А почалося усе із пошуку металошукачем, яке було більше хобі, ніж джерело доходу. Про своє захоплення ливарництвом Геннадій Григорович розповідає в ексклюзивному інтерв’ю «Віснику Кіровоградщини».

— Геннадію, розкажіть про себе і свою родину, звідки родом, хто за фахом, де працювали?

— Я місцевий, народився 26 лютого 1967 року, закінчив школу у Приюті, відслужив в армії, вивчився на водія, був військовослужбовцем в Єревані. Коли повернувся у рідне село, то працював на птахофабриці оператором, тоді електриком, був завгоспом на місцевому підприємстві, а коли роботи у селі не стало, то поїхав на заробітки.

— Нам відомо, що ви захоплюєтеся металопошуком.

— Металопошук для мене — це як для когось риболовля чи полювання. Коли трапляються якісь негаразди, дружина відправляє в поле шукати монети. Методичне сканування території пристроєм заспокійливо впливає на мене, включається несвідомо інтуїція, і я повертаюся додому з монетою у руках, спокійний і щасливий.

Тим часом Геннадій дістає монети, щоб показати свою колекцію. Нас зацікавили найдрібніші — срібна луска розміром з ніготь. В обігу були після 1380 року і до 1718 років.

— Ця колекція монет — ваші знахідки чи є куплені монети?

— Усі монети я знайшов сам. Ніколи не купував. Деякі виграв на пошукових зльотах в Уфі та Самарі (Росія) у 2012-2013 роках. Саме такі поїздки дали поштовх йти у ливарництво. Почалося усе з того, що на зльоті мені вручили в нагороду сувенірний меч — акінак, я настільки був вражений виробом, коли узяв його в руки, що загорівся навчитися створювати подібні вироби самостійно і вирішив для себе, що мій менший син буде ливарником.

— Скільки у вас дітей?

— Двох синів маю: старшому — Миколі — 31 рік, меншому — Максиму — 25 років. Саме Максим оцінив процес виготовлення виробів з бронзи і лишився у професії. Коли він ще був школярем, то усі ходили дивитися на його вироби. З дитинства виготовляв двигуни внутрішнього згорання, зробив безпровідну лампу Тесли. Його вироби демонструвалися в Кіровоградському обласному інституті вдосконалення вчителів, бо не кожен вчитель зміг би повтори таке, а у Максима виходило. Гадаю, такі здібності у нього від дядька Миколи Кулика, який у свій час пояснював вчителям хімію і фізику, зараз йому понад 80 років. Цьому важко навчитися: це або дано людині, або ні.

Старший син Микола — підприємець в сільському господарстві, інколи теж допомагає нам.

— То чи здійснилося, Геннадію, ваше бажання, щоб син Максим став ливарником?

— Так, Максим закінчив школу зі срібною медаллю і вступив самостійно до Національної металургійної академії України у Дніпрі на спеціальність ливарне виробництво кольорових металів. Син мене перевершив. Перший свій кинджал зробив на захист дипломної роботи. Це не просто меч, який спало на думку зробити, а реконструкція меча, близького до справжнього. Потрібні знання черпаємо зі спеціальних археологічних книг.

— Чи має ваша продукція попит?

— В Україні немає потреби в нашій продукції, як хотілося б, а от в Європі, в Америці такі вироби цінуються. Найбільше замовлення, яке ми виконували, — меч з інкрустацією срібла для американського музею. Вийти на міжнародний рівень допомогла племінниця Анастасія Яшуніна, яка живе і працює у Кропивницькому, вільно володіє англійською, німецькою і турецькою мовами, вона і займається веденням інтернет-магазину з ювелірною продукцією та виробами сувенірної зброї нашого виробництва в Америці, є нашим фотографом і реалізатором. Завдяки Анастасії нас знають у Норвегії, Японії, Канаді, Швеції, Америці та інших країнах. Є в Україні друзі, які постійно скуповують і зберігають мої вироби, в будь-який час можу прийти і переглянути їх. Наші вироби є у Києві, Харкові, велика колекція є в Руслана Байкулова у селі Черняхівці Кіровоградської області.

— Які саме вироби ви виготовляєте?

— Придбали фотополімерний принтер високої якості і робимо ювелірні прикраси з бронзи і срібла. Усе на скіфську і скандинавську тематику: руни, чертоги (старослов’янські), амулети, підвіски, браслети, хрестики, прикраси для волосся, обручки, сувенірну зброю — мечі,
сокири, списи тощо. Усі роботи у нас з сином спільні: він відливає, а я допомагаю обробляти, шліфую і патиную.

— До вас звертаються люди, щоб перейняти досвід?

— Скоріше ми знаходимо досвідчених людей і переймаємо їх досвід. Коли у Кам’янці-Подільському під час археологічних розкопок відкопали гельштацький меч, то допоміг його відреставрувати англієць Ніл, вхожий у всі музеї Англії, він усе своє життя займається археологічними розкопками, поділився з нами знаннями і досвідом, навіть декілька робіт вдалося у нього взяти. Ми віддячили йому книгою «Древній метал України» з аналізом древніх металів, досі підтримуємо зв’язок завдяки племінниці Анастасії. Зверталися люди з проханням знімати у нас фільм, але ми відмовили. Насправді важко знайти людину, яка займатиметься бронзою в домашніх умовах, якби усе було так просто, то подібні власні виробництва були б у кожному селі.

— Яке обладнання використовуєте в роботі і яка послідовність дій?

— У роботі використовуємо плавильну піч, полірувальники, ультразвукову ванну, зварювання, пилораму, деревообробні та токарні станки, вологомір, хімічні речовини. Багато інструментів створюємо самі, бо купувати дорого.

Щоб відправити замовлення у вигляді списа, треба зробити його зручним для експортування, для цього використовуємо токарний станок, щоб створити різьблення і частини виробу могли ідеально рівно вкручуватися. Спис у складеному вигляді вийшов 70 см. Будь-який етап виробництва потребує фінансових вкладень: бронзу розплавлюємо при температурі 1000 градусів, виріб виливаємо при ще більшій температурі у пісок, якщо помітили недоліки, то треба чималі кошти на зварювання. Срібні, не дуже цінні монети, переробляємо в чисте срібло. Для цього розчиняємо в азотній кислоті, осаджуємо і отримуємо чисте срібло у вигляді порошку, потім висушуємо, сплавлюємо в гранули і використовуємо в ювелірці.

— Яку роль у родинній справі виконує дружина Світлана?

— Зі Світланою ми їздимо в Білгород-Дністровський та у Тростянець на лицарські бої, де учасники змагаються у шоломах і справжніх лицарських обладунках вагою 25 кг. Яскраве видовище і водночас небезпечне, адже швидка допомога ледь встигає вивозити постраждалих.

На турнірах ми представляємо предмети середньовіччя, спеціально відростив бороду, щоб відповідатидрес-коду і мати безплатний вхід на територію змагань, але через карантинні обмеження з бородою ходжу вже другий рік. В інший час Світлана віддається повністю улюбленій роботі, 34 роки вчителює у місцевій школі.

— Чи маєте ви ще якісь захоплення?

— Два моїх сини мають музичну освіту, є музичні інструменти, на яких час від часу граємо — дві ямахи і дві труби. Я полюбляю грати на гітарі і на клавішних. Цим захоплювалися до ливарництва. Зараз захопився вирощуванням винограду, висадив до сотні кущів.

Геннадій Хлистун провів екскурсію своїм будинком, де можна побачити безліч незвичайно цікавих речей. Показав колекцію якісних сувенірів, серед яких мечі Ахілеса і Гектора. Меч Рорбі «Вісник Кіровоградщини» побачив першим, бо він був виготовлений за два дні до нашого візиту. Такому мечу 3-3,5 тис. років, у виробі збережена автентичність, вага й розмір відповідає першому джерелу.

Побачили копію золотого гребінця, який підняли на Херсонщині з велетенського кургану, що височів в урочищі Солоха і приміряли п’ятикілограмовий лицарський шолом. Дізналися про існування знаків зодіаку наших предків - стародавніх слов’ян, знак чертога можна визначити за датою народження, кожен чертог має своє значення. Ці знаки майстри використовують в ювелірних виробах.

Знайомство з родиною Хлистунів — справжнє відкриття для редакції, а тепер і для наших читачів. Дякуємо майстрові Геннадію і його дружині за теплий прийом і цікаве спілкування.