Обрала професію медика, щоб допомагати хворій бабусі

— У моїй родині медиків не було, — розпочинає знайомство Людмила Кругленко, — та цю професію я обрала ще у шестирічному віці, коли у моєї бабусі стався інсульт і я за нею доглядала. До слова, померла вона, коли я вже була четвертокурсницею, так що свою місію у допомозі рідній людині я виконала.

Я закінчила школу у 1999 році і вирішила вступати у медичний виш, хоча це було нелегко, а ще й третьокурсницею педагогічного інституту на той час була моя сестра. Батьки сумнівалися, чи їм вдасться фінансово утримувати двох студенток, але я розраховувала на свої знання і вступила на бюджетну форму навчання стоматологічного факультету Української медичної стоматологічної академії. Після її закінчення у 2004 році була розподілена в Онуфріївський район лікаркою – стоматологинею-терапевткою, де і розпочала свою роботу після закінчення інтернатури у 2005 році.

Крок за кроком розвивала місцеву галузь, хоч спочатку залишатися не планувала

Відверто кажу, я не планувала залишатися, хотіла повернутися додому на Полтавщину, хоч і створила в Онуфріївці сім’ю і вже народила першу доньку. (Зараз із чоловіком виховуємо двох чудових дівчаток).

У 2007 році мені запропонували очолити поліклінічне відділення, за сумісництвом я продовжувала стоматологічну практику. Через рік отримала пропозицію стати заступницею головного лікаря по мережі. Організаторська робота стала несумісною з плановими записами пацієнтів, тому я зробила вибір на користь першої і продовжила навчання на спеціалізованих курсах по управлінню охороною здоров’я. Коли у 2013 році розпочалася реформа галузі, мене призначили на посаду головного лікаря центру первинної медико-санітарної допомоги Онуфріївської районної ради. Паралельно як керівниця отримувала другу вищу освіту, ставши магістеркою у сфері публічного управління та адміністрування. При цьому займалася ліцензуванням, підготовкою документів, формувала штат новоствореного закладу.

Напрацювання, які гідні уваги

Майже три роки тому у нас (тоді ще в Онуфріївському районі) на рівні первинної ланки першим в області на базі Павлиської амбулаторії загальної практики – сімейної медицини був створений черговий кабінет невідкладної медичної допомоги. Саме відбувалася реформа швидкої допомоги, яка переходила на екстрені виклики, а до хронічних хворих виїздів не передбачалося. Тож завдяки місцевій владі ми створили черговий кабінет, працівники якого виїздять на виклики та надають допомогу безпосередньо на робочому місці цілодобово.

Чи не найголовнішим моїм завданням було оновити автопарк закладу, бо при реформуванні нам дісталися автомобілі «Таврія» та УАЗ, на якому дівчата їздили у віддалені центру села під зонтами, бо тент протікав. Перший службовий автомобіль ми придбали за кошти місцевого бюджету у 2015 році. В кінці 2018 року у селі Зибковому в рамках програми президента України ми збудували нову амбулаторію, в комплексі якої був також гараж та автомобіль. Того ж року з придбанням третього — Renault Duster — за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвиткунам допоміг народний депутат України Олесь Довгий і його команда. Того ж року ще одне авто ми отримали в рамках однієї із всеукраїнських програм. Тож чотири нових авто, три з яких в один рік, для тодішнього невеликого райцентру — це непогано (усміхається).

Амбулаторії і ФАПи виглядали теж не найкращим чином. Зараз це ті самі старенькі будівлі, але вони оживають: в усіх ми власними силами провели поточні ремонти, частково закупили нове обладнання, чому у більшості я завдячую фінансовій підтримці місцевої влади та фермерів.

На сьогодні з Національною службою здоров'я України (НСЗУ) у нас підписані три пакети послуг: основний — первинна медична допомога, а також пакет по веденню хворих на туберкульоз на амбулаторному етапі та пакет по вакцинації проти COVID-19, щоправда з 1 травня цього року він не фінансується. Ми були готові до підписання ще двох угод: на ведення вагітних та на надання стоматологічних послуг, але НСЗУ змінила вимоги. Та надання послуг жителям нашої громади — понад усе. Тож у нашому штаті у селі Куцеволівці в обладнаному сучасною технікою кабінеті працює лікар-стоматолог. І поки його роботу не оплачує НСЗУ, витрати на себе взяв місцевий бюджет. Принагідно скажу, що платних послуг у нас немає.

Коли Національна служба здоров'я передала первинній ланці видачу інсулінів, я залучала до консультування лікаря-ендокринолога з Олександрії, оскільки власного в громаді ми не маємо. Хоч таке залучення не входило до наших обов’язків, та я розуміла, що хворим на діабет важко їхати в інше місто через проблеми із зором чи ампутовані кінцівки. Тоді були надані основні рекомендації, тепер з лікарем співпрацюємо дистанційно. Декілька років тому ми активно впроваджували телемедицину, тож зараз активно нею користуємося.

У нас сільська місцевість, проживає багато людей пенсійного віку, які потребують особливої уваги і підтримки, і, як і передбачала медична реформа, у нашій громаді сільська медицина наближена до населення.

Звісно, хочеться розвитку. Плануємо відновити денний стаціонар (триває розрахунок потреб та підготовка необхідної документації) та залучати вузькопрофільних фахівців, яких немає на вторинці, як то дерматолог, офтальмолог, ендокринолог та дитячих лікарів. Як керівниця займаюся підготовкою кадрів для впровадження нових послуг.

Особисто я до цього року не мала власної приймальні за браком приміщень, які ми орендуємо на вторинці. На початку року мені вдалося за підтримки соціально відповідального бізнесу та простих людських відносин і підтримки рідних людей зробити ремонт власного кабінету та приймальні. Але, на жаль, війна внесла свої корективи, і тепер свій кабінет я використовую під складське приміщення, а сама, як і раніше, працюю із секретарем в одному кабінеті. Та я не переймаюся, бо дуже люблю свою молоду команду і вже, мабуть, буде важко всидіти одній, та й темп життя у мене такий, що постійно в русі (усміхається). До кінця поточного року в моїх планах було проведення ремонтних робіт в залі очікування пацієнтів Онуфріївської амбулаторії — хочеться поступово перейти від «радянського» до європейського сервісу. Приблизні витрати я вже прорахувала, тому маю велику надію, що попри складнощі сьогодення, за підтримки всіх, хто завжди мене підтримує, нам це вдасться (це був мій секрет до цього дня (сміється)).

«Ми не первинка, ми дещо більше»

Таку фразу говорю я часто, адже окрім медичної ми надаємо населенню ще й соціальну підтримку. З утворенням в результаті адміністративно-територіальної реформи Онуфріївської громади за ініціативи селищного голови Віталія Берези ми відновили роботу товариства Червоного хреста України. Очолюю її селищний осередок на громадських засадах я, залучаючи до гуманітарно-благодійної роботи своїх підлеглих. Товариство добре допомагало у боротьбі з коронавірусною інфекцією, зараз спрямовує свою допомогу для переселенців, військових та вразливих верств населення, зокрема надаючи ваучери на продукти або ж харчові набори, постільну білизну, ковдри, гігієнічні набори, каремати, спальні мішки, ліхтарики, баки для води, медикаменти, лікарські сумки із шовними та перев’язувальним матеріалами та інше. Також періодично проводимо пізнавальні заходи для дітей під час їх прийому медиками. Часто буває, що до обіду я головна лікарка, а після обіду — волонтерка (сміється). Важкувато, але підтримують чоловік і діти, а колеги ставляться з розумінням до кожної моєї ініціативи.

Віддані своїй справі фахівці

Колектив, який на сьогодні обслуговує 16 717 місцевих жителів і близько 2000 внутрішньо переміщених осіб, складається із 75 фахівців, відданих своїй справі. Ми гарно спрацювали в епідемію коронавірусу: наша бригада стала однією з десяти мобільних медичних бригад з вакцинації на Кіровоградщині, а центр посідав друге місце по Україні по кількості щеплених закладом. І зараз, у цей складний період воєнного стану, ми продовжуємо злагоджено працювати. З початком активної фази у всіх була розгубленість, наприклад, треба було зрозуміти, як діяти під час тривоги, але усі впоралися з емоціями і на сьогодні ніхто не покинув свій пост.

Окрім клятви Гіппократа у навчальних закладах усі медики давали присягу на вірність Батьківщині — тож ми військовозобов’язані (я, до прикладу, офіцерка запасу): перебуваємо на обліку у військкоматі й у будь-яку хвилину можемо бути відправлені у зону бойових дій. На сьогодні медики нашого центру на своїх робочих місцях, працюємо в штатному режимі, а от наш юрисконсульт і п’ять колег з центральної лікарні пішли на фронт, одна з яких доброволицею.

Щоб був успіх у державі, треба починати із себе

Я приїхала на Онуфріївщину чужою людиною, але моє бажання працювати і змінювати ситуацію на краще дало змогу пацієнтам отримувати належну медичну допомогу, а мені просуватися кар’єрними сходами нагору. Хоч отримала у керівництво не найлегшу ділянку роботи, та у мене не було думки, що у мене щось не вийде, адже підходила до справи з внутрішнім запитанням: хто, як не я, врятує сільську медицину? Лідерські якості у мене від тата, а ухвалювати рішення самостійно я умію з молодості, бо батьки померли досить рано. Але я не зупиняюся і продовжую працювати над собою, вдосконалююся, щоб було краще нашій громаді, а це значить, що буде краще й усій Україні. Своєму колективу намагаюся власним прикладом показувати, що можливо все. Я завжди кажу: «Немає нічого неможливого, на неможливе просто треба трішки більше часу». Рік тому навіть подарувала кожному працівнику кружку з таким написом.

Минулого року я була нагороджена відзнакою Ордена святого Пантелеймона в номінації «Кращий управлінець галузі охорони здоров’я». Зараз дякую усім причетним за оцінку моєї діяльності, удостоївши мене звання «Заслужений лікар України»!

Своєму колективу побажаю єдності, бо тільки так можна витримати будь-який виклик.

А усім медикам скажу, що наша професія — це велика відповідальність, а в нинішніх умовах російської агресії це ще й небезпечна робота, але ми всі давали присягу, що в числі перших маємо іти на передову, тож я бажаю нам усім сили духу, щоб ми ніколи не пошкодували про вибір професії, щоб всі були живі й здорові і з гідністю носили честь нашого мундира — білого халата.