У Кропивницькому, в академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. М.Л.Кропивницького, 22 вересня представили спільний проєкт Харківського державного академічного українського драматичного театру ім. Т.Г.Шевченка та Вінницького обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. М.К.Садовського "Хлібне перемир’я" за драмою Сергія Жадана. Прем’єра 2021 року. Вистава розповідає про історію двох братів, яка відбувається влітку 2014 року на Донбасі.

На спектакль прийшло багато глядачів, серед яких були як цивільні, так і люди у військовій формі. Щоправда перегляд переривали сирени, тож глядачам доводилося покидати залу, а акторам починати свою гру з місця, на якому зупинилися. Наприкінці видовища глядачі дякували акторам аплодисментами стоячи.

Щоб трупа змогла прибути на свято, свою підтримку їй надав благодійний фонд родини Довгих "Можемо разом". Так склалося само собою, що від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Фонд підтримує місто Харків. Зокрема для харків’ян були відправлені тисячі тонн продовольства, не залишилися без уваги й тварини із зоопарку "Фельдман екопарк", яких забезпечили спеціальним кормом; харківські медичні заклади отримували необхідні медичні засоби. Підтримка харківського театру стала ще одним з напрямків роботи Фонду.

Після закінчення спектаклю "Вісник Кіровоградщини" поспілкувався з представниками організаторів свята та творчого колективу харківського театру і глядачами.

Юрій Семенов, головний адміністратор Кіровоградського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. М.Л.Кропивницького:
— Проводимо захід у непростих умовах. Як ви самі бачили, сьогодні за час вистави було три повітряні тривоги. Та попри це ми раді вітати наших гостей з різних міст. Усе лихе мине, і після закінчення війни ми будемо згадувати, як попри загрози, які створює для нас Росія, ми гідно провели наш цьогорічний театральний фестиваль.

Віталій Береза, Онуфріївський селищний голова:
— Із задоволенням отримав запрошення і прибув на виставу, бо засумував за такими заходами, адже у мирному житті два-три рази на рік бував у театрах. Події, які відбуваються останні пів року, зайняли усі думки, тому хотілося їх дещо переключити. А також познайомитися з творчістю нашого відомого сучасника Сергія Жадана та побачити гру харківських акторів. Добре, що є люди, які продовжують підтримувати культуру у воєнний час.

Олександр Ковшун, режисер:

Про виставу

— При постановці ми намагалися дотримуватися концепції самого Жадана, з яким в ході роботи неодноразово консультувалися.

Особливим для мене у виставі є передчуття нависаючої загрози: наша Україна має пройти через ініціацію, через той вогонь, про який йдеться у сюжеті. І таким чином пройти переплавку, перезагартування, щоб народилася оновлена українська нація.

Вистава з’явилася в умовно мирному часі, тоді кривава трагедія торкнулася лише Донеччини та Луганщини, а сьогодні усі жителі України можуть провести паралель між подіями на сцені та у реальному житті.



Перебуваючи на Вінниччині, ми налагодили співпрацю з Вінницьким обласним академічним українським музично-драматичним театром ім. Садовського. У виставі "Хлібне перемир’я" окремі ролі зараз грають актори вінницького театру. Разом ми з’їздили у Краків, аби представити свої вистави на міжнародному фестивалі українського театру "Схід-Захід".

Про "Вересневі самоцвіти"

Кіровоградський академічний обласний український музично-драматичний театр ім. М.Л.Кропивницького запросив нас на "Вересневі самоцвіти". Завдяки небайдужим людям тут усе було організовано на найвищому рівні. Обласна військова адміністрація і обласний департамент культури та туризму запросили до співпраці меценатів. Нас підтримав народний депутат України Олесь Довгий, чий родинний Фонд "Можемо Разом" забезпечив можливість виступу. Приємно, що про артистів так подбали.

Про культуру під час війни

Зараз ми отримуємо 2/3 заробітної плати. Хтось вже почав підробляти, хтось шукає інші варіанти, бо отриманої суми на прожиття не вистачить, тим більше не вдома. Кожен влаштувався по-різному, але наша команда продовжує залишатися у Вінниці, в Україні. Попри все настрій у нас бойовий, ми максимально мобілізовані, мотивовані. У мене буде постановка у вінницькому театрі, у жовтні візьмемо участь у міжнародному фестивалі в Багдаді (Ірак) з виставою "Калігула". Тож, як я бачу, попри складну реальність місце культурі є. "Вересневі самоцвіти" цьому прикладом: знайшлися і бажання, і фінанси на його проведення. Військові б’ються на фронті, але наші культурні здобутки теж потрібні людям, які знаходяться на умовно тиловій території. Вони приходять, дивляться, переживають емоції. Тож як можна помістити культурні проєкти у вакуум?

Сергій Пакулаєв, актор, виконавець ролі молодшого брата Толіка:

— Мій герой Толік разом з іншими опинився на закритій території на Донбасі. Ці люди — жертви обставин, так сталося. Я патріотично налаштована людина, і вибір Толіка, чий бік обирати, — очевидний, тут ми співпали. А ще мій герой мені симпатичний життям, яке він живе, емоціями.



У репертуарі театру вистави виключно українською мовою. А от у побуті до повномасштабного вторгнення я більше спілкувався російською. Та мені подобається спілкуватися рідною мовою і нести нашу національну культуру іншим людям. Мені приємно докладати зусиль, щоб покращувати свій рівень володіння українською. Так, з початком повномасштабної агресії Росії проти України в усіх своїх месенджерах я веду переписку тільки українською, за замовчуванням встановив українську розкладку на клавіатурі. І справа пішла ще швидше.

Маргарита Корнющенко, керівниця літературної частини Харківського державного академічного українського драматичного театру ім.Т.Г.Шевченка (м. Харків):

Про новий формат роботи в евакуації

— Ми залишили Харків 3 березня. І вже 15 червня в рамках фестивалю "Мельпомена Таврії" представили на великій сцені вінницького театру нову сценічну редакцію "Хлібного перемир’я" у такому ось харківсько-вінницькому форматі. Вистава живе і допомагає нам поза нашим містом, поза рідною сценою і без улюбленого харківського глядача, за яким ми сумуємо, також жити і діяти. Те, що харківський театр під час війни знайшов прихисток на Вінничині і має змогу виступати на Кіровоградщині, де ми вперше, — це справжнє диво. Артисти — це творчі люди, їхнє життя багато в чому дорівнює їхній роботі. І для нас можливість працювати — це означає відчувати, що наш славетний "Березіль" (перша назва театру — Ред.), хоч і у вимушеній евакуації, та продовжує бути, він сильніший за зовнішні обставини, і ми можемо зараз навіть поза рідною Слобожанщиною виходити і говорити: ми є!