---
Суспільство

Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю

Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю
Олена Дяченко з Кропивницького — волонтерка із п’ятирічним стажем: розпочинала з допомоги онкохворим дітям, а з початком повномасштабного вторгнення допомагає українській армії. Взяла під свою опіку підрозділи, які зверталися до неї особисто, та підрозділ нареченого, з яким невдовзі взяли шлюб. Коли не вистачало сил й опустилися руки, на допомогу прийшли сусідські діти, які організували блок-пост і пропонували охочим пожертвувати на авто.
Про потребу допомагати й шлюб під час війни говоримо з Оленою Дяченко.

— Я завжди була небайдужою людиною, а коли у 2018 році від раку померла моя найкраща подруга, я розпочала допомагати онкохворим дітям та продовжила займатися благодійністю. Хоч це і важко, та завжди кажу, що тепер проживаю життя за нас двох. На День міста у 2018 році мені вручили відзнаку за мою діяльність, мені приємна така увага, хоча дію я не заради відзнак, а тому, що не можу спокійно сидіти, коли комусь у цей час потрібна допомога.

У 2014 допомогою українській армії не займалася, бо тільки народила дитину. Коли розпочалася повномасштабна агресія Росії проти України у лютому, я зрозуміла, що слід свою енергію спрямовувати для наближення перемоги. Спочатку допомагала власними грішми місцевій теробороні, закуповуючи павербанки, ліхтарі. Мій на той час наречений — військовий, офіцер. Я знала, що у його підпорядкуванні багато воїнів, які завжди в числі перших при виконанні бойових задач країни, та у перші дні він відмовлявся від моїх пропозицій допомагати. Коли у березні отримала від коханого смс:

«Ти була права, щодо шкарпеток я помилився», переорієнтувалася.


Витратила чимало грошей на першу поїздку туди, де стояв його підрозділ. Це було придбання для обслуговування техніки, одяг та продукти. Хлопці й зараз мені пишуть:

«Ніколи не забудемо, як ви перекидали нам пиріжки о другій ночі!»


Коли я побувала зовсім близько від зони, де точилися бойові дії, і побачила масштаби потреб, зрозуміла, що білизна, ліхтарики і викрутки — це пил. Треба купувати тепловізори, рації, дрони. Перші рази збори як такі я не відкривала, бо мені було соромно це робити. У мене ще залишалися деякі збереження, але 15 тисяч гривень на тепловізор вже не вистачало. І я написала пост. За добу мені відправили цю суму. Я поїхала відвозити прилад 4 березня під Київ. Усе горить-палає, а стою з тепловізором за 70 тисяч гривень. Мене трясе, але я боюся не за себе, а щоб він не впав і не розбився.

Потім були дрони, рації, біноклі, автомобіль. Мені продовжували надходити повідомлення у приватні: напиши номер картки — ми відправимо гроші. Я публічна людина, мені довіряють. У мене є документ волонтера, але я його поки нікому не показувала — все вдається і так. Ті, хто мене знають, відправляють мені кошти по змозі, коли ж є потреба у придбанні, а грошей недостатньо — я оголошую збір. Коли я занепала духом, бо почула багато пліток про роботу волонтерів взагалі і майже вирішила, що з мене достатньо, як мені прийшло повідомлення від тринадцятирічної сусідки Анастасії Слюсаренко:

«Ми створили для вас блок-пост і вже зібрали 150 гривень».


У мене сльози хлинули градом. За місяць діти з вулиці Карабінерної, зокрема й моя донька, зібрали
20 тисяч гривень, якими вони хочуть покрити мій борг за авто, а один з батьків юних волонтерів безплатно відремонтував і перефарбував машину. Чимало необхідного зібрала та відправила військовим підрозділам, які зверталися до мене особисто. Допомагала й внутрішньо переміщеним особам, поки вбачала це доцільним.

Із майбутнім чоловіком я була знайома ще до повномасштабного вторгнення. Життя військового пов’язане з переїздами, тож я часто їздила до нього, за ним. Мене це не лякало. Я відчайдушна. Максимальна, як каже тепер вже мій чоловік. Ми одружилися під час війни. Я приїхала до нього, саме пригнала автомобіль. Він говорить:

«Завтра йдемо брати шлюб».


У мене із собою були камуфляжні шорти, якраз те, що треба (сміється). Нас розписали за 15 хвилин до закриття ДРАЦСу 10 червня. На початку серпня чоловік отримав важке бойове поранення, зараз лікується в госпіталі. Завжди на зв’язку з побратимами, через декілька днів після поранення в розмові вже сказав мені:

«Волонтерко року, знайди мені бронік, бо мій згорів».


Отак і живемо: він воює, я волонтерю.
Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю
Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю
Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю
Олена Дяченко: чоловік воює, я волонтерю

Календар

«    Грудень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Архів

Грудень 2022 (10)
Лютий 2022 (22)
Жовтень 2022 (38)
Вересень 2022 (42)
Серпень 2022 (9)
Липень 2022 (13)