Сусідня Польща всебічно підтримує Україну. Серед усіх існуючих польських ініціатив — від надання зброї до допомоги біженцям — розповімо про одну: благодійний концерт 24 квітня у Кракові, де виступили дует з України The Alibi Sisters і вокальний ансамбль з Польщі Korali, у складі якого тільки українки. Одна з них — уродженка села Великої Скельової Світловодської громади Олександрійського району Зоя Карпенко, яка вже три роки живе у Польщі. Спілкувалися з нею про творчий захід і про те, як польський народ підтримує Україну у боротьбі проти російського агресора.

— Зою, раніше зустрічали вас на концертах на Кіровоградщині, тепер побачили знайоме обличчя на концерті у Польщі. Як давно ви не в Україні? У якій сфері працюєте? Чому продовжуєте займатися культурою?

— Живемо й працюємо у Польщі вже три роки. Виїхали, бо хотіли дати кращу освіту для сина й доньки, хоча син вирішив залишитися в Кременчуці і закінчити училище — через місяць вже має отримати диплом.

Я працюю у сфері гастрономії, бо вивчилася у Польщі на кухаря.

Культурою займаюся тому, що вона в моїй крові: я закінчила Олександрійське училище культури за фахом керівник аматорського дитячого колективу, спеціальність — хореографія. Моя мама Світлана Буйлук — завідувачка Великоскельовського сільського Будинку культури, в якому я працювала разом з нею. Тож невдовзі після переїзду у Польщу я почала шукати фундації для українців, фольклорні зустрічі. У вільний від роботи час з донькою брали участь в різних заходах, які розкривали для поляків українську культуру. Пізніше потрапила до дівочого гурту «Леля».

Згодом спільно з моїми українськими колежанками і однодумицями вирішили створити власний гурт під назвою «Коралі». У його складі тільки українки з різних куточків нашої країни: Київ, Черкаси, Львів, Полтава і я — з Кіровоградщини. Збираємося два рази на тиждень і майже кожен тиждень маємо концерти, які здебільшого несуть благодійний характер. Донька відвідує наші репетиції, є талісманом «Коралів», та поки не співає, бо склад гурту — то дорослі жінки, але на концертах декламує вірші українською та польською мовами.

Кожна учасниця в колективі відіграє значну роль: це організація концертів, перемовини з представниками, дизайн та пошив костюмів (за власний кошт), ведення інтернет-сторінок — всі ці обов’язки ми розподіляємо між собою. Поки що виїздів не мали, всі концерти відбувалися у Кракові, але вже маємо запрошення на Івана Купала до міста Бельско-Бяла. А з часом плануємо відвідати з концертом Варшаву, коли матимемо більш широкий репертуар.

Ми несемо українську культуру у світ, й іноземцям це подобається. Поляки люблять наші виступи, а українці на наших концертах завше плачуть від щастя: хтось давно не чув живої української пісні, а хтось просто вдячний за підтримку. Іноді ми виконуємо і польський репертуар, щоби нашим браттям-полякам було приємно поспівати разом з нами рідні їм пісні, це нас дуже зближує.

— Як ви відреагували на звістку про російське вторгнення в Україну?

—Це було страшним шоком для нас, українців у Польщі, як і для кожного українця, який на той час знаходився на території України. Пару днів ступору й плачу, потім запрошення до найбільшого театру в Кракові teatru Słowackiego, і ми мусили взяти себе в руки і на благодійному концерті зі сльозами очах співати Гімн України і «Ой у лузі червона калина», пліч-о-пліч з поляками. Тоді було зібрано понад 40 000 злотих на потреби біженців, і це був лише початок.

Одній з вокалісток — блогерці, яка веде в інстаграмі блог про життя у Польщі, легалізацію тощо, а також рекламує гурт, надіслали пропозицію на участь колективу у концерті, який організовували 24 квітня Єврейський музей Galicja та Український клуб у Кракові — Фундація Zustricz. Тож того вечора для глядачів виступали наші «Коралі» та популярний український поп-фолк дует The Alibi Sisters — Анна та Ангеліна Завальські. Сестри Завальські з початком повномасштабного вторгнення евакуювалися і зараз живуть у своїх родичів у Кракові. Вони великі патріотки України і просто приємні дівчата. З ними ми познайомилися лише на генеральній репетиції перед заходом, тож Гімн, який прозвучав у нашому спільному виконанні наприкінці концерту, був цілковитою несподіванкою для всіх — і для глядачів, і для нас, артистів. Коли нас викликали на біс, ми терміново мали щось співати разом. Звичайно, це був Гімн України! Усі кошти, зібрані під час дійства, передали на допомогу Україні.

— Як часто з 24 лютого на зв’язку з рідними? Чи з близького кола хтось служить в Збройних силах України?

— Кожна з нас не менш ніж як тричі на день телефонує рідним. Ніхто з дівчат не має рідних саме в ЗСУ, але тим не менше душа болить за кожного солдата.

— Подруга, яка виїхала з початком російської агресії за кордон, розповідала, що підтримка і допомога поляків була неймовірна — вони буквально водили за руку і допомагали абсолютно в усьому. Як на вашу думку, чому так?

— Це чиста правда! Я і всі дівчата з мого колективу є волонтерками у різних напрямках: це і прийом та розселення біженців, фізична і моральна допомога при перетині кордону, фасування гуманітарної допомоги. І весь час від початку повномасштабного вторгнення пліч-о-пліч з нами є поляки. Вони справді несамовиті! Надають все, чого може потребувати людина, починаючи від житла і до моральної підтримки словами:



Вони зізнаються, що навіть самі не очікували, що на таке здатні. Знаю багато прикладів, коли поляки, яких всі вважали достатньо скупими, не віддавали вживані речі, а йшли до магазинів і купували для українців все необхідне: продукти, одяг, іграшки. Ця підтримка настільки багато значить для нас...

А чому саме допомагають, питаєте ви? Ніхто не знає. Хтось каже, що 70% поляків передчувають, що, не дай Боже, Україна здасться, і Польща буде наступною; хтось впевнений, що це президент Анджей Дуда дуже любить український народ. А я вірю, що це просто людяність і Бог у серці. Поляки — надзвичайно набожні католики. Вони і до війни допомагали усім, хто цього потребує: польські безхатченки можуть поїсти у ресторані, якщо попросять їх покормити, такого поняття як безпритульні собаки, у країні немає взагалі.

Із перших днів збройної агресії Росії і поляки, й українці, що живуть у Польщі, працюють на українську перемогу. Все буде Україна!