— Родом я з Голованівська. За спеціальністю вчитель історії та народознавства, — розповідає Олександра Анатоліївна. — У ще донедавна районному, а тепер селищному Будинку дитячої та юнацької творчості працюю 17 років. Веду гуртки «Бісероплетіння», «Імперія гри», «Євроклуб» та «Народознавство».

З бісероплетінням, думаю, усе зрозуміло.

«Євроклуб» — це переважно для старшокласників, він передбачає проєктну роботу, що зручно, адже старшокласники — люди зайняті, тому самі обирають проєкт, в рамках якого їм цікаво працювати. Наші успіхи очевидні — усі стіни у кабінеті прикрашають грамоти та дипломи за призові місця — економимо на шпалерах (сміється).

У гуртку народознавства хлопці й дівчата вивчають звичаї і традиції українського народу й адаптують їх до сучасного життя. Це циклічна програма, яка щороку обростає новими темами, але у першу чергу ми працюємо над сценічною майстерністю і проводимо різноманітні заходи: щедруємо, колядуємо, відзначаємо день Святого Миколая, а також створюємо поробки. До речі, період цьогорічного зимового локдауну став для нас клондайком для збирання нагород як обласного, так і всеукраїнського рівня. Так серед іншого, ми стали першими в обласному конкурсі «Космічні фантазії» та другими у всеукраїнському конкурсі-фестивалі «Перлина-Fest».

У гуртку «Імперія гри» діти вчаться правильно грати в ігри. Це тільки на перший погляд здається, що в іграх усе так просто і безтурботно. Діти дізнаються, що ігри є одиночними, парними та командними; на розвиток логіки, образного мислення, швидкості, знань, уваги. Що для гри є інвентар, і учасники мають правильно поводитися з ним, а також уміти виготовити його самотужки, щоб ніколи не нудитися й уміти самим себе зайняти. Також уміти пояснити іншим, як користуватися цим інвентарем, знати правила гри та вміти їх розповісти товаришам. Це актуально під час карантину, коли діти часто залишаються вдома самі, і замість того, щоб пустувати з сірниками або прикипіти до смартфону, дитина може сама грати в ігри ще й залучати до них молодших чи старших братиків та сестричок.

Відомий старшому та середньому поколінню «Піонер, піонер, подай приклад» — чудовий зразок командної гри, в якій кожен гравець має зрозуміти, що він по черзі має працювати як на одну, так і на іншу команду. Я модернізувала цю гру: придумала нову назву і текст, який треба промовляти. У мене вона називається «Кам’яний мур», а діти виголошують суперникам: «Міцно муром стоїмо — своїх в образу не дамо!», на що ті відповідають: «А наші — кращі! А покличте-но нам (ім’я)» і викликають конкретного учасника команди-суперниці. Під час цієї гри варто бути обережним: можна впасти. І діти падають, при цьому вже надалі розуміють, як треба тримати руки, як не травмуватися самому та не травмувати своїх товаришів — це приклад взаємодопомоги і турботи одне про одного.

Мої вихованці знають 30 способів, як почати гру, найчастіше на ю-зе-фа, тому ніколи не сваряться. Мої вихованці знають, що правила гри забороняється порушувати. Часто сучасні діти не вміють врівноважувати свій психоемоційний стан і не вміють адекватно сприймати як поразку, так і перемогу. На гуртку ми вчимося переборювати самих себе і знаємо, що важливо перемогти у грі, але ще важливіше — перемогти себе. Змагатися треба не із суперником, а з самим собою. Ти маєш бути кращим, ніж ти був вчора, адже ти — це єдина людина, з якою себе можна порівнювати.

Не треба занадто перейматися прагненням перемогти, слід дбати, щоб усі учасники отримали задоволення. Найголовніше у будь-якій грі — позитивні відчуття і яскраві емоції.

Карантин змусив усіх педагогів шукати нові підходи в роботі. Оскільки формат роботи позашкільного навчального закладу передбачає, що під час канікулярного періоду діти приходять на заняття, щоб забезпечити санітарно-гігієнічні умови, ми ділимо дітей на підгрупи.

Вихованці звикли, що вони завжди при вході дезінфікують руки, знають, як правильно кашляти і чхати, у будь-яку погоду ми провітрюємо кабінет. Під час першого локдауну навесні минулого року ми, як і всі, були розгублені, випробовували декілька видів роботи. Тепер же зрозуміли свої можливості й обрали для себе оптимальні варіанти.

Найперше це система відео-уроків. Зважаючи на завантаженість дітей у школі, не всі можуть виділити час на zoom-конференції, а відеоуроки можна переглянути у зручний для себе час, до того ж — з батьками. А зворотній зв’язок викладачі отримують вже у вайбері. Наголошую, що відеоуроки ми використовуємо не лише підчас локдауну, це тепер стало звичайною формою нашої роботи.

Ще одна новація нашого Будинку творчості — дистанційні бокси. Їх надзвичайно просто організувати: у звичайну коробку керівник гуртка вкладає усі необхідні матеріали та інструменти, які будуть потрібні для певного виду роботи. Коробку дитина чи її батьки можуть забрати у будь-який зручний час. А навчальний план ми склали так, щоб дати теоретично складні теми під час очного навчання, а на дистанційці вже відпрацьовувати їх на практиці.

І я, й керівники інших гуртків переглядають велику кількість вебінарів та відеоуроків, які проводять освітні платформи «На урок», «Всеосвіта» та Голованівський центр професійного розвитку педагогічних працівників, підвищуючи рівень своїх компетентностей.

Зараз наш Будинок творчості готує творчий великодній проєкт, який ми демонструватимемо в прямому ефірі на сторінці закладу 22 квітня. Про те, як все відбудеться, розповімо читачам «Вісника Кіровоградщини», можливо, комусь наш досвід стане в нагоді.