— Ірино, за декілька днів українці святкуватимуть Великдень, одним із символів якого є писанка. Але чи доречно під час війни займатися мистецтвом і розписом зокрема?

— Дехто говорить, що культура й мистецтво під час війни недоречні. Бачила допис у соцмережі: «Ось так я вишивала до війни. Але зараз це не на часі». А в коментарях безліч заперечень: «Це точно на часі!»

Я теж підтримую думку, що мистецтву є місце завжди, навіть у воєнний час. Особливо коли тема дотична до народної творчості, українських традицій. Адже наші захисники воюють за наше право бути тими, ким ми є. І коли ми маємо в собі цю потужну силу — усвідомлення своєї українськості і маємо змогу її демонструвати іншим народам, це треба робити.

Зараз на Україну дивиться увесь світ. І зі світом потрібно спілкуватися. Але окрім інформації про війну, яка зараз, зрозуміло, на перших шпальтах, треба розповідати і про себе: хто такі українці. Адже у більшості іноземці вважають, що Україна й Росія — це одне й те саме, один народ, один простір, навіть борщ асоціюється у них з російською кухнею, стоячи десь поруч з матрьошками і водкою. І раз ми безапеляційно заявляємо, що ми різні, то треба доводити це предметно. І якнайкраще це робити саме через культуру. Що стосується мене, то минулого року я співпрацювала з Українською суботньою школою в Стамбулі (Туреччина). Цьогоріч до мене звернулося Посольство України у В’єтнамі з проханням підготувати інформацію про українську писанку як явище.
Бачу, що зараз стало модно виготовляти писанки з тризубами або тільки синьо-жовті, але я вважаю, що писанка сама по собі вже є надзвичайно потужним символом України. Тож достатньо просто писати будь-яку писанку — це вже колосальна підтримка нашій державі.

— Проводите живі майстер-класи, як це було раніше?

— Запрошення є, але я відмовляюся, адже не можу під час повітряних тривог гарантувати присутнім безпеку. Тому максимально сконцентрувалася на записі відео, які можна побачити у вільному доступі в ютубі. У коротких роликах я розповідаю, як розписати великодню писанку тими натуральними барвниками, які є зараз, наприклад, гілочками верби плакучої чи сережками берези. Є відео, як і чим фарбувати крашанки, про це теж надходить багато запитів. Також веду окремий цикл про писанки нашої області.

— Як бути з тим твердженням, що за створення писанки слід сідати зі світлими помислами, а зараз страшні новини та тривожне середовище не дають створити позитивну ауру?

— Дійсно, спочатку треба свідомо спробувати налаштувати себе, звісно, обравши для розпису час між повітряними тривогами. Дати собі настанову:



Знаю, що увійти у стан спокою до роботи практично неможливо, та заспокоїть сама робота над писанкою. Коли твориш, то на душі стає все легше і легше. Тож мистецтво діє, як терапія.

Воно збадьорює нам дух, дарує втіху, віру в те, що важкі часи — це не назавжди. І це не лише моє переконання, я точно знаю, що так вважають багато людей з мого оточення. Вони дякують мені, говорять, що мої роботи піднімають настрій, відволікають від сумних думок, бо ж не можна місяцями перебувати у сильній напрузі.

— Зараз багато людей допомагають армії як волонтери. Берете участь у цьому русі?

— У мене маленький син, тож я веду свій культурний фронт, роблячи те, що у мене найкраще виходить.

До речі, про дітей. Батькам не можна забувати у воєнний час про спілкування з ними. Що робити малечі тоді, коли дорослі увесь час читають новини з фронту чи обговорюють їх? За своєю природою дитина вкладає свою енергію в рух, в ігри, а також в творчість. Писанкарство — чудове спільне заняття.

— Як торкнулася війна вашого оточення?

— Зараз на передовій боронить країну наш близький родич. Із соцмереж знаю, що пішов на війну писанкар з Коломиї Олег Кіращук. Писанкарка Тетяна Коновал у 2014 році покинула Луганщину і переїхала в Київ, а з початком активної фази війни їй довелося знову покидати домівку. Подруга Ольга Завальнюк ділиться зі мною інформацією про те, як важко жити в тимчасово купованому Херсоні. Я підтримую і підбадьорюю їх.

Як підтримують і мене: не тільки рідні, а й ті, з ким ми знайомі тільки заочно, турбуються, чи зі мною і моєю родиною все в порядку.

Підтримуймо одне одного. Пишімо писанки разом у цей непростий час. Лікуймо стривожене серце, зігріваймо його теплом рідних традицій.