— Пригадай, якою була твоя перша перемога?
— Це було у рідній Знамянці, у 2013 році, коли проводились обласні змагання, і я став чемпіоном області у віковій категоріі 12-13 років.

— Яким був шлях до найбільшої перемоги — звання чемпіона світу?
— Мені було дуже важко. Мій тренер Олексій Анатолійович Слуцький багато вимагав від мене, і так було постійно. Тренування за тренуванням я не здавався. Головне — він дав мені базу і розуміння того, що я повинен постійно розвиватись, бо він не може постійно бути зі мною. Я йому дуже вдячний за це. Сьогодні я фактично лишаю системні заняття в клубі, бо їду на навчання в місто Дніпро, але продовжуватиму готуватись до чемпіонату Європи у грудні 2017 року. Моя найбільша підтримка — це мої батьки, вони завжди мене надихають на чергові перемоги і заохочують до участі у різних змаганнях.

— Протягом цього року ти здобув три знакові перемоги, розкажи, які саме і де?
— Так, я став чемпіоном України з бойового самбо у ваговій категорії 74 кг. Це вже вдруге, минулого року я теж виборов таку нагороду. Також минулого року у Хорватії у м.Спліт я був третім на чемпіонаті Європі з бойового самбо, цього року — я у тому ж місті виборов перемогу і став першим. Звичайно, що найбільший мій здобуток цього року — перше місце на бойовому джиу-джитсу (вага 70 кг) теж у Хорватії. Серед моїх суперників за цей почесний титул були спортсмени з Куби, Казахстану...

— Маючи статус чемпіона, ти можеш назвати клуби єдиноборств в Україні, які теж мають сильних спортсменів?
— Насправді в Україні дуже багато гідних і суперників, і клубів. Ось недалеко від нас у Кропивницькому — клуб «Тайгер», київський клуб «Гермес».

— Бойове самбо, панкратіон, бойове джиу-джитсу — це все бойові єдиноборства, на скільки вони для тебе під час тренувань стали травматичними?
— Усе залежить від грамотного підходу до тренувань, адже ми вчимось до чемпіонатів, знаємо свої слабкі місця, знаємо, як захисти себе. Але ще важливий настрій, треба не налаштовувати себе на поразку. А травмування теж бувають, але у мене незначні.

— Скільки коштує участь у змаганнях міжнародного рівня?
— Це дороге задоволення, приблизно 500 євро на одну людину, а ще треба мати якісну форму і таке інше. Моя участь у всіх змаганнях міжнародного рівня відбулася тільки завдяки моїм рідним, татові Роману Сайфудінову та мамі Олені Сайфудіновій.

— Чи стане спорт для тебе основним заняттям у житті?
— Спорт — то вже частина мого життя назавжди, але професію я починаю здобувати іншу, я став студентом вишу за напрямком митниця. Я можу здобувати ще багато різних знань, вчитись протягом всього життя, але розвиток у спорті для мене мов магніт. Я розумію, що за гучним званням чемпіона світу ще чимало перемог, а от якими вони будуть — залежить тільки від мене і мого бажання рухатись вперед.
Для клубу єдиноборств «Піт-Файтер» успіх Михайла Сайфудінова на міжнародному рівні далеко не перший, відомі імена чемпіонів — Юрій Корж, Влад Ільїн, Арман Григорян.

Бажаємо, щоб завзяття та спортивна витримка Михайла Сайфудинова привели його до нових Олімпів!

Розмову вела Оксана Войчишина