Одужаю і продовжу наближати перемогу України, — запевняє бійчиня з Кіровоградщини
- 7 вересня 2022, 12:58
«У мене зараз така злість на ворогів, що я дуже хочу вилікуватися і повернутися на фронт!», — говорить молодша сержантка Наталія Титаренко із села Голикового Олександрівської селищної ради Кропивницького району. Жінка четвертий місяць перебуває в лікарні, відколи отримала контузію та травму коліна, і потребує операції із заміни суглоба. Звикла усі проблеми вирішувати самотужки, та цього разу звертається до небайдужих за фінансовою допомогою.
Говоримо з героїнею публікації про любов до військової справи і підтримку знайомих і незнайомих їй людей.
— Я люблю швидкість, ножі, полювання, риболовлю. У дитинстві подобалося грати у футбол з хлопцями, інколи вдавалася до відстоювання своїх переконань силою (сміється). Мріяла бути хірургом, але друг мого батька якось сказав: «Давай до нас у міліцію». Ця ідея запала мені в душу, і батьки вже не змогли мене переконати вступати до медичного вишу. У Київському інституті МВС здобула фах юриста-спеціаліста, паралельно навчаючись в Одеському училищі професійної підготовки працівників міліції. У 2003 році прийшла працювати у міліцію в Олександрівці, залишивши роботу через шість років на посаді слідчої. Декілька місяців працювала у СІЗО в Кропивницькому, у березні 2015 року за власним бажанням по мобілізації прийшла в армію і на даний час тут, служу за контрактом. Зараз дистанційно навчаюся на військовій кафедрі. Я за складом характеру не цивільна людина, моє покликання — служба, без неї я нікуди. Мабуть, я в діда, який був військовим, хоч я його ніколи не бачила — він загинув молодим офіцером. Я можу бути юристом, нотаріусом, суддею, але я не хочу, це не моє. Буває, втомлююся і дуже хочу додому, бо буваю там
30 діб раз на рік, але потім військо знову кличе, я скучаю за своїми. Недаремно кажуть: з війни не приходять, з війни повертаються. Окреме спасибі моїм батькам. Я знаю, скільки безсонних ночей забрала у них з 2015 року. Останній раз була вдома у січні. Коли потраплю знову — не знаю.
У складі одного з підрозділів Збройних сил України воювала на Сході України. До речі, обов’язки медика теж виконувала: врятувала життя чотирьох поранених. Три місяці тому під час бойового завдання, коли рашисти брали в кільце, потрапила в засідку. Отримала контузію і сильну травму коліна, коли відкинуло вибуховою хвилею і з силою вдарило об землю, від больового шоку втратила свідомість.
Дякую Богу, що залишилася жива. Ви не уявляєте, як там важко. Коли ти дивишся на живу людину, а через дві хвилини її вже немає, це ставалося на моїх очах не раз. Коли утюжать з вертольотів і літаків, стріляють із саушок (самохідна артилерійська установка — Ред.), градів, коли летять касетні снаряди, і ти лежиш в окопі і просиш про одне: краще загинути, ніж відірве ногу чи руку. Мене три рази подумки поховали, яким же тоді було здивування побратимів, коли дізналися, що я жива.
Я майже увесь час лежу, ходити на милицях мені дуже важко. Лікування не дає суттєвого покращення — треба замінювати суглоб. Зараз мучать болі, для того, щоб заснути, підкладаю під коліно м’яку іграшку, щоб не боляче було згинати ногу.
Вартість ендопротезу та операції — 170 тисяч гривень, приблизно стільки ж коштуватиме тривала, до року, реабілітація. Зараз вирішується питання по клініці, можливо, це буде за кордоном.
Збір коштів ініціювали мої земляки, коли дізналися про поранення, я про допомогу на той час ні до кого не зверталася. Я й мої батьки завжди стараємося вийти з будь-якої скрутної ситуації самотужки, але самим знайти таку суму важко.
Після появи інформації у соцмережах почали надходити гроші. Я вражена, як допомагають знайомі, а також багато незнайомих мені людей. На сьогодні на банківську карту зараховано понад шістдесят тисяч гривень. Важко висловити те, що я відчуваю (плаче). Найбільше зворушує, що дають, хто скільки може: 2000, 500, 100, 50 гривень. Розумію, що більшість з благодійників не мають вдосталь грошей, але діляться тим, що мають. Я вдячна кожному!
Зараз моє тіло в лікарні, а душа — там, на передовій. Коли настане мир, хочу навчати охочих військовій справі, а поки триває віна, я буду наближати перемогу України і продовжувати нести службу у Збройних силах України.
Реквізити для допомоги:
4149 4993 7494 4427 (Титаренко Наталія Олегівна).
З довідками та виписками з лікарні, які підтверджують, що жінка проходить лікування та що отримала травми, захищаючи Україну, та зі станом надходження коштів можна ознайомитися у фейсбук-групі «Спілка учасників АТО та волонтерів Олександрівському району "Нескорені"».
— Я люблю швидкість, ножі, полювання, риболовлю. У дитинстві подобалося грати у футбол з хлопцями, інколи вдавалася до відстоювання своїх переконань силою (сміється). Мріяла бути хірургом, але друг мого батька якось сказав: «Давай до нас у міліцію». Ця ідея запала мені в душу, і батьки вже не змогли мене переконати вступати до медичного вишу. У Київському інституті МВС здобула фах юриста-спеціаліста, паралельно навчаючись в Одеському училищі професійної підготовки працівників міліції. У 2003 році прийшла працювати у міліцію в Олександрівці, залишивши роботу через шість років на посаді слідчої. Декілька місяців працювала у СІЗО в Кропивницькому, у березні 2015 року за власним бажанням по мобілізації прийшла в армію і на даний час тут, служу за контрактом. Зараз дистанційно навчаюся на військовій кафедрі. Я за складом характеру не цивільна людина, моє покликання — служба, без неї я нікуди. Мабуть, я в діда, який був військовим, хоч я його ніколи не бачила — він загинув молодим офіцером. Я можу бути юристом, нотаріусом, суддею, але я не хочу, це не моє. Буває, втомлююся і дуже хочу додому, бо буваю там
30 діб раз на рік, але потім військо знову кличе, я скучаю за своїми. Недаремно кажуть: з війни не приходять, з війни повертаються. Окреме спасибі моїм батькам. Я знаю, скільки безсонних ночей забрала у них з 2015 року. Останній раз була вдома у січні. Коли потраплю знову — не знаю.
У складі одного з підрозділів Збройних сил України воювала на Сході України. До речі, обов’язки медика теж виконувала: врятувала життя чотирьох поранених. Три місяці тому під час бойового завдання, коли рашисти брали в кільце, потрапила в засідку. Отримала контузію і сильну травму коліна, коли відкинуло вибуховою хвилею і з силою вдарило об землю, від больового шоку втратила свідомість.
Дякую Богу, що залишилася жива. Ви не уявляєте, як там важко. Коли ти дивишся на живу людину, а через дві хвилини її вже немає, це ставалося на моїх очах не раз. Коли утюжать з вертольотів і літаків, стріляють із саушок (самохідна артилерійська установка — Ред.), градів, коли летять касетні снаряди, і ти лежиш в окопі і просиш про одне: краще загинути, ніж відірве ногу чи руку. Мене три рази подумки поховали, яким же тоді було здивування побратимів, коли дізналися, що я жива.
Я майже увесь час лежу, ходити на милицях мені дуже важко. Лікування не дає суттєвого покращення — треба замінювати суглоб. Зараз мучать болі, для того, щоб заснути, підкладаю під коліно м’яку іграшку, щоб не боляче було згинати ногу.
Вартість ендопротезу та операції — 170 тисяч гривень, приблизно стільки ж коштуватиме тривала, до року, реабілітація. Зараз вирішується питання по клініці, можливо, це буде за кордоном.
Збір коштів ініціювали мої земляки, коли дізналися про поранення, я про допомогу на той час ні до кого не зверталася. Я й мої батьки завжди стараємося вийти з будь-якої скрутної ситуації самотужки, але самим знайти таку суму важко.
Після появи інформації у соцмережах почали надходити гроші. Я вражена, як допомагають знайомі, а також багато незнайомих мені людей. На сьогодні на банківську карту зараховано понад шістдесят тисяч гривень. Важко висловити те, що я відчуваю (плаче). Найбільше зворушує, що дають, хто скільки може: 2000, 500, 100, 50 гривень. Розумію, що більшість з благодійників не мають вдосталь грошей, але діляться тим, що мають. Я вдячна кожному!
Зараз моє тіло в лікарні, а душа — там, на передовій. Коли настане мир, хочу навчати охочих військовій справі, а поки триває віна, я буду наближати перемогу України і продовжувати нести службу у Збройних силах України.
Реквізити для допомоги:
4149 4993 7494 4427 (Титаренко Наталія Олегівна).
З довідками та виписками з лікарні, які підтверджують, що жінка проходить лікування та що отримала травми, захищаючи Україну, та зі станом надходження коштів можна ознайомитися у фейсбук-групі «Спілка учасників АТО та волонтерів Олександрівському району "Нескорені"».
