Династія вишивальниць Гасленків з Нечаївки
- 22 жовтня 2021, 13:57
Село Нечаївка Компаніївської селищної ради Кропивницького району славиться династійними народними умілицями. З представницями однієї з династій — невістками Валентиною й Аллою Гасленками — спілкуємося з нагоди Всесвітнього дня сільських жінок, який відзначають 15 жовтня, адже працюючи на основній роботі, утримуючи вдома господарство, жінки знаходять час на творчість.
Валентина Гасленко: — Я вишивала в дитинстві хрестиком і бісером. Навчали цьому і мама Гльода Чернова, родом із сусіднього Маєрового, і вчителі на уроках трудового навчання. Потім була тривала перерва через зайнятість, а зараз мої діти виросли, тож з’явився час займатися
рукоділлям. Вишила рушники у церкву в Кропивницькому, кілька подарувала рід- ним на весілля, а продавати — не продаю. Зі своєю онукою попробували алмазну вишивку, також шию ляльки, якими прикрашаю сільську бібліотеку, в якій працюю. Навчаю дівчаток-читачок усьому, що вмію, на гуртку «Умілі ручки». Малювати я не вмію, але створюю картини, немов художниця. На літеpатуpне свято до нас у Нечаївку — батьківщину письменника Юрія Яновського з’їжджаються усі майстрині Компаніївщини, і ми з невісткою Аллою свої роботи демонструємо.
Алла Гасленко: — Подивіться, це вишивки моєї мами Валентини Василівни Набок, яка родом із села Петрівки Новоукраїнського району, а жила у Нечаївці. Її вже давно немає, а пам'ять про неї живе.
Згадую, як вона приходила з роботи, де сапала буряки, — і сідала з голкою. Не знаю, де у неї ті сили і час бралися, але багато вишивала: і для себе, і роздарювала. Серед різноманітних її візерунків бачимо павичів, лебедів, але ці символи були традиційними, а ось співочі пташки — це рідкість у вишивці, тому цей мамин рушник 80-х років минулого століття з їхнім зображенням — унікальний. Переносила малюнки на тканину через копірку, оздоблювала вироби прошвами, які теж сама в’язала гачком. Питала мене: «Доцю, чому ти не вишиваєш?», а я відповідала, що не люблю, хоча вона мене змогла дечому навчити.
Я розпочала активно шити хрестиком, об’ємною гладдю років шість тому, коли з’явився час. У молоді роки були маленькі діти, худоба, три роботи, завжди кудись летіла, спішила, бігла, а тепер хочеться надолужити те, чого не встигла тоді. Але, знову ж таки, мама встигала
все, мені до неї далеко, хоч я й працюю соціальною працівницею.
Вишиває й моя невістка Світлана, тільки болгарським хрестиком, оздоблюючи наволочки і створюючи картини, знаходячи час між клопотами з маленькою дитиною.
Ми й не думали, й не планували, а виходить, можна говорити, що ми, Гасленки, — династійні вишивальниці.
рукоділлям. Вишила рушники у церкву в Кропивницькому, кілька подарувала рід- ним на весілля, а продавати — не продаю. Зі своєю онукою попробували алмазну вишивку, також шию ляльки, якими прикрашаю сільську бібліотеку, в якій працюю. Навчаю дівчаток-читачок усьому, що вмію, на гуртку «Умілі ручки». Малювати я не вмію, але створюю картини, немов художниця. На літеpатуpне свято до нас у Нечаївку — батьківщину письменника Юрія Яновського з’їжджаються усі майстрині Компаніївщини, і ми з невісткою Аллою свої роботи демонструємо.
Алла Гасленко: — Подивіться, це вишивки моєї мами Валентини Василівни Набок, яка родом із села Петрівки Новоукраїнського району, а жила у Нечаївці. Її вже давно немає, а пам'ять про неї живе.
Згадую, як вона приходила з роботи, де сапала буряки, — і сідала з голкою. Не знаю, де у неї ті сили і час бралися, але багато вишивала: і для себе, і роздарювала. Серед різноманітних її візерунків бачимо павичів, лебедів, але ці символи були традиційними, а ось співочі пташки — це рідкість у вишивці, тому цей мамин рушник 80-х років минулого століття з їхнім зображенням — унікальний. Переносила малюнки на тканину через копірку, оздоблювала вироби прошвами, які теж сама в’язала гачком. Питала мене: «Доцю, чому ти не вишиваєш?», а я відповідала, що не люблю, хоча вона мене змогла дечому навчити.
Я розпочала активно шити хрестиком, об’ємною гладдю років шість тому, коли з’явився час. У молоді роки були маленькі діти, худоба, три роботи, завжди кудись летіла, спішила, бігла, а тепер хочеться надолужити те, чого не встигла тоді. Але, знову ж таки, мама встигала
все, мені до неї далеко, хоч я й працюю соціальною працівницею.
Вишиває й моя невістка Світлана, тільки болгарським хрестиком, оздоблюючи наволочки і створюючи картини, знаходячи час між клопотами з маленькою дитиною.
Ми й не думали, й не планували, а виходить, можна говорити, що ми, Гасленки, — династійні вишивальниці.
