Про прагнення допомагати і про тих, хто це прагнення посилює, а хто навпаки зменшує, говоримо з членами організації. 

Центральноукраїнська волонтерська організація, яка знаходиться у Кропивницькому, допомагає українській армії та внутрішньо переміщеним особам (але армія — у пріоритеті) із 8 березня цього року. Працюють з харчовим напрямом, гігієною, побутовими речами, медичними засобами. Взаємодіють не персонально, а діють як мініопт: наявний на складі товар передають громадським організаціям та органам місцевого самоврядування, які якраз безпосередньо контактують з тими, хто потребує допомоги. Вантажі намагаються не купувати, збираючи гроші, а отримувати їх на паритетних засадах. Нещодавно отримали крупи від польських партнерів, до цього були Італія, Португалія. Найближчі пів року співпрацюватимуть з міжнародною громадською організацією Трансперенсі Інтернешнл, від якої отримали грант. Спочатку возили необхідні замовлення на Сумщину, Харківщину, Чернігівщину, Донеччину, Луганщину. Зараз зосередилися на Кіровоградщині, хоча продовжують відвантажувати і для інших областей. 

Якщо коротко, то спочатку шукають, де взяти, а потім — кому віддати. Але якщо з останнім легко — стоїть черга, то з пошуком щодня все складніше. Щоб отримати необхідні позиції за умови їх наявності на складі, треба написати запит на організацію через соцмережі, який розглянуть і поставлять у чергу. Єдина відмова для продовження співпраці — відсутність звітності. Кожен крок волонтери фіксують і про кожен звітують — це репутація організації. 



Від дня заснування учасники у волонтерській спільноті змінювалися — це природній процес. І от на сьогодні залишилася практично незмінна команда. Очолює громадську організацію Андрій Каташов. Андрій Кур’ян відповідає за склад, Олексій Плаксій — за розвиток діяльності в регіонах, Жанна Омельченко — за медзасоби, Анастасія Козловцева працює в міжнародних проєктах, Віктор Душак — незамінний в організаційних моментах, Наталія Бирловська веде соціальні мережі й відповідає за комунікацію. Звісно, такий поділ обов’язків умовний: усі стають до тієї роботи, яка є нагальною на певний момент. 

Професійних волонтерів серед центральноукраїнців немає: до 24 лютого хто займався бізнесом, хто працював як найманий працівник, хто мав досвід роботи у профспілці, хто — медичний стаж. Кожен з членів організації допомагав країні з 2014 року, бо в кожного на передовій були рідні чи знайомі, але це не було систематичною роботою, а з початком повномасштабного вторгнення однодумці об’єдналися навколо спільної ідеї. До війни не всі були знайомі між собою, зараз усі товаришують і можуть розраховувати на підтримку одне одного у будь-якій складній життєвій ситуації. Співпрацюють з кропивницькими організаціями, якщо мають змогу, завжди поділяться необхідним. Зараз шукають максимально правильне поєднання волонтерства та роботи, адже треба заробляти гроші для власних родин.

У нашій розмові кропивничани порушили проблему, якій приділяють мало уваги у суспільстві. З власного досвіду волонтери бачать, що люди звикають до гуманітарної допомоги, до безкоштовного. У декого формується хибна думка, що суспільство їм щось винне, тому вони не просять про допомогу, а вимагають її, через що виникають непорозуміння. Є приклади, коли в одному з районів Кіровоградщини фермери запрошували на роботу, але охочих йти працювати не виявилося, або коли переселенці категорично не хочуть жити в селах, бо «нема умов»— туалету й гарячої води у будинку. Але, наголошують активісти, є й хороші історії, коли у штаб приходять і просять допомогти знайти будь-яку роботу, пропонують свою допомогу на складі або у перевезенні вантажів. Тоді виникає бажання таким людям допомогти будь що не стало.

Волонтери Центральноукраїнської волонтерської організації запевняють, що працюватимуть до перемоги. А потім ще ж відбудовувати! 

А поки що війна не закінчується. Зараз на передову найперше треба теплий одяг, спальники, ковдри. Хто має змогу і бажання, долучайтеся!