---
Актуально / Суспільство

«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні

«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
Молодша медична сестра Єлизавета Клименко, виконуюча обов’язки старшої медсестри Людмила Шестак, завідувачка відділення Тетяна Діденко, медсестра Інна Павловська

КНП «Олександрівська лікарня» Кропивницького району не є опорною в лікуванні коронавірусної інфекції. В її інфекційному відділенні на ста-
ціонарному лікуванні перебувають пацієнти з позитивним результатом швидкого тесту на визначення антигену SARS-CoV-2.

Про особливості роботи в період епідемії, вакцинацію та фінансову складову медичної допомоги говоримо із завідувачкою відділення Тетяною Діденко.
— Тетяно Андріївно, познайомте зі своїм відділенням, в якому рятують хворих на коронавірусну інфекцію.

— Інфекційне відділення знаходиться у цьому корпусі лікарні років 15, відколи його перепрофілювали з колишнього дитячого, після того, як попереднє стало непридатним. Раніше пацієнтами інфекційки переважно були хворі з гепатитами, функціональними диспепсіями, підозрами на ботулізм, сальмонельоз тощо. Тепер таких недужих у випадку підозри на особливо небезпечну інфекцію до отримання остаточних результатів аналізів лікують сімейні лікарі або направляють в медзаклади сусідніх районів, адже з початком епідемії COVID-19 ми повністю перепрофілювалися. Зараз у нас стаціонарно лікуються дорослі пацієнти з позитивним експрес-тестом на антиген (так званий швидкий тест). Тих, хто має позитивний ПЛР-тест, ми направляємо в опорні лікарні у Кропивницький, Олександрію чи Добровеличківку в залежності від того, де є вільні місця. Що стосується дітей, то у разі виявлення захворювання сімейні лікарі одразу направляють їх у профільні заклади обласного центру.

У нас на лікуванні є хворі різного ступеня тяжкості, є пацієнти в комі. На сьогодні відділення, розраховане на 12 ліжок, заповнене на 150%: є палати, в яких на одне ліжко-місце двоє хворих, для яких ми поставили додаткові кушетки. Тож два місяці тому ми розширилися: у корпусі
колишнього гінекологічного відділення відкрили пульмонологію – 10 ліжок для хворих з пневмонією, у яких експрес-тест негативний. До цього такої потреби не було: наше відділення було поділено на червону (з позитивним тестом) і білу (з негативним тестом) зони. Маємо напівбокс — окрему палату із санвузлом, куди хворим їжу подають через окреме віконечко, щоб без потреби (аналізи, маніпуляції) персонал з хворим не контактував. Боксів, які забезпечують повну ізоляцію, у нас немає.

— Чи достатньо вам фінансування, аби лікувати належно?

— Ми не опорна лікарня, основними вимогами для функціонування якої є вісім анестезіологів у штаті і киснева станція. Тож НСЗУ (Національна служба здоров'я України) перераховує нам гроші за програмою «Стаціонарна допомога дорослим та дітям без проведення хірургічних операцій», за якою фінансується і терапевтичне, і дитяче відділення, тобто ніяких надбавок за роботу працівники інфекційного відділення не отримують.

За гроші, що надходять, ми закуповуємо витратні матеріали: захисний одяг, засоби індивідуального захисту, найнеобхідніші медикаменти, яких, з огляду на велику кількість хворих, не вистачає, тому декому доводиться докуповувати ліки за власні кошти. Основні аналізи пацієнти отримують безоплатно, як і рентгенівські знімки, електрокардіограму, це теж фінансує держбюджет у рамках пакету послуг.

Добре, що ці обстеження можна пройти в Олександрівці. Але в лікарні немає комп’ютерного томографа для обстеження легень, у відділенні відсутня киснева станція. На два відділення (інфекційне і пульмонологічне) маємо дванадцять концентраторів, а кисню потребують усі пацієнти, адже до нас потрапляють люди у тяжкому стані. При сатурації 92 вже показано під’єднання до концентратора, ми ж цього забезпечити не можемо, тому чергуємо хворих або обираємо хворого з нижчим рівнем сатурації.

Для поповнення лікувально-діагностичної бази недостатньо коштів за держпрограмою, селищна рада теж не в змозі придбати усе необхідне, тому що її бюджет невеликий.

Але найголовніше — нам не вистачає ліжко-місць і робочих рук — лікарів, середнього і молодшого персоналу. Наш колектив прекрасний. Це моя надія, опора, мої руки, ноги, голова — коли втомлена — підкажуть, підтримають. Мої медсестри потрапляють у найскладніші вени, вважаю їх професіоналами. Великої плинності кадрів нема, але коли працівники виходять на пенсію чи йдуть у декретну відпустку, охочих прийти працювати немає. Зараз маємо дві вакансії, але вже два місяці, як вони не зайняті.

— Скільки лікарів працюють з пацієнтами?

— У цьому відділенні я єдина лікарка, як і єдиний лікуючий лікар у пульмонології, це Іван Фомін.

Середнього медичного персоналу на два відділення дванадцять осіб, з них вісім у цьому корпусі; молодшого медичного персоналу шість, з них чотири тут.

— Як довго триває лікування у стаціонарі?

— Якщо порівняти осінь минулого року, коли в Україні настав пік захворюваності, і цю осінь, мушу визнати, що зараз ситуація гірша. Люди у більш тяжкому стані, зросли і процент тяжкого перебігу пневмонії, і середній термін перебування на лікарняному ліжку: якщо минулого
року вважалося, що 15 днів — це дуже довго, то зараз це 25-30 днів.

На жаль, ми не маємо змоги тримати пацієнтів у стаціонарі до повного одужання. Тільки до нормалізації життєвих показників: сатурації, тиску, пульсу, хоч на знімку пневмонію ще видно. Її лікують мінімум 10 днів, а то й 20-60, але ми передаємо таких пацієнтів під супровід сімейного лікаря на амбулаторне лікування, адже до нас поступають нові тяжкі хворі, які потребують кисню і залежні від концентраторів. При виписці я обов’язково даю рекомендації щодо реабілітації і з більшістю залишаюся на телефонному зв’язку та моніторю стан виходу з хвороби.

— Розкажіть про ваш розпорядок дня.

— Останнім часом я працюю без вихідних, знаходжуся у відділенні цілодобово і майже не сплю. Сьогодні четвер (день інтерв’ю — Ред.), то з понеділка я додому приходила лише прийняти душ і перевдягнутися — і повертаюся на роботу. Відпочиваю, сидячи на лавочці під відділенням, — тут гарна природа.

Роботи надзвичайно багато, і не лише з пацієнтами, а й з документацією. За вимогами НСЗУ ми маємо вести історії хвороби в електронному вигляді відповідно до протоколів лікування, а це нелегко.

За фахом я лікарка-ендокринологиня, працюю 2,5 роки, з них півтора року у інфекційному відділенні. На цю посаду перейшла, бо попередня колега звільнилася за станом здоров’я. Так що я стала до роботи у самий розпал епідемії. Спочатку було страшно. Особливо коли бачила перші смерті після того, як ми робили усе можливе, реанімуючи тяжкохворих. Помирали ті, хто поступав у стані коми. Пе-
реважно це сільські жителі за 60 років, яких привозила екстрена допомога практично без життєвих показників. До цього вони не зверталися до лікаря... Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається. Усього від початку останньої хвилі у відділенні померло дванадцять хворих: одна смерть сталася у вересні, п’ять у жовтні, у листопаді — шість.

— Вакцинацією опікується первинна ланка медицини, та важливо дізнатися ваше ставлення до вакцинації.

— Вакцинуватися потрібно: у вакцинованих людей значно легший перебіг хвороби. Ті, хто перехворіли, теж мають антитіла і теж переноситимуть захворювання легше, у кого антитіл немає — це 100% показ до вакцинації, бо підхопити інфекцію можна, просто пройшовшись по вулиці. Я позитивно ставлюся до щеплення, але сама ще не робила, бо маю загострення алергії. Крім того, вже тричі хворіла на COVID-19: у січні, коли температура сягала 410С, у червні, коли лежала під кисневим концентратором із сатурацією 80, і на початку вересня — це був найлегший перебіг, практично безсимптомний. Майже всі пацієнти, які потрапили у відділення, хворіли на коронавірусну інфекцію вперше. Це переважно не вакциновані, але були й вакциновані.

Мені час іти до пацієнтів. Наостанок розмови побажаю усім здоров’я, чистого повітря в легенях і ніколи не дізнатися, що це таке: лежати під кисневим концентратором. Ну а медикам зокрема — високих зарплат, щоб ніхто нікуди не тікав у пошуках кращої долі. А ще казала й буду казати: дотримуйтеся маскового режиму!
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні
«Хочеться допомогти кожному, але, на жаль, це не завжди вдається». Коронавірусні будні інфекційного відділення Олександрівської лікарні

Календар

«    Січень 2022    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31 

Архів

Січень 2022 (16)
Грудень 2021 (61)
Лютий 2021 (43)
Жовтень 2021 (37)
Вересень 2021 (51)
Серпень 2021 (48)