Дмитрівська мініпекарня: як відродити традиції села та розвивати економіку України у період воєнного стану
- 23 серпня 2023, 13:54
«Сіємо, зберігаємо, а власного виробництва немає», — ця думка довгий час непокоїла фермера з 29-річним стажем Олександра Кущового із села Дмитрівки Кропивницького району на Кіровоградщині. Замисел про агропідприємство повного циклу вилився у створення сільськогосподарського кооперативу «Зерносмак», в який увійшло чотири фермерські господарства, та у відкриття пекарні, якою опікується дружина Галина.
Ведемо розмову із Галиною Кущовою про задум, який поки що не реалізувався у повному обсязі, та ризики й успіхи мініпекарні, яка розпочала свою роботу у час повномасштабної агресії Росії проти України.
Подружжя Олександр і Галина Кущові, уродженці і жителі Дмитрівки, ведуть власний агробізнес. Олександр — фермерує із 1994 року, нині керівник сільськогосподарського кооперативу «Зерносмак». Галина у минулому вихователька дитсадка, а із березня цього року веде справи пекарні.
У 2019 році обоє навчалися за Програмою Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) DOBRE. Мали своє бачення розвитку агробізнесу на території Дмитрівської громади, коли великі агропідприємства і фермерські господарства, яких загалом понад тридцять, об'єдналися б в кооператив із замкненим циклом: вирощування, зберігання, переробку (млин та пекарня), виготовлення сувенірної продукції та екопосуду з висівок, а також агротуристичний маршрут.
Та ця візія поки не реалізувалася у таких масштабах. Утім зміни відбулися.
По-перше, утворили кооператив, в якому разом працюють чотири фермерські господарства, що об'єднують родинні стосунки. На орендованих землях вирощують пшеницю, ячмінь, гречку, соняшник, горох, сою.
По-друге, у березні цього року кооператив запустив роботу пекарні.
Тридцять років тому у Дмитрівці була пекарня, дмитрівський хліб був відомий за межами села. Кущові відроджують цю традицію. Так, громада була з хлібом, його сюди привозили й привозять з Кропивницького, Черкас, Олександрії, Світловодська. Саме через це зараз фермерам так важко реалізовувати власну продукцію. Але вони хотіли мати свій, дмитрівський хліб. Стверджують, що роблять його без усіляких добавок, тільки обов’язкові інгредієнти.
Окрім того, що жителі Дмитрівської громади і сусідньої Знам’янки отримали новий продукт, поява нового підприємства дозволила створили три нових робочих місця, податок із заробітної плати працівників надходить у бюджет сільської ради.
Працівники — місцеві жителі. Вони мають належні умови праці: сучасний оснащений цех і можливість прийняти душ та поїсти після зміни.
Покупці поступово звикають до дмитрівського хліба. Звісно, обирають за смаковими якостями та іншими критеріями, але досить важливим чинником є те, що його пече саме місцевий виробник.
Свіжоспечений хліб по громаді підвозять у визначені місця у певний час, а на території пекарні його можна придбати будь-коли, що зручно. Булочки та пиріжки особливо оцінили здобувачі освіти Дмитрівського ліцею. Задоволені і їхні батьки, вони відзначають, що їм важливо знати, хто саме виробляє їжу, яку вживають їхні діти.
Співвідношення вкладених у виробництво коштів: кооператив — 54%, програма DOBRE — 46%.
За кошти програми закупили шість одиниць італійського обладнання: розстійну шафу, тістоміс, формувальну машину, поділювач тіста, просіювач борошна і машинку для нарізки хліба.
Власники розпочали працювати над об’єктом з 2019 року, відколи написали проєкт разом із спеціалістами сільської ради та координаторами програми й отримали схвалення. За власні кошти реконструювали стару будівлю, в якій довелося піднімати стелю, стелити підлогу, проводити каналізацію, а також купувати столи, холодильники, форми.
Коштів місцевого бюджету за умовами проєкту не передбачалося. Утім сільська рада надавала всебічний супровід в організації виробництва від початку до запуску. Її фахівці розробили відповідну програму економічного розвитку, а потім допомагали популяризувати пекарню у селах громади. Сільський голова Наталія Стиркуль пообіцяла, що у разі потреби супроводжуватиме у межах своїх повноважень розвиток пекарні і надалі. Якщо пів року за умовами проєкту відповідно до рішення сесії сільської ради пекарня не сплачувала орендну плату за використання обладнання, яке передане на баланс сільської ради (програма DOBRE не співпрацює з кооперативами, а тільки з органами влади), із 1 липня по 31 грудня включно підприємство вже має сплачувати 50%. Та якщо видатки поки переважають над доходами, сільська рада готова продовжити пільговий термін з нульовою ставкою.
Зараз виробництво працює в нічну зміну, яка триває із 22:00 до 6:00. Із 7:00 розвозять хліб та здобу по Дмитрівці та в окремі села громади — Цибулеве й Макариху, В інші поки возити нерентабельно через малу кількість покупців, які забезпечені хлібом інших виробників. Два місяці тому відкрили кіоск у сусідній Знам’янці. Ведуть перемовини щодо відкриття другого.
Тепер фермери, як і хотіли, сіють, збирають, зберігають, випікають. Але от борошно закуповують, бо від його якості залежить якість випічки. Обрали найкращий млин і беруть тільки там.
Справа розвивається неспішно. Але власники на швидкий результат і не розраховували. Та зростання є. Так, починали з 50 буханок білого хліба, зараз вийшли на 100. Ще печуть сірий і житній хліб, плетінки, пампушки, сирні палички, багети, рулети з маком.
Рецептуру розробляли самі. Експериментували, пробували, орієнтувалися на відгуки покупців і вже вийшли на хороший результат. У цьому допомагала мати Галини, яка понад 30 років тому працювала пекаркою на тій дмитрівській пекарні. Донька ходила туди малою, спостерігала за роботою.
Однозначно, поки видатків на пекарню більше ніж прибутку. Це зарплата, податки, закупівля борошна й інших інгредієнтів, рахунки за електроенергію, закупівля пелетів для печі. Поки усе перекривають за рахунок кооперативу. Але треба розуміти, що пекарня — це окреме підприємство, вона має сама себе окупати. Потужності дозволяють випускати за добу півтори тисячі хлібин, але зараз такі обсяги виробництва не потрібні — потрібна реалізація.
При відкритті планували макаронну лінію, під неї відведено приміщення. Але ця дільниця запрацює після того, як вирівняються справи у пекарні.
Економічний проєкт для Кущових стартував чотири роки тому, а от запускати бізнес, цей стратегічний напрям харчової промисловості, довелося під час повномасштабного вторгнення.
Пекарня — це внесок їхньої родини у відбудову України. Вони вклали великі кошти у її появу і продовжують вкладати, закуповуючи обладнання і сировину. Знаходять можливість допомагати військовим. Для цього створили громадську організацію «Кущ добра». У кожну відправку до необхідних на передовій приспособ кладуть свій хліб і булочки.
Малі обсяги реалізації — це єдине слабке місце у цьому бізнесі, про який говорить і його директорка, і керівництво сільської ради.
Власники заявляють про себе в соцмережах, керівництво громади розповідає про них при будь-якій нагоді. Але поки що повноцінно зайти на ринок важко. Та Кущови продовжують працювати і вірити, що на кожен хліб знайдеться свій покупець.
Не варто відмовлятися від плану, навіть якщо не все йде за планом
Подружжя Олександр і Галина Кущові, уродженці і жителі Дмитрівки, ведуть власний агробізнес. Олександр — фермерує із 1994 року, нині керівник сільськогосподарського кооперативу «Зерносмак». Галина у минулому вихователька дитсадка, а із березня цього року веде справи пекарні.
У 2019 році обоє навчалися за Програмою Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) DOBRE. Мали своє бачення розвитку агробізнесу на території Дмитрівської громади, коли великі агропідприємства і фермерські господарства, яких загалом понад тридцять, об'єдналися б в кооператив із замкненим циклом: вирощування, зберігання, переробку (млин та пекарня), виготовлення сувенірної продукції та екопосуду з висівок, а також агротуристичний маршрут.
Та ця візія поки не реалізувалася у таких масштабах. Утім зміни відбулися.
По-перше, утворили кооператив, в якому разом працюють чотири фермерські господарства, що об'єднують родинні стосунки. На орендованих землях вирощують пшеницю, ячмінь, гречку, соняшник, горох, сою.
По-друге, у березні цього року кооператив запустив роботу пекарні.
Чому важлива поява пекарні?
Тридцять років тому у Дмитрівці була пекарня, дмитрівський хліб був відомий за межами села. Кущові відроджують цю традицію. Так, громада була з хлібом, його сюди привозили й привозять з Кропивницького, Черкас, Олександрії, Світловодська. Саме через це зараз фермерам так важко реалізовувати власну продукцію. Але вони хотіли мати свій, дмитрівський хліб. Стверджують, що роблять його без усіляких добавок, тільки обов’язкові інгредієнти.
Окрім того, що жителі Дмитрівської громади і сусідньої Знам’янки отримали новий продукт, поява нового підприємства дозволила створили три нових робочих місця, податок із заробітної плати працівників надходить у бюджет сільської ради.
Працівники — місцеві жителі. Вони мають належні умови праці: сучасний оснащений цех і можливість прийняти душ та поїсти після зміни.
Покупці поступово звикають до дмитрівського хліба. Звісно, обирають за смаковими якостями та іншими критеріями, але досить важливим чинником є те, що його пече саме місцевий виробник.
Свіжоспечений хліб по громаді підвозять у визначені місця у певний час, а на території пекарні його можна придбати будь-коли, що зручно. Булочки та пиріжки особливо оцінили здобувачі освіти Дмитрівського ліцею. Задоволені і їхні батьки, вони відзначають, що їм важливо знати, хто саме виробляє їжу, яку вживають їхні діти.
Фінансування
Співвідношення вкладених у виробництво коштів: кооператив — 54%, програма DOBRE — 46%.
За кошти програми закупили шість одиниць італійського обладнання: розстійну шафу, тістоміс, формувальну машину, поділювач тіста, просіювач борошна і машинку для нарізки хліба.
Власники розпочали працювати над об’єктом з 2019 року, відколи написали проєкт разом із спеціалістами сільської ради та координаторами програми й отримали схвалення. За власні кошти реконструювали стару будівлю, в якій довелося піднімати стелю, стелити підлогу, проводити каналізацію, а також купувати столи, холодильники, форми.
Коштів місцевого бюджету за умовами проєкту не передбачалося. Утім сільська рада надавала всебічний супровід в організації виробництва від початку до запуску. Її фахівці розробили відповідну програму економічного розвитку, а потім допомагали популяризувати пекарню у селах громади. Сільський голова Наталія Стиркуль пообіцяла, що у разі потреби супроводжуватиме у межах своїх повноважень розвиток пекарні і надалі. Якщо пів року за умовами проєкту відповідно до рішення сесії сільської ради пекарня не сплачувала орендну плату за використання обладнання, яке передане на баланс сільської ради (програма DOBRE не співпрацює з кооперативами, а тільки з органами влади), із 1 липня по 31 грудня включно підприємство вже має сплачувати 50%. Та якщо видатки поки переважають над доходами, сільська рада готова продовжити пільговий термін з нульовою ставкою.
«Ми знаємо, що у наших земляків багато ідей і проєктів, вони живуть своєю справою, тому їх хочеться допомагати і підтримувати», — говорить Олександра Ціцей, начальниця відділу економічного розвитку, інвестицій та комунальної власності апарату Дмитрівської сільської ради.
Як все влаштовано
Зараз виробництво працює в нічну зміну, яка триває із 22:00 до 6:00. Із 7:00 розвозять хліб та здобу по Дмитрівці та в окремі села громади — Цибулеве й Макариху, В інші поки возити нерентабельно через малу кількість покупців, які забезпечені хлібом інших виробників. Два місяці тому відкрили кіоск у сусідній Знам’янці. Ведуть перемовини щодо відкриття другого.
Тепер фермери, як і хотіли, сіють, збирають, зберігають, випікають. Але от борошно закуповують, бо від його якості залежить якість випічки. Обрали найкращий млин і беруть тільки там.
На стрімкий розвиток не чекають
Справа розвивається неспішно. Але власники на швидкий результат і не розраховували. Та зростання є. Так, починали з 50 буханок білого хліба, зараз вийшли на 100. Ще печуть сірий і житній хліб, плетінки, пампушки, сирні палички, багети, рулети з маком.
Рецептуру розробляли самі. Експериментували, пробували, орієнтувалися на відгуки покупців і вже вийшли на хороший результат. У цьому допомагала мати Галини, яка понад 30 років тому працювала пекаркою на тій дмитрівській пекарні. Донька ходила туди малою, спостерігала за роботою.
«Може, коріння кличе, я не знаю, але хочу, щоб територія наша розвивалася, хочеться в неї вкладати, і робочі місця людям щоб були. Чим більша реалізація — тим вища зарплата у працівників. Багато чого не знаємо, але вчимося», — ділиться Галина Кущова.
Однозначно, поки видатків на пекарню більше ніж прибутку. Це зарплата, податки, закупівля борошна й інших інгредієнтів, рахунки за електроенергію, закупівля пелетів для печі. Поки усе перекривають за рахунок кооперативу. Але треба розуміти, що пекарня — це окреме підприємство, вона має сама себе окупати. Потужності дозволяють випускати за добу півтори тисячі хлібин, але зараз такі обсяги виробництва не потрібні — потрібна реалізація.
При відкритті планували макаронну лінію, під неї відведено приміщення. Але ця дільниця запрацює після того, як вирівняються справи у пекарні.
Чи страшно відкриватися під час воєнного стану?
Економічний проєкт для Кущових стартував чотири роки тому, а от запускати бізнес, цей стратегічний напрям харчової промисловості, довелося під час повномасштабного вторгнення.
«Коли 1 березня 2022 року багато людей стояли на кордоні на виїзд, ми поверталися в Україну, адже саме перебували у Польщі. То як ви думаєте, якщо у нас в час найбільшої паніки і розгубленості не виникло думки, що можна залишитися в іншій країні, то чому боятися запускати пекарню? Страшно, але робимо», — говорить Галина Кущова.
Пекарня — це внесок їхньої родини у відбудову України. Вони вклали великі кошти у її появу і продовжують вкладати, закуповуючи обладнання і сировину. Знаходять можливість допомагати військовим. Для цього створили громадську організацію «Кущ добра». У кожну відправку до необхідних на передовій приспособ кладуть свій хліб і булочки.
Головна задача — збут
Малі обсяги реалізації — це єдине слабке місце у цьому бізнесі, про який говорить і його директорка, і керівництво сільської ради.
Власники заявляють про себе в соцмережах, керівництво громади розповідає про них при будь-якій нагоді. Але поки що повноцінно зайти на ринок важко. Та Кущови продовжують працювати і вірити, що на кожен хліб знайдеться свій покупець.
