний танцювальний колектив. Поради від Євгена Суботіна

Як створити успішний танцювальний колектив. Поради від Євгена Суботіна
Євген Суботін і Аліна Вустілка раніше разом танцювали — були парою, і тепер вони разом, планують створити сім’ю. А ще вже сьомий рік ведуть спільний проект — навчають спортивним бальним танцям малих, а з недавніх пір і дорослих жителів міста Знам’янки у Клубі спортивного бального танцю «Фурор-Данс». Про те, як розпочати власну справу і займатися тим, що подобається, розповідає керівник Клубу Євген Суботін.
Родом ми з Олександрії, — розповідає Євген. — Я розпочав займатися танцями з 8 років, а Аліна — з 7. Я переїхав у Кропивницький, коли вступив у 2010 році у педуніверситет на кафедру хореографії мистецького факультету. Як і кожному студенту, грошей не вистачало, тим більше, що спортивні бальні танці — це не дешевий вид спорту: виїзди на змагання, семінари, індивідуальні заняття, костюми, зачіски.

Дякую батькам, що знаходили кошти на це, але на І курсі я розумів, що я вже дорослий хлопчик і повинен хоча б підробляти. Підробляв я і на будівництві, і чергував на стоянці. Але якщо я вступив на хореографію, то логічно було йти у цьому напрямку. Працював в одному з клубів обласного центру, а потім вирішив займатися з дітьми. Для цього взяв карту області і став розмірковувати, куди можна поїхати,
адже на І курсі я боявся великих міст. Знам’янку знав, адже через це місто їздив з Олександрії до Кропивницького, але для мене вона була недосяжною, якоюсь захмарною. Урешті-решт я вирушив у Бобринець. На шляху до нього була зупинка в Компанціївці, я вийшов випити кави, побачив перед собою Будинок культури, зайшов запитати про роботу й… автобус поїхав далі без мене. Набрав дітей і розпочав заняття. Через рік зрозумів, що ще є вільний час і я можу працювати ще на одній роботі. Аліна саме складала іспити (у нас тоді вже зароджувалися почуття) і вступила до вишу у Кропивницький. Я запропонував разом спробувати працювати — хай буде що буде — у Знам’янці. І у вересні 2012 року ми розпочали розклеювати оголошення про набір танцівників. І якщо в Компаніївці одразу прийшло 14 дітей і приблизно в такому кількісному складі ми займалися цілий рік, то у Знам’янці на перше заняття до нас прийшло три дитини, і така кількість ходила три місяці. Тому ми не знали, чи варто продовжувати роботу, бо не окуповувалися навіть гроші на проїзд Кропивницький – Знам’янка і назад. І були такі періоди, коли я казав Аліні, що час згортатися, а вона вмовляла мене потерпіти ще трошки, раптом щось зміниться, потім терпець уривався у неї, і вже я просив почекати. Через пів року у нас було сім вихованців, а танцювальний рік Клуб закінчив з дев’ятьма учнями. За рік про нас дізналися — і займалися вже 20 дітей. Зараз у «Фурор-Данс» близько 50 танцівників, 20 з
них мають спортивні розряди. Нещодавно я порахував, скільки маленьких знам’янчан у нас займалося протягом усього часу, — і вийшла цифра 450. Звісно, багато з них відсіялося, адже з віком у дітей змінюється світогляд, наприклад, хлопці кидають танці і починають ходити на бокс чи футбол.

Хочу сказати, що в дитинстві я сам хотів кинути заняття багато разів, ну дуже багато разів. І я вдячний своїм батькам (мамі, яка у разі чого підключала до врегулювання ситуації тата, і татові), які постійно наполягали на тому, щоб я не пропускав заняття. Важко згадувати складні моменти в житті, коли у батьків не було грошей не те що на змагання, а просто купити продукти. Але батьки виходили із ситуації і знаходили гроші на поїздки. А через декілька років я з подивом помітив, що серед моїх друзів тільки ті, хто ходить до танцювального колективу, а вуличні компанії десь розчинилися. Довгий час я не був найкращим танцівником, але в один момент зрозумів, що я не даю той результат, який би хотіли бачити тренер і батьки, а найголовніше — бальні танці захопили мене цілковито, і я почав докладати зусиль і отримувати результати. І це стало улюбленою справою мого життя.

У дівчат усе розвивається за іншою схемою: вони швидше засвоюють науку, ніж хлопці. Ось Аліна: вона фанатка своєї справи. Вона колись давно мені сказала: «Женю, мені не треба гроші — я хочу займатися улюбленою справою. Я люблю витрачати, але не хочу гаяти час на те, щоб думати, як заробити». Нещодавно я запитав, чи не змінила вона цю думку, і вона відповіла, що коли бачить успіх пари, яку тренує, то кайфує, і гроші для неї все так же не на першому місці. (Тому мені доводиться бути більш прагматичним, інакше ми б давно пропали (сміється)). Аліна з дитинства знала, що буде тренеркою. Працювала на повну силу, йшла до результату і партнерів за собою вела. Їй завжди давали партнерів-початківців, бо тренери знали, що вона зможе заставити їх працювати, і було таке, що партнери навіть плакали від неї. У залі вона надзвичайно вимоглива, і її вихованці інколи теж плачуть. Але без цього ніяк, щоб мати результат. І діти продовжують працювати попри суворість своєї вимогливої тренерки.

Свого часу ми з Аліною танцювали разом, але за станом здоров’я я не міг продовжувати далі, тому Аліна стала у пару з іншим партнером, а я чотири роки тому пішов із танцювального спорту. Аліна закінчила свою танцювальну кар’єру три місяці тому. Тепер у нас більше часу, щоб займатися тренерською роботою. До роботи у Знам’янці Аліна ще й викладає в колективі «Конвалія» у Кропивницькому, в якому, до речі, ми танцювали як пара і їздили на змагання. У нашому тандемі я окрім тренерства відповідаю і за адміністративну роботу, а Аліна лише за тренерську. З нами викладає Юліана Ставицька — тренерка з класики, яка працює над постановкою рук, ніг, корпусу, голови, розтяжкою.

«Фурор-Данс» є членом обласної федерації танцювального спорту Кіровоградської області і Всеукраїнської федерації танцювального спорту. В останній я є суддею. Як у житті все змінюється, так само і в танцях. Якщо подивитися, які були танці ще 10 років тому і зараз, то зараз усе по-іншому. І нам як тренерам регулярно слід відвідувати навчальні семінари, щоб бути в темі танцювального спорту. Колектив не часто можна побачити на міських масових заходах, адже у нас акцент на спорт. Я є кандидатом у майстри спорту України, Аліна — майстер спорту України. Маємо достатньо досвіду, щоб навчити дітей правильно виконувати бальні танці, нам не соромно представляти своїх
вихованців на жодному із турнірів. Можливо, нам складно змагатися із танцівниками з великих міст, але ми прагнемо більшого і кращого, тому будемо вести танцювальні суперечки з крутими парами і хореографами.

У нас шалений графік роботи: сім днів на тиждень, включаючи змагання, адже «Фурор-Данс» виходить на новий рівень. У вересні переїхали в новий зал з великою площею. Уважаю, новий зал дасть Клубу нове дихання. Принагідно змінили і логотип. У тренерів та дітей є тренувальна форма, на наше переконання, вона дисциплінує і створює привабливий імідж колективу. На заняттях у нас сувора дисципліна — завдяки цьому досягаються результати і формується танцювальна культура. І це підтверджується тим, що часто на змаганнях ми чуємо здивовані коментарі організаторів щодо того, які у нас виховані діти.

Наші пари вже виступають не лише на всеукраїнських турнірах, а й виїздять на міжнародні та показують достойні результати. Так, Іван Вустілка й Ольга Винник стали срібними призерами чемпіонату Мінська (Білорусь), на цих же змаганнях шестирічна Марія Чучко у категорії діти-школа стала першою, виборовши перемогу серед 126 (!) спортсменів.

У Клуб ми набираємо вихованців з трьох років. Із середини жовтня розпочала свою роботу хобі-група для двадцятирічних і, як ми кажемо, далі без обмежень, які мають бажання танцювати.

Хочемо, щоб наша з Аліною робота допомагала нашим вихованцям відчувати себе розкуто і вільно спілкуватися з однолітками, зокрема і протилежної статі, дала розуміння дисципліни і культури. Ну а хороша бальна підготовка для них гарантована!

Тетяна Юганова
Як створити успішний танцювальний колектив. Поради від Євгена Суботіна
Як створити успішний танцювальний колектив. Поради від Євгена Суботіна
Як створити успішний танцювальний колектив. Поради від Євгена Суботіна

"ВК" у PDF