Легенда та справжній патріот своєї школи
- 3 лютого 2016, 13:50
26 січня у Петрівському навчально-виховному комплексі «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІІст.» відбувся захід з нагоди сторіччя від дня народження видатної людини, вчителя від Бога, колишнього директора Івана Федоровича Викреста.
Школу відвідали почесні гості: Анатолій Луняченко, випускник Петрівської школи, заслужений юрист України; Микола Свидюк, народний артист України; Леонід Шульга, голова Петрівської сільської ради; Олена Слюсаренко, керівник апарату Знам’янської райдержадміністрації; Сергій Макаренко, голова Знам’янської районної ради; Віта Сидоренко, начальник відділу освіти РДА та інші.
Концертну програму підготувала заступник директора з виховної роботи Оксана Дудкіна, під час якої пролунали пісні у виконанні вчителя музики Тетяни Гавриш, учениці шостого класу Лучії Лароси та Оксани Дудкіної. Відбулася демонстрація фільму – спогаду, автором якого є Галина Балюк, заступник директора з навчально-виховної роботи, до фільму увійшли спогади його колег та учнів. Також директор школи Олег Рябич презентував книгу «Спогади про Івана Федоровича» і подарував кожному гостю по екземпляру.
А зараз, любі читачі, прогорнемо сторінки історії
Розповідає Валентина Кудіна, вчитель історії на пенсії, пропрацювала з Іваном Федоровичем більше ніж 10 років. Завдяки йому, за словами Валентини Федорівни, відбулося її становлення як вчителя.
«Рівно сто років тому, 26 січня, зимовий день подарував таку чудову людину, Івана Федоровича Викреста. Народився він у селі Шамово, в сім’ї залізничників. У цьому ж селі закінчив школу і сільськогосподарський технікум. Хоча за спеціальністю він був зоотехнік, його справжнім покликанням стала педагогіка. В 40-і роки минулого століття не вистачало вчителів. Тому у 1934р. Іван Федорович за власним бажанням почав працювати вчителем історії та географії у Шамівській школі. А 1 вересня наступного року був переведений на аналогічну посаду у Петрівську школу, яка в той час називалася Одеська залізнична школа №14. Ось так, випадково, а можливо, це було вирішено долею, школа отримала видатного педагога, який віддав 50 років свого життя цьому навчальному закладу. У 1938р. Івана Федоровича призначили завучем, а в січні 1939-го директором. Цю посаду він обіймав аж 38 років. Те, що людина пропрацювала стільки часу в одній школі, багато чого говорить. І це не дивно, бо він створив колектив однодумців, був натхненником та організатором. Під час його керівництва заклад завжди був одним з найкращих в районі, і навіть в області.»
Людина з великої літери, досягненнями якої варто пишатися
Завдяки сумлінній праці Івана Федоровича школа не переставала розвиватися і вдосконалюватися. У 1975 році заклад перейшов у режим роботи з продовженим днем, а у 1977 – з повним днем. Такі зміни серед районних шкіл відбулися вперше саме в селі Петрове. Досвід цієї роботи був представлений на Виставці досягнення народного господарства СРСР у Москві. Іван Федорович мав дві вищі освіти: закінчив Кіровоградський учительський інститут за спеціальністю фізика та математика та Київський державний університет – історія. Він чудово грав на фортепіано, скрипці, духових інструментах та гарно співав. Активно займався громадською діяльністю: багато разів обирався народним засідателем районного народного суду, депутатом сільської та районної рад, також паралельно працював парторгом місцевого колгоспу, був головою президії профспілки працівників освіти і наукових установ.
У 2013р., на десятий рік після смерті Івана Федоровича 28.10.2003, було відкрито меморіальну дошку, яка є єдиною в області на честь директора школи. Це данина пам’яті і пошани людині, яка стала для багатьох взірцем життєвої мудрості та педагогічної майстерності.
Спогади людей, яким пощастило знати Івана Федоровича особисто
Анатолій Луняченко, випускник петрівської школи 1965р., заслужений юрист України: «Ми жили на одній вулиці і були майже сусідами. Іван Федорович і мій перший вчитель Андрій Шмуратов прищепили мені любов до пісні і музики. Саме тому після школи я вступив до Олександрійського культурного училища. Хоч пізніше, я ще закінчив Одеський державний університет, юридичний факультет, і працював суддею, з музикою і піснею не розлучився ніколи.» Анатолій Васильович завітав на свято не сам, а із своїм другом, народним артистом України Миколою Свидюком. І разом порадували усіх присутніх виконанням пісень у дуеті, більш того, Микола Іванович заспівав окремо деякі із своїх хітів («Доня моя, донечко», «Замок кохання», «І люблю, і сміюсь, і печалюсь») та презентував прем’єру пісні свого нового альбому «Без твоєї краси». Гості та педагогічний колектив школи отримали неповторні враження та гарний настрій.
Серед тих, хто поділився своїми спогадами, є директори шкіл, і своїми досягненнями в педагогічній діяльності вдячні Івану Федоровичу. Володимир Лядський, директор Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №4: «Після педінституту, чесно кажучи, планував мляво відпрацювати 3 роки, а потім шукати якусь іншу роботу. Але коли попрацював під керівництвом Івана Федоровича 2-3 місяці, щоденно контактуючи з дітьми, я зрозумів – це моє.» Наталія Солонько, директор Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №1: «Я щаслива, що доля подарувала мені зустріч із чудовою людиною, справжнім майстром педагогічної справи. Ніколи не забуду уроки історії, на яких ми мандрували в часі. Мабуть, тому я теж стала вчителем історії і намагаюсь у своїй роботі продовжувати справу мого Вчителя.» Микола Реп’яшник, директор Петрівської школи (1983-1988рр.): «Іван Федорович запам’ятався мені як прекрасна людина, зразковий керівник, професійний педагог, порадник. Усе своє життя присвятив Петрівській школі, у якій удосконалював навчально-виховний процес своєю невтомною працею, наполегливістю, працелюбством, цілеспрямованістю і мудрістю».
Нам, мешканцям Знам’янщини, є ким пишатися і від кого черпати мудрість, знання та життєвий досвід. На жаль, педагогічна праця Івана Федоровича не була повністю вивчена. Але є багато людей, які несуть в своїх серцях та душі частинку Великої Людини у вигляді спогадів, що передаються від покоління до покоління. В кінці концерту пролунала пісня, словами якої хочеться закінчити цю розповідь.
Время выбрало нас
Зажигать души-свечи.
Пусть учительский вальс
Не кончается вечно.
Вчителький вальс Івана Федоровича Викреста буде тривати вічно, тому що він був справжнім майстром, скрипалем дитячої душі!
Концертну програму підготувала заступник директора з виховної роботи Оксана Дудкіна, під час якої пролунали пісні у виконанні вчителя музики Тетяни Гавриш, учениці шостого класу Лучії Лароси та Оксани Дудкіної. Відбулася демонстрація фільму – спогаду, автором якого є Галина Балюк, заступник директора з навчально-виховної роботи, до фільму увійшли спогади його колег та учнів. Також директор школи Олег Рябич презентував книгу «Спогади про Івана Федоровича» і подарував кожному гостю по екземпляру.
А зараз, любі читачі, прогорнемо сторінки історії
Розповідає Валентина Кудіна, вчитель історії на пенсії, пропрацювала з Іваном Федоровичем більше ніж 10 років. Завдяки йому, за словами Валентини Федорівни, відбулося її становлення як вчителя.
«Рівно сто років тому, 26 січня, зимовий день подарував таку чудову людину, Івана Федоровича Викреста. Народився він у селі Шамово, в сім’ї залізничників. У цьому ж селі закінчив школу і сільськогосподарський технікум. Хоча за спеціальністю він був зоотехнік, його справжнім покликанням стала педагогіка. В 40-і роки минулого століття не вистачало вчителів. Тому у 1934р. Іван Федорович за власним бажанням почав працювати вчителем історії та географії у Шамівській школі. А 1 вересня наступного року був переведений на аналогічну посаду у Петрівську школу, яка в той час називалася Одеська залізнична школа №14. Ось так, випадково, а можливо, це було вирішено долею, школа отримала видатного педагога, який віддав 50 років свого життя цьому навчальному закладу. У 1938р. Івана Федоровича призначили завучем, а в січні 1939-го директором. Цю посаду він обіймав аж 38 років. Те, що людина пропрацювала стільки часу в одній школі, багато чого говорить. І це не дивно, бо він створив колектив однодумців, був натхненником та організатором. Під час його керівництва заклад завжди був одним з найкращих в районі, і навіть в області.»
Людина з великої літери, досягненнями якої варто пишатися
Завдяки сумлінній праці Івана Федоровича школа не переставала розвиватися і вдосконалюватися. У 1975 році заклад перейшов у режим роботи з продовженим днем, а у 1977 – з повним днем. Такі зміни серед районних шкіл відбулися вперше саме в селі Петрове. Досвід цієї роботи був представлений на Виставці досягнення народного господарства СРСР у Москві. Іван Федорович мав дві вищі освіти: закінчив Кіровоградський учительський інститут за спеціальністю фізика та математика та Київський державний університет – історія. Він чудово грав на фортепіано, скрипці, духових інструментах та гарно співав. Активно займався громадською діяльністю: багато разів обирався народним засідателем районного народного суду, депутатом сільської та районної рад, також паралельно працював парторгом місцевого колгоспу, був головою президії профспілки працівників освіти і наукових установ.
У 2013р., на десятий рік після смерті Івана Федоровича 28.10.2003, було відкрито меморіальну дошку, яка є єдиною в області на честь директора школи. Це данина пам’яті і пошани людині, яка стала для багатьох взірцем життєвої мудрості та педагогічної майстерності.
Спогади людей, яким пощастило знати Івана Федоровича особисто
Анатолій Луняченко, випускник петрівської школи 1965р., заслужений юрист України: «Ми жили на одній вулиці і були майже сусідами. Іван Федорович і мій перший вчитель Андрій Шмуратов прищепили мені любов до пісні і музики. Саме тому після школи я вступив до Олександрійського культурного училища. Хоч пізніше, я ще закінчив Одеський державний університет, юридичний факультет, і працював суддею, з музикою і піснею не розлучився ніколи.» Анатолій Васильович завітав на свято не сам, а із своїм другом, народним артистом України Миколою Свидюком. І разом порадували усіх присутніх виконанням пісень у дуеті, більш того, Микола Іванович заспівав окремо деякі із своїх хітів («Доня моя, донечко», «Замок кохання», «І люблю, і сміюсь, і печалюсь») та презентував прем’єру пісні свого нового альбому «Без твоєї краси». Гості та педагогічний колектив школи отримали неповторні враження та гарний настрій.
Серед тих, хто поділився своїми спогадами, є директори шкіл, і своїми досягненнями в педагогічній діяльності вдячні Івану Федоровичу. Володимир Лядський, директор Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №4: «Після педінституту, чесно кажучи, планував мляво відпрацювати 3 роки, а потім шукати якусь іншу роботу. Але коли попрацював під керівництвом Івана Федоровича 2-3 місяці, щоденно контактуючи з дітьми, я зрозумів – це моє.» Наталія Солонько, директор Знам’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст. №1: «Я щаслива, що доля подарувала мені зустріч із чудовою людиною, справжнім майстром педагогічної справи. Ніколи не забуду уроки історії, на яких ми мандрували в часі. Мабуть, тому я теж стала вчителем історії і намагаюсь у своїй роботі продовжувати справу мого Вчителя.» Микола Реп’яшник, директор Петрівської школи (1983-1988рр.): «Іван Федорович запам’ятався мені як прекрасна людина, зразковий керівник, професійний педагог, порадник. Усе своє життя присвятив Петрівській школі, у якій удосконалював навчально-виховний процес своєю невтомною працею, наполегливістю, працелюбством, цілеспрямованістю і мудрістю».
Нам, мешканцям Знам’янщини, є ким пишатися і від кого черпати мудрість, знання та життєвий досвід. На жаль, педагогічна праця Івана Федоровича не була повністю вивчена. Але є багато людей, які несуть в своїх серцях та душі частинку Великої Людини у вигляді спогадів, що передаються від покоління до покоління. В кінці концерту пролунала пісня, словами якої хочеться закінчити цю розповідь.
Время выбрало нас
Зажигать души-свечи.
Пусть учительский вальс
Не кончается вечно.
Вчителький вальс Івана Федоровича Викреста буде тривати вічно, тому що він був справжнім майстром, скрипалем дитячої душі!
