— Маю освіту хореографа, працюю за спеціальністю в Академічній гімназії м.Кропивницький. Зараз, на жаль, заняття дистанційні, але вірю, що скоро зустрінуся зі своїми вихованцями, — представляється Наталія. — Про початок російської повномасштабної агресії дізналася вранці того чорного лютневого дня з телефонного дзвінка. Потім багато дзвінків. Усі в шоці. Почуття були змішані: злість і неможливість повірити в те, що чую. Допоміг і зараз допомагає рятуватися гумор. Часто використовую його в коментуванні сторіз. Одне фото, де я з пакетами гуманітарної допомоги різного розміру і вмісту, я підписала: «Із вибором сумочки не парюся, як бачите», хоча дамської сумочки зі мною якраз і не було.

Я не планувала ставати волонтеркою. Раніше допомагала окремим інтернатам: кожного року на день Святого Миколая купувала і передавала вихованцям цих закладів подарунки, ото і все. Але одного дня на початку березня пролунав телефонний дзвінок, жіночий голос:



Велика сім’я: троє дорослих і п’ятеро дітей поселилися в селі Михайлівці, де живуть мої батьки. Тоді на своїй сторінці в інстаграмі я виставила допис з проханням допомогти, на який відгукнулося багато людей. Одним із них був кропивницький волонтер Олексій Плаксій, котрий 24/7 допомагає ЗСУ, який надав одяг, дитяче харчування, засоби гігієни, іграшки, а моя подруга з Кувейту скинула на карту 3000 тисячі гривень, на які я закупила продукти харчування, і все це я разом з моїм батьком відвезли цій родині. Люди буди раді, вдячні, що було приємно до сліз.

І так пішло-поїхало. У першу чергу це підтримка Збройним силам України, а також внутрішньо переміщеним особам. Я допомагаю і власними силами, й об’єднуюся з волонтерами Кропивницького та області, адже взаємодопомога — це важливо у волонтерстві, тоді все чітко складається.

Максимально приділяю увагу рідній Михайлівці. Жителі села допомагають вимушеним переселенцям продуктами, а я — речами, які залишила у мами в магазині, бо в селі гуманітарного центру нема, як у великих містах. Тож туди можна приходити за одягом, взуттям, засобами гігієни.

Якщо це не Кропивницький, а інший населений пункт, то допомогу передаємо через знайомих. Ось у пологовому відділенні в Олександрівці тепер є система годування для недоношених малюків. Її мені надала волонтерка з Олександрії Ірина Федоренко, а в Олександрівці посилку з Кропивницького зустріла і вручила медикам жителька селища Анастасія Бурківська, з якою я співпрацюю (другу систему я передала в пологовий у Кропивницькому). Вантаж на передову переважно віддаємо тим волонтерам, які самі їздять в гарячі точки. Захоплююся Оленою Романовою, яка особисто возить передачі для свого нареченого. Із водіями я передаю необхідне й своєму двоюрідному брату, який зараз у Збройних силах України.

Мене знають багато людей і довіряють мені. Але у волонтерстві багато значать звіти, які засвідчують, що люди точно отримали допомогу. Тому я викладаю фото й відео у соцмережах одразу, як тільки отримую чи відправляю вантаж. Завдяки такому звітуванню, наприклад, мені з Польщі написала Тетяна Балюнова, яка, не знаючи мене, запропонувала свою допомогу: «Я знаю, що вам можна довіряти» і допомогла ліками, карематами, балістичними окулярами та іншими речами. Ще одна історія. Знайома родом з Михайлівки Анастасія Поліщук зібрала величезну посилку в Італії і теж прислала для України купу речей, дитячі ліжка, засоби гігієни, продукти харчування, що зайняло повний мікроавтобус. Цікаво, що два італійські ліжечка з матрацами для новонароджених досить швидко знайшли своїх власників, причому один малюк народився вже на Кіровоградщині. Нещодавно отримала дзвінок, в якому мені повідомили, що хочуть дати готівкою 5 тисяч гривень на покупку автомобіля для Збройних сил України. Із цією людиною ми бачилися вперше, я плакала, коли мені передавали ці гроші.

Посилки мені надходять з Італії, Польщі і навіть з Кувейту. У цій країні Близького Сходу живе моя близька подруга, вона в темі з першого дня війни і допомагає ЗСУ та переселенцям. Анастасія Сігай працює стюардесою, тому одне з її відправлень було зібране нею та її подругами з України частково в Кувейті, частково у Парижі. Коли воїни на передовій отримали кувейтські каремати, то написали мені повідомлення (вони знали ім’я дівчини, яка їх передала):



Принагідно хочу розповісти, що багато жителів Кувейту вболівають за перемогу України і допомагають, переказуючи гроші волонтерам.

Втома є. Кожного дня думаю:



І беру в руки пакети, памперси і несу або на пошту або віддаю людям, які прибули в Кропивницький. Мене тримає людяність, я переконана, що перш за все треба бути людиною: на місці цих вимушених переселенців могли бути ми. А чоловіки й жінки, які захищають нас на передовій? Їм найважче! Тому я коли згадую про воїнів, втому як рукою знімає.

На сьогодні обсяг надходжень помітно зменшився, багато українців залишились без роботи. Але ми не здамося! Головна ціль зараз — автомобіль для ЗСУ (на один ми вже назбирали коштів й офіційно передали на передову). Прямо зараз маємо запит від наших земляків, які на передових рубежах Таврійського напрямку боронять країну і мають потребу у певного типу авто. Якщо є охочі допомогти, будемо вдячні, фотозвіт і подяку від військових гарантуємо. Зв’язатися зі мною можна в інстаграмі @natali_mayorova_v. Волонтерство — це нелегко, але ми зможемо все!