---
Суспільство

Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ

Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ
Ольга Кубанська розповідає історію свого волонтерства: власні мотиви, згуртовану команду та результати, що тішать.
Уродженка Знам’янщини, а нині киянка Ольга Кубанська, яка вудить з п’яти років, разом з однодумцями організувала Єдиний благодійний риболовний аукціон. За три місяці його роботи українські й іноземні спортсмени та любителі зібрали близько півтора мільйона гривень, на які закупили і передали на фронт військове спорядження, дрони та автомобіль.

Ловити рибу — розвага з дитинства



Я народилася на Кіровоградщині, у маленькому, на кілька вулиць, селі Кучерівці колишнього Знам’янського району, яке назавжди в моїй душі. Із часом сім’я переїхала в сусідню Богданівку, куди я ходила в школу і де й зараз живе мама. Любов до риболовлі у мене з дитинства: ще в школу не ходила, а вже рибалила спочатку разом з дядьком, а потім і сама на двох кучерівських ставках, що було неабиякою розвагою для мене. Так що мій загальний риболовний стаж — 24 роки. Як спортсменка я змагалася у поплавцевій ловлі, але в спорті вже не виступаю, ловлю для душі. Багато чого в житті змінювалося, а рибальство завжди зі мною.

У 2018 році я брала участь в обласних змаганнях з поплавцевій ловлі і хотіла потрапити на чемпіонат України. Але це була досить дороговартісна поїздка, яку на той час я собі дозволити не могла. За порадою своєї психологині я написала пост у соцмережах, в якому розповіла про свою мрію. Допис побачили співробітники моєї майбутньої компанії-роботодавиці й оплатили цю участь, з тих пір розпочалася наша співпраця. Восени 2020 року я переїхала в Київ, вже п’ятий сезон працюю у компанії, на сьогодні також є адміністраторкою її риболовного клубу, а також як журналістка висвітлюю змагання з рибної ловлі.

Волонтерю, бо хочу, щоб війна закінчилася раз і назавжди



У середині лютого разом з українською збірною я вирушила на ХVІІІ чемпіонат світу з ловлі риби на мормишку з льоду у Литву. Та радість від поїздки затьмарювало якесь дике передчуття, і я хотіла повернутися в Україну до початку війни, про який так багато писали. Я подумки будувала усілякі плани, бо думала, що є час, а вийшло, що одразу з поїздки поїхала за сином, який перебував у мами, бо почалося повномасштабне російське вторгнення. Перший місяць активної фази ми перебували на заході України. Були у відносній безпеці, але мене не полишало незрозуміле почуття, коли я не могла ні працювати, ні думати про щось інше, окрім війни. І я відчувала, що я не там, де маю бути. Згадала початок АТО, тоді країну захищали мої рідні та знайомі люди, а я волонтерила: передавала продукти, цигарки та каву, але нічого такого масштабного. Хоча завжди спадає на думку, як ми завантажували машину на Схід і жінка передала сало у скляній банці. Ми не хотіли брати, бо не були впевнені, що скло переживе транспортування, але залишили. Через певний час я запитала воїнів, як дійшла передача.

— Машина не змогла доїхати через сильні обстріли, хлопці скидали посилку парашутом, — відповіли мені.
— Там хоч щось вціліло? — запитала я безнадійно.
— Віриш, ми сміялися усі! Розплющилися навіть жерстяні банки із згущенкою, а банка із салом була цілою!


Невдовзі по телевізору я побачила, як командир цього взводу дає інтерв’ю і серед іншого розповідає про нашу передачу і вцілілу банку сала. Цей епізод для мене є символом того, що навіть українське сало витримує випробовування, тож не варто здаватися і треба використовувати будь-які шанси.

Так ось наприкінці березня я зрозуміла, що швидко все не закінчиться і треба починати допомагати українській армії. Були такі, хто говорили, що купувати прибамбаси військовим — не жіноча справа і питали, навіщо я в це лізу. Відповідь на це питання у мене була. Моєму сину зараз 6 років. Коли розпочалася АТО, багатьом дітям було по 10 років, зараз ці діти виросли і стали на захист нашої країни, бо російська наволоч вже 8 років топче нашу землю. Я не хочу, щоб це знову затяглося на довгі роки і, не дай Боже, через 12 років мені доведеться збирати вже свого сина на війну. Я хочу, щоб цього разу у війні Збройні сили України поставили крапку. І якщо є хоч малесенька крапелька, яку можна вижати задля нашої перемоги, то треба робити так, щоб вона крапнула у той океан, з якого і складається перемога українців.

Упевненості в успіху не було, але треба було пробувати. Оскільки в колі рибалок я особа відома, то виникла ідея працювати саме з ними, адже знаю, що люди, які захоплюються риболовлею, можуть бути незнайомими одне з одним особисто, але заочно – з багатьма. І ми з командою однодумців вирішили запустити риболовний аукціон.

Як влаштований і як працює аукціон



Ми ретельно готувалися, продумували основні організаційні моменти. Звернулися до чемпіонів України та світу з рибної ловлі з проханням надати лоти, обумовивши, що стартову ціну і кроки торгів встановлює той, хто надає лот.

Стартували 16 квітня. Першим був збір на три дрони для одного із полків з Кіровоградщини, який виконує надскладні завдання, а військових з якого я знала особисто. Потрібно було 120 тисяч гривень. Не встигла опублікувати пост, як мій підписник повідомляє:

«У мене є три дрони, і я готовий їх тобі віддати».


Він військовий, і його підрозділу ці апарати не були потрібні, тож за погодженням з командуванням їх передали кропивницьким воякам.

Усе відбулося за один день, і я була збентежена, що все так швидко і що тепер мені робити. Та вирішила продовжувати збір, бо комусь наша допомога точно знадобиться. І невдовзі до нас звернулися артилеристи, яким теж потрібен був дрон, але з більш високими технічними характеристиками і, відповідно, високою ціною. Тоді ми його придбали за понад 100 тисяч, зібравши гроші досить швидко. Богданівським хлопцям, з якими у дитинстві грала в баскетбол та футбол, теж допомагала. Спільно з іншими земляками ми назбирали на два дрони для них.

Я знала що у мене хороші друзі і знайомі, але що наскільки потужною буде підтримка українського риболовного руху — я не знала. Коли пішли перші лоти від відомих спортсменів, мені почали писати звичайні рибалки, до яких я особисто не зверталася, і запитували, чи можуть і вони надавати для аукціону свої рибальські снасті. Звісно, ми погодилися. Тепер у нас щодня конвеєр: прийняти посилки з наданими снастями та відправити посилки з речами, купленими за найбільшу ставку торгів.

З організацією роботи мені допомагають мої товариші. З військовими спілкуюся я. Хвилююся, коли довго не виходять на зв'язок, бо колись чужі люди тепер стали мов рідні. Адже збираю я для того, щоб вони вдало провели свої бойове завдання і повернулися з нього. Бо ми ж українці — і вміємо співпереживати одне за одного, на відміну від тих, хто на нас напали.

Та допомагають не лише з України. У мене є підписники з Америки та з Франції, які також переказують кошти. Француз не лише щомісяця надсилає 500 доларів, а щодня зранку та ввечері запитує мене у повідомленнях, як справи і чи все в порядку, які новини. Найбільший переказ — 70 тисяч гривень — зробив харків’янин, який вже багато років живе й працює в Європі. Коли він дізнався про нашу волонтерську діяльність, ми близького години спілкувалися по телефону, бо ж хотів знати, як саме все працює, а на закінчення розмови сказав, яку суму перерахує. Я була шокована. Цікаво, що благодійник побачив інформацію про збір коштів у репості, який зробив мій колега. Тож я завжди кажу: ви ніколи не знаєте, хто з вашого репосту прийде і як він допо-
може. Так що підтримка навіть у поширенні інформації надзвичайно важлива.

Я рахувала те, на що кошти збирали ми, але не рахувала, скільки ми купуємо для людей, які звертаються до нас за допомогою: або не можуть знайти необхідне, або те, що знайшли, дорожче, ніж купуємо ми. Адже зараз вже маємо досвід придбання за нижчими цінами, бо запитуємо, чи можна отримати знижку, пояснюючи, куди піде наше замовлення. Продавці йдуть на поступки, що приємно. Тож я рахую по грошах, і за цей час наш риболовний марафон назбирав близько півтора мільйона гривень. На ці гроші ми купували дрони, тепловізори, коліматорні приціли, приціл для кулеметника, полум'ягасники для вогнепальної зброї, рації, сонячні батареї тощо, а декілька днів тому придбали перше авто.

Щоб підтримувати бажання допомагати, ми урізноманітнюємо методи збору коштів, аби людям було цікаво. Наприклад, на аукціон я виставила спільну риболовлю зі мною, яку придбали за 3500 гривень. Коли приятелька запропонувала мені на день у користування ставок для проведення фестивалю, я відповіла:

«Далі не продовжуй! Прийнято!», адже я знаю, коли на захід приходять відомі люди, це важливо для звичайних рибалок, які мають можливість поспілкуватися із вправними спортсменами.


На запрошення на весняний фестиваль нам ніхто не відмовив, чемпіонів прибуло навіть більше, ніж очікували, і коштів зібрали достатньо багато. Наступні два літні фестивалі були покликані зібрати кошти на автівку для «Азова». Дванадцять днів — і збір закрито. Можу анонсувати, що на аукціоні незабаром з’явиться ексклюзивний колекційний лот, а також ми запровадимо новий напрямок, який не стосується риболовлі, а відображає сучасну історію України.

Баба Маня була б рада



Разом з передачами ми відправляємо на фронт Прапор України. На ньому воїни розписуються і повертають його при нагоді. Так що вже збирається невеликий музей. Є такі райони, де пекельно, і прапори не можуть звідти виїхати, але ми чекаємо. Часто бійці мені показують, як рветься рашистська техніка за допомогою наших придбань. А мені це так гріє душу! Хоча в дитинстві бабуся вчила, що не можна радуватися чужому горю. Думаю, моя баба Маня зараз теж би пораділа разом зі мною.

Я бачу результат нашої спільної роботи. Спільної, бо аукціон — це не моя заслуга, а тієї сотні тисяч людей, які повірили мені і підтримують до сьогодні. Це дорогого варто. Коли йде черговий збір, я вчергове говорю: кого ці росіяни хочуть перемогти? Ми так об’єдналися у боротьбі проти ворога!

Звісно, втомлююся, більше морально, ніж фізично. Але коли все вдається, з’являються сили продовжувати далі. Ми не видихаємося, а тільки набираємо обертів. Після війни будемо зустрічатися на водоймах виключно для спорту та відпочинку, а поки — тільки так!

Тетяна Юганова

Матеріал створено за підтримки проєкту «Сприяння соціальній згуртованості в Україні / Пункт 7», який реалізується Американською Асоціацією юристів Ініціатива з верховенства права (ABA ROLI). Відповідальність за зміст інформації несе автор(ка). Представлена інформація може не збігатися з поглядами ABA ROLI.
Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ
Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ
Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ
Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ
Як нарибалити півтора мільйона на ЗСУ

Календар

«    Серпень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 

Архів

Серпень 2022 (7)
Липень 2022 (13)
Червень 2022 (16)
Травень 2022 (30)
Квітень 2022 (41)
Березень 2022 (40)