Напередодні ювілею ми запросили цього молодого душею чоловіка до редакції для душевної розмови. Сподіваємось, що спогади про минуле і роздуми про сьогодення розумної і досвідченої людини будуть цікавими нашим читачам.

— Віталію Васильовичу, пригадайте, коли Ви вперше побачили Світловодськ. Яке враження на Вас справило молоде місто?

— Це було у 1967 році, я приїхав з Донецької області на роботу у міськком партії, але вже наступного року мене направили до управління сільського господарства, де я пропрацював 7 років. Починав головним спеціалістом, а потім мене затвердили начальником. З 1976 по 1983 рік я працював на виборній посаді — другим секретарем міськкому партії. Світловодськ і Світловодський район у той час стрімко розвивалися, тому я вважаю цей період мого життя найцікавішим і дуже плідним.

— Що саме пригадуєте, перш за все?

— Мені пощастило працювати під керівництвом Павла Васильовича Колотієвського — начальника управління сільського господарства, а потім голови райвиконкому. Я вважаю, що ця талановита людина, добрий господар і хороший організатор зробив для розвитку нашого краю дуже багато. В усіх селах району побудували двоповерхові адміністративні будівлі для сільських рад, правлінь колгоспів, поштових відділень тощо. Росли, як гриби після дощу, ФАПи, школи, житлові будинки для спеціалістів. Паралельно з цим розбудовувалося сільське господарство: механізовані спеціалізовані комплекси з виробництва молока, м’яса, шерсті, птиці, кормів. Тож майже все, що є в районі на сьогодні, побудовано нами у ті далекі роки. На жаль, багато чого втрачено і майже нічого не побудовано з «нуля»…

Був ще дуже цікавий досвід у моєму житті — робота в Агропромисловому комплексі «Світловодський» на посадах заступника і генерального директора. АПК «Світловодський» об’єднав усі колгоспи під своїм дахом, у нас був єдиний госпрозрахунковий рахунок. Уявіть собі, яка відповідальність, який масштаб роботи! Але завдяки правильній кадровій політиці, ми справлялися з усіма завданнями. З вдячністю пригадую, як з рядових робітників зростали справжні лідери колективів: Іван Якович Середа, Григорій Васильович Кодаченко, Роман Михайлович Сачевський, Василь Олексійович Валюх і багато інших. Всі вони пройшли справжню школу, не те, що зараз — прапор правильно і вчасно потримав — і на посаду!

Мені особисто довелося вирішувати питання з будівництвом маслозаводу. У 30-ти градусний мороз я їздив до міністерства молочної промисловості доводити доцільність наших намірів. А скільки зусиль до його побудови доклали Сергій Васильович Салов, Степан Ваганович Терзіян! Так, саме радіозавод та інші підприємства допомогли побудувати цех морозива.

З теплом пригадую поїздку до Києва на республіканську нараду переможців соціалістичного змагання у 1974 році. Я був у складі делегації, у Верховній раді отримав орден «Знак пошани» і пам’ятний годинник, який до цього часу ношу.

Є і не дуже приємні спогади. Я точно знаю, кому Світловодськ повинен дякувати за пам’ятки історії і місця відпочинку. І «Літак» на Приморській, і Бульварний спуск, і Вічний вогонь, фонтан біля Палацу культури було побудовано колективами промислових підприємств під керівництвом Василя Миколайовича Сідуна. На жаль, всі «лаври» дісталися іншій людині…

— Що сьогодні Вас турбує понад усе?

— Всі негаразди у нашому місті, на мій погляд, починаються з того, що посадовці недобросовісно виконують свої обов’язки. Наприклад, я живу на території обслуговування КП «Житлосервіс 2012». Що я бачу? Брудно, двірника немає з травня місяця. І цим підприємством керує депутат міської ради… Тут заради справедливості слід сказати, що і мешканці міста забули про правило: чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять.

Міська рада настільки заполітизована, що руху вперед немає ніякого, штати не укомплектовані, міський голова судиться з секретарем ради — це нонсенс, такого не повинно бути! Обурює мене і стан посадженої до 65-річчя Перемоги «Алеї Слави». Скільки людей тоді зробили собі рекламу, висаджуючи 65 берізок. З них 60 засохли, 5 залишилося. Я звертався до всіх тодішніх керівників міста з проханням звернути увагу на це неподобство, посадити нові деревця, або ж прибрати пам’ятний знак. Все марно, згадують загиблих на мітингах, а насправді нічого не роблять, щоб пам’ять про наших визволителів жила вічно.

Дуже хочеться, щоб не на словах, а на ділі поновило роботу «Зелене господарство» і місто знову стало зеленим, квітучим і ошатним.

— Дякую Вам за цікаву розмову, бажаю міцного здоров’я і довгих років життя!