---
Суспільство

Наталія і Юрій Сторожуки з Краматорська: зібрали своє життя в машину і вирушили до Новгородки

Наталія і Юрій Сторожуки з Краматорська: зібрали своє життя в машину і вирушили до Новгородки
«Що є сили намагаємося адаптуватися на новому місці, де нас добре приймають, але дуже важко не думати про рідне місто й улюблену роботу», — зізнається подружжя краматорців Наталії і Юрія Сторожуків, яке живе в гуртожитку для переселенців у селищі Новгородці Кропивницького району з початку квітня. 

Юрій: — Із Наталією ми разом майже тридцять років. Обоє уродженці міста Краматорська Донецької області, все життя провели там. 

Ми покинули Краматорськ 24 лютого. Наша квартира має вид на аеродром, і коли туди був перший приліт, ми одразу виїхали на дачу, забравши дворічну онуку. Нам казали, що треба рухатися далі, але ми все не могли наважитися. Та після того, як над будиночком пролетів військовий літак, вирішили їхати разом із дітьми та онукою. Мама залишилася, не захотіла покидати домівку категорично. Тримаємо зв'язок, передаємо їй з волонтерами ліки й продукти, які неможливо там придбати. 

Отож зібрали своє життя в машину і вирушили. Місцем зупинки обрали Новгородку. Сюди дещо раніше виїхав наш кум і рекомендував нам. У селище ми прибули 4 квітня, поселившись у гуртожитку для переселенців. 

Наталія: — Із 17 років і до 24 лютого я незмінно працювала художньою керівницею і заступницею директора Палацу культури й техніки Новокраматорського машинобудівного заводу. Я й співала, й танцювала, й була «заслуженою Снігуронькою Краматорська» (сміється) — багато поколінь дітей виросло у місті, знаючи мене у цій ролі, адже в ній я виступала з першого року своєї роботи, в 2021 році також (усміхається). Із цим виникало багато смішних історій, коли люди зустрічали мене і говорили, що звідкись мене знають, а потім пригадували, що я є на новорічних фотографіях разом з їхніми дітьми (сміється). Тож полишити улюблену роботу було для мене катастрофою.

До 1 червня, Дня захисту дітей, мами, які живуть у гуртожитку, захотіли організувати свято для своїх доньок і синів. Нас підтримала селищна рада, забезпечивши звукове оформлення та організувавши різноманітні творчі локації, діти залишили відбитки своїх долоньок і написали населений пункт, звідки вони родом. Усі були щасливі: призи, подарунки… і декілька годин, під час яких вдалося забути про війну. 

Із вересня я працюю в центральному Будинку культури методисткою декоративно-ужиткового мистецтва. На базі гуртожитку організувала проєкт «Творчі» для дітей із різних регіонів України, де ми майструємо, малюємо, клеїмо. Багато робіт через волонтерів відправляємо воїнам на фронт. Діти надзвичайно пишаються, що допомагають армії. Я почала малювати картини по номерах і вишивати. Донька Мілана волонтерить у проєкті, який реалізується на базі бібліотеки.

Юрій: — Я з дитинства захоплюся футболом, маю тренерську ліцензію. Свого часу у нашому місті футбольний клуб «Шахтар» реалізував величезний соціальний проєкт, спрямований на розвиток дитячого любительського футболу в Україні, «Давай, грай!». Проєкт діяв і останнім часом (до повномасштабного вторгнення, — Ред.), тільки у меншому форматі. Новокраматорський машинобудівний завод створив для цього спеціальні вакансії, і я працював спортінструкторм, навчаючи грі у футбол дітей. На великому стадіоні з великим полем займалося близько 450 хлопчиків і дівчаток, зі мною працювали волонтери, допомагаючи проводити тренування. Я й зараз на зв’язку зі своїми краматорськими вихованцями в чаті, знаю, хто де знаходиться, підтримую їх. Приємно, що вони продовжують займатися футболом. 

Дякую місцевій владі Новгородки, що знайшла застосовування моїм знанням й умінням. Тепер я працюю для дітей цієї громади на Кіровоградщині, я тренер-викладач ДЮСШ, треную три групи. Із директором закладу Олексієм Ковалем влітку провели великі спортивні змагання: благодійний турнір, під час якого учасники й глядачі зібрали понад 20 тисяч гривень для української армії. Я виставив на аукціон футболку «Шахтаря», мій кум у якості лота передав м’яч з автографами футболістів німецького клубу «Баєр». Працюю потроху… Щоб не позбутися розуму...

Наталія: — У Краматорську залишилося багато наших друзів і знайомих. Ми тут, а все інше — там. Ми намагаємося адаптуватися до реальності, стараємося. Можливо, якби у нас був бізнес, ми б змогли його перевезти і працювати на новій території. Але наша робота така, що була прив’язана до місця і до людей. 

У нашому житті з початком війни усе обнулилося: в емоціях — в нулі, в побуті — в нулі. Дуже хочеться руху на повну! Мозок отримує інформацію, що це буде нескоро, але продовжує шукати собі заняття і вірити. Треба якось жити. Ми любимо мандрувати, дізнаватися нове, тому й у селищі, яке прихистило нас, вже побували скрізь, де тільки можливо. Недарма ж ми опинилися саме в Новгородці, коли були варіанти зупинитися десь ближче або їхати далі. Дякуємо усім, хто допомагає нам.

Календар

«    Січень 2023    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031 

Архів

Січень 2023 (28)
Грудень 2022 (44)
Лютий 2022 (44)
Жовтень 2022 (38)
Вересень 2022 (42)
Серпень 2022 (9)