Поки у рідному Торецьку надзвичайно небезпечно, гостюю у Новгородці
- 13 жовтня 2022, 15:33
Любов Лактіонова народилася і жила у Торецьку Донецької області. Мала рідню на Кіровоградщині, та ніколи тут не була. Після прильоту по залізничному вокзалу у Краматорську вирішила покидати домівку і зателефонувала родичам у Новгородку Кропивницького району. За пів року перебування проводила майстер-класи з рукоділля, допомагала у плетінні сіток, познайомилася з життям селища.
Говоримо з Любов’ю Лактіоновою про вимушений переїзд і бажання ділитися уміннями з новими знайомими.
— У Новгородку приїхала з Торецька 10 квітня. Оскільки у нас розпочалися активні бойові дії, я разом із сім’єю брата, яка жила в Краматорську, вирішили рятуватися на Кіровоградщині. У 2014 році у нас теж було голосно, але я не виїжджала, бо була лежачою мама, за якою я доглядала. У 2015 році від авіаудару, який нанесли по підприємству, загинув чоловік моєї сестри, який працював там охоронцем, та ми продовжували залишатися у рідних стінах. Не поїхали й у перші дні повномасштабної агресії Росії проти України, та коли стався приліт ракети на залізничний вокзал у Краматорську, зрозуміли, що відкладати далі не варто. Я поспішала, взяла зовсім мало речей, тільки ліки й документи.
На Кіровоградщині раніше не доводилося бувати. Новгородку обрала, бо тут живе моя рідня, зокрема Оксана Кудіна, директорка Новгородківського краєзнавчого музею. Невдовзі після нашого приїзду вона запропонувала мені проводити майстер-класи. Річ у тім, що з дитинства я захоплююся рукоділлям: шию, вишиваю, тому за покликом вступила до Слов’янського державного педагогічного університету, після закінчення якого 35 років викладала працю, малювання і креслення в одній із шкіл Торецька, беручи участь в обласних та республіканських виставках і навчаючи дівчат та хлопців тому, що вмію сама. Мені подобається ділитися своїми уміннями, тож до Дня пам'яті та примирення провела онлайн перше заняття. На ньому я показувала, як виготовити мак з фетру. На День захисту дітей ми з охочими створювали з паперу голуба миру, зібравшись біля гуртожитка, де живуть внутрішньо переміщені особи.
Також приходжу в Будинок культури, щоб наріза́ти смужки для маскувальних сіток. Особливо розвивати активну діяльність не вдається, бо я допомагаю у догляді своїй літній родичці. Зокрема читаємо з нею книги, які беру у бібліотеці. Читаю українською, бо хочу покращити своє мовлення, в якому коли-не-коли проскакує суржик.
Окрім педагогічної діяльності я пов’язана і з бібліотечною справою, бо після виходу на пенсію за вислугою років як учителька працювала в Торецькій центральній бібліотеці для дорослих, а восени минулого року перейшла працювати у бібліотеку в школі, де я викладала, і працювала там до 24 лютого. Тож вітаю колег — педагогів і бібліотекарів Донеччини та Кіровоградщини — з професійними святами і бажаю їм миру.
— У Новгородку приїхала з Торецька 10 квітня. Оскільки у нас розпочалися активні бойові дії, я разом із сім’єю брата, яка жила в Краматорську, вирішили рятуватися на Кіровоградщині. У 2014 році у нас теж було голосно, але я не виїжджала, бо була лежачою мама, за якою я доглядала. У 2015 році від авіаудару, який нанесли по підприємству, загинув чоловік моєї сестри, який працював там охоронцем, та ми продовжували залишатися у рідних стінах. Не поїхали й у перші дні повномасштабної агресії Росії проти України, та коли стався приліт ракети на залізничний вокзал у Краматорську, зрозуміли, що відкладати далі не варто. Я поспішала, взяла зовсім мало речей, тільки ліки й документи.
На Кіровоградщині раніше не доводилося бувати. Новгородку обрала, бо тут живе моя рідня, зокрема Оксана Кудіна, директорка Новгородківського краєзнавчого музею. Невдовзі після нашого приїзду вона запропонувала мені проводити майстер-класи. Річ у тім, що з дитинства я захоплююся рукоділлям: шию, вишиваю, тому за покликом вступила до Слов’янського державного педагогічного університету, після закінчення якого 35 років викладала працю, малювання і креслення в одній із шкіл Торецька, беручи участь в обласних та республіканських виставках і навчаючи дівчат та хлопців тому, що вмію сама. Мені подобається ділитися своїми уміннями, тож до Дня пам'яті та примирення провела онлайн перше заняття. На ньому я показувала, як виготовити мак з фетру. На День захисту дітей ми з охочими створювали з паперу голуба миру, зібравшись біля гуртожитка, де живуть внутрішньо переміщені особи.
Також приходжу в Будинок культури, щоб наріза́ти смужки для маскувальних сіток. Особливо розвивати активну діяльність не вдається, бо я допомагаю у догляді своїй літній родичці. Зокрема читаємо з нею книги, які беру у бібліотеці. Читаю українською, бо хочу покращити своє мовлення, в якому коли-не-коли проскакує суржик.
Окрім педагогічної діяльності я пов’язана і з бібліотечною справою, бо після виходу на пенсію за вислугою років як учителька працювала в Торецькій центральній бібліотеці для дорослих, а восени минулого року перейшла працювати у бібліотеку в школі, де я викладала, і працювала там до 24 лютого. Тож вітаю колег — педагогів і бібліотекарів Донеччини та Кіровоградщини — з професійними святами і бажаю їм миру.
