Хвостовики для гранат авторської розробки п’ятнадцятирічного Володимира Скрипника
- 9 березня 2023, 15:07
П’ятнадцятирічний Володимир Скрипник із села Суботців Кропивницького району, учень 9 класу ліцею «Муніципальний колегіум» Кропивницької міської ради, на прохання одного з військових підрозділів розробив сам і виготовив за підтримки родини хвостовики для підствольних гранат, які може скидати одна із версій дрона. Уже має замовлення від іншого підрозділу на іншу модифікацію.
Спілкуємося з Володимиром про девайси для військових його авторства, про здібності у програмуванні та 3D-моделюванні та про вибір спілкуватися виключно українською.
— Ще за місяць до великої війни (тоді мені було 14) я зовсім не цікавився воєнною промисловістю: ні технікою, ні приспособами, ні як це все влаштовано. Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у мене прокинувся інтерес, я почав багато читати з цієї теми, щодня дивлюся відео, як влаштований танк чи літак або які бувають способи наведення ракет. І я дуже хотів допомогти українській армії наскільки я можу зараз — своїми знаннями.
Знайомі мого батька Сергія, які зараз на фронті, мали необхідність у вдосконаленні гранат для підствольних гранатометів, а саме у моделюванні та виготовленні хвостовиків для них, аби такі гранати міг скидати дрон. Це не основна діяльність цього підрозділу, але, як показала практика війни, дрони фіксують ворожу ціль і можуть одразу її вразити. Для цього військові винайшли можливість використовувати підходящі бойові припаси, додатково їх модифікувавши, а саме додавши кріплення, яке несе гранати, і защіпку, яка відмикається над ціллю, — і граната падає. Також цей хвостовик, або направна крильчатка, потрібен, аби гранати, які мають видовжену форму, летіли вниз рівно, розрізаючи вітер.
Оскільки у своїй професійній діяльності наша родина займається електромонтажними роботами та автоматизацією процесів, а я допомагаю у розробці необхідного програмного забезпечення і використовую 3D-моделювання, нас і попросили змоделювати та виготовити хвостовики.
При будь-якому моделюванні я приділяю увагу попереднім розрахункам, аби потім не виготовляти 38 тестових версій, що забирає час. Тож я заміряв штангенциркулем розміри корпусу гранати, прикинув, як дутиме вітер, провів низку тестів, запускаючи модель з другого поверху при сильному боковому вітрі, і виявив, який варіант хвостовика буде найкращим. На це знадобилося дві години. У нас нема 3D-принтера, але він є у друзів нашої сім’ї. Ми виготовили зразки і відправили фотографії замовникам. Після третього удосконалення хвостовик вийшов такий, як потрібно. Тож ми виготовили 20 штук і відправили їх для тестування на передову.
Коли написали про це у соцмережах, наші знайомі вже з іншої частини замовили ще 50 хвостовиків іншої модифікації, зараз чекаємо остаточних увідних даних, аби розпочати роботу.
Витратні матеріали ми беремо на себе — це внесок нашої родини у підтримку української армії. Якщо з’ясується, що запит буде великим, можливо, запустимо збір коштів.
Ось так я став цікавитися війною з технічного боку. Гроші на витратні матеріали важливі, але ж і знання можуть бути цінними. Я думав, що у військовій промисловості все вже існує, що є ті, хто створив такі хвостовики і без мене та запустив у виробництво. Вірогідно, що вони дійсно існують, але нам вони не траплялися, тому довелося створювати і виготовляти їх самим.
Електронікою я цікавився з дитинства: паяв та розбирав машинки на пультах управління. Але з часом мене став цікавити й інженерний бік справи. Колись батько до мене звернувся з проханням відремонтувати контролер. Для цього за два тижні я самостійно опанував програму із 3D-моделювання і продовжую набувати нового досвіду в роботі з нею. Якщо робота мені подобається, якщо я повністю в ній, то для мене немає ніякої складності її вивчити. Купа інструкцій в інтернеті в цьому допоможуть.
Мені 15, я не можу однозначно стверджувати, в якій сфері я точно працюватиму, але одна з професій, яку я зараз розглядаю, — інженер в оборонній сфері.
Війна змінила моє життя ще в деяких питаннях. З її початком я зрозумів, що досить поводитися як дитина, час ставати дорослим.
Зокрема це вибір спілкуватися тільки українською. Я народився в селі, в моїй родині говорять українською, особливо красиво це виходить у мами Тетяни, тож проблем з володінням рідною мовою ніколи не поставало. До 6 класу я навчався в Суботцівській школі і там розмовляв українською. У 6 класі перейшов до ліцею у Кропивницькому і під впливом однокласників, аби не бути «не в темі», у спілкуванні з ними перейшов на російську. Я був малий, у мене не було хребта, я прогнувся. Але з 24 лютого 2022 року я свідомо говорю виключно українською. І як би хто не переконував, що мова ні на що не впливає, — це неправда, впливає, адже ми боремося за незалежність, і треба пам’ятати, що Росія не давала нам утверджуватися як окремій державі через приниження нашої історії, культури, мови, літератури. Щоб стати вільними, у нас має бути вільна культура, а не пов’язана з культурою агресора, який приносить нам скільки горя, що не вкладається в голові. Я не засуджую тих, хто на боці України, але продовжує спілкуватися російською, та у розмові з ними на російську не перейду, розмовлятиму своїм рідним суржиком (усміхається).
Те саме й із музикою. Із одинадцяти років я пишу мінуси для пісень. До великої війни робив їх і для російських пісень, після 24 лютого повністю відмовився від цієї ідеї, а також не слухаю російську музику. Тим більше, що вона навіювала на мене депресивний настрій. Зараз слухаю зарубіжні діджейські треки та рок-гурти 70-х років минулого століття, до яких мене заоохотив дідусь Володимир. До речі, цікавість до воєнної техніки у мене від нього. І географією завдяки ньому зацікавився, бо до цього не відрізняв Херсон від Харкова, хоча Україною мандрував достатньо багато, але не надавав побаченому великого значення. Саме дідусь дає мені приклад того, що бути розумним — це круто. Віднедавна я став також став цікавитися геополітикою та політикою. Що зрозумів напевне, що війна — це ніколи не добре, тому хочу, щоб вона якнайшвидше закінчилася перемогою України, а я допомагатиму в цьому нашій армії.
— Ще за місяць до великої війни (тоді мені було 14) я зовсім не цікавився воєнною промисловістю: ні технікою, ні приспособами, ні як це все влаштовано. Із початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну у мене прокинувся інтерес, я почав багато читати з цієї теми, щодня дивлюся відео, як влаштований танк чи літак або які бувають способи наведення ракет. І я дуже хотів допомогти українській армії наскільки я можу зараз — своїми знаннями.
Знайомі мого батька Сергія, які зараз на фронті, мали необхідність у вдосконаленні гранат для підствольних гранатометів, а саме у моделюванні та виготовленні хвостовиків для них, аби такі гранати міг скидати дрон. Це не основна діяльність цього підрозділу, але, як показала практика війни, дрони фіксують ворожу ціль і можуть одразу її вразити. Для цього військові винайшли можливість використовувати підходящі бойові припаси, додатково їх модифікувавши, а саме додавши кріплення, яке несе гранати, і защіпку, яка відмикається над ціллю, — і граната падає. Також цей хвостовик, або направна крильчатка, потрібен, аби гранати, які мають видовжену форму, летіли вниз рівно, розрізаючи вітер.
Оскільки у своїй професійній діяльності наша родина займається електромонтажними роботами та автоматизацією процесів, а я допомагаю у розробці необхідного програмного забезпечення і використовую 3D-моделювання, нас і попросили змоделювати та виготовити хвостовики.
При будь-якому моделюванні я приділяю увагу попереднім розрахункам, аби потім не виготовляти 38 тестових версій, що забирає час. Тож я заміряв штангенциркулем розміри корпусу гранати, прикинув, як дутиме вітер, провів низку тестів, запускаючи модель з другого поверху при сильному боковому вітрі, і виявив, який варіант хвостовика буде найкращим. На це знадобилося дві години. У нас нема 3D-принтера, але він є у друзів нашої сім’ї. Ми виготовили зразки і відправили фотографії замовникам. Після третього удосконалення хвостовик вийшов такий, як потрібно. Тож ми виготовили 20 штук і відправили їх для тестування на передову.
Коли написали про це у соцмережах, наші знайомі вже з іншої частини замовили ще 50 хвостовиків іншої модифікації, зараз чекаємо остаточних увідних даних, аби розпочати роботу.
Витратні матеріали ми беремо на себе — це внесок нашої родини у підтримку української армії. Якщо з’ясується, що запит буде великим, можливо, запустимо збір коштів.
Ось так я став цікавитися війною з технічного боку. Гроші на витратні матеріали важливі, але ж і знання можуть бути цінними. Я думав, що у військовій промисловості все вже існує, що є ті, хто створив такі хвостовики і без мене та запустив у виробництво. Вірогідно, що вони дійсно існують, але нам вони не траплялися, тому довелося створювати і виготовляти їх самим.
Електронікою я цікавився з дитинства: паяв та розбирав машинки на пультах управління. Але з часом мене став цікавити й інженерний бік справи. Колись батько до мене звернувся з проханням відремонтувати контролер. Для цього за два тижні я самостійно опанував програму із 3D-моделювання і продовжую набувати нового досвіду в роботі з нею. Якщо робота мені подобається, якщо я повністю в ній, то для мене немає ніякої складності її вивчити. Купа інструкцій в інтернеті в цьому допоможуть.
Мені 15, я не можу однозначно стверджувати, в якій сфері я точно працюватиму, але одна з професій, яку я зараз розглядаю, — інженер в оборонній сфері.
Війна змінила моє життя ще в деяких питаннях. З її початком я зрозумів, що досить поводитися як дитина, час ставати дорослим.
Зокрема це вибір спілкуватися тільки українською. Я народився в селі, в моїй родині говорять українською, особливо красиво це виходить у мами Тетяни, тож проблем з володінням рідною мовою ніколи не поставало. До 6 класу я навчався в Суботцівській школі і там розмовляв українською. У 6 класі перейшов до ліцею у Кропивницькому і під впливом однокласників, аби не бути «не в темі», у спілкуванні з ними перейшов на російську. Я був малий, у мене не було хребта, я прогнувся. Але з 24 лютого 2022 року я свідомо говорю виключно українською. І як би хто не переконував, що мова ні на що не впливає, — це неправда, впливає, адже ми боремося за незалежність, і треба пам’ятати, що Росія не давала нам утверджуватися як окремій державі через приниження нашої історії, культури, мови, літератури. Щоб стати вільними, у нас має бути вільна культура, а не пов’язана з культурою агресора, який приносить нам скільки горя, що не вкладається в голові. Я не засуджую тих, хто на боці України, але продовжує спілкуватися російською, та у розмові з ними на російську не перейду, розмовлятиму своїм рідним суржиком (усміхається).
Те саме й із музикою. Із одинадцяти років я пишу мінуси для пісень. До великої війни робив їх і для російських пісень, після 24 лютого повністю відмовився від цієї ідеї, а також не слухаю російську музику. Тим більше, що вона навіювала на мене депресивний настрій. Зараз слухаю зарубіжні діджейські треки та рок-гурти 70-х років минулого століття, до яких мене заоохотив дідусь Володимир. До речі, цікавість до воєнної техніки у мене від нього. І географією завдяки ньому зацікавився, бо до цього не відрізняв Херсон від Харкова, хоча Україною мандрував достатньо багато, але не надавав побаченому великого значення. Саме дідусь дає мені приклад того, що бути розумним — це круто. Віднедавна я став також став цікавитися геополітикою та політикою. Що зрозумів напевне, що війна — це ніколи не добре, тому хочу, щоб вона якнайшвидше закінчилася перемогою України, а я допомагатиму в цьому нашій армії.
