Далі — пряма мова Тамари Мирної.

Квіти любила і вирощувала давно, і город завжди саджала, але що займатимуся цим у великих масштабах, уявити не могла.

Виросла в Іванівці, після шлюбу родиною жили і в Умані, і в Кременчуці, а в економічно буремних 90-х повернулися. У першу чергу посадили сад, чоловік Олександр виростив понад 40 кущів смородини, займалися сортовою картоплею, позначаючи грядки табличками, чим дивували односельців.

Працювала в шкільній бібліотеці, після здобуття другої освіти — вчителькою початкових класів. Не працюю відтоді, як чотири роки тому іванівська школа припинила роботу. Але знала, чим займатимуся: коли весь світ захворів ковідом, я захворіла полуницею. З тих пір займаємося її розведенням. Маємо понад 23 сорти — вирощуємо і ягоду, і розсаду.

Поруч з ягідними грядками вже два роки — грядки з хризантемами. Цими квітами зацікавилася років 12 тому, відколи отримала у подарунок два горщики з хризантемою мультифлорою, тією, що кулькою росте. Знань було небагато, тож були періоди, коли вимерзали по сотень дві рослинок, які тоді вирощувала на подвір’ї. Коли нарешті перезимували, зрозуміла, що набула досвіду, і почала заводити різні сорти. Це як залежність: ти її бореш, а вона вертається (усміхається). Купую переважно в магазинах, бо цікавіше побачити квітку наживо, але не тільки. Наприклад, цього року замовила 80 живців у французькому розпліднику.

Для мене найскладніше у вирощуванні квітів — дочекатися, поки відкриється бутон. Ходиш-ходиш до того пуп'янка, заглядаєш-заглядаєш, вже танцюєш навколо нього, а він ніяк не відкривається. А терпіння, воно не залізне (сміється).

На сьогодні більшість саджанців розкупили (вирощую не тільки для душі, а й на продаж) — бачите, ділянка, на якій росло понад 800 кущів, — з прогалинами.

Рослини ростуть на відкритій території, віддалено від нашого дому. Жодного акту вандалізму. Ми довіряємо людям. Впевнені, що ніхто нічого не троне.

Більше того, запрошуємо охочих поспостерігати за красою, відпочити, взяти термос з чаєм і посидіти та пофотографуватися у нашій зоні відпочинку з аркою, лавкою, і квітами у власноруч сплетених кашпо із штучного ротангу. Первинно я створювала це місце для себе, але поки вдалося прийти тільки декілька разів, якось не було коли (сміється). Поки відвідувачів не дуже багато. Прошу, не соромтеся, приходьте, вхід вільний.

—    Чи на часі вирощувати квіти під час війни, коли вона ще триває у своїй найгострішій фазі?

—    Думаю, так. Ми обов’язково долучаємося до допомоги війську, відправляючи гроші волонтерам, яким довіряємо. Слідкуємо за новинами, хвилюємося. Але не можна весь час сумувати. Квітникарство знімає напругу, додає сили й енергії. Я приходжу на ділянку, вітаюся з рослинками, заглядаю, хто вже розквітнув, а хто тільки готується порадувати новою квіткою. І розумію: поки росте краса — росте і надія.