— Оксано Русланівно, на вашу думку, наскільки заборона вільного продажу антибіотиків є виправданим кроком?

— Це надзвичайно виправдане рішення. Це для нас воно здається нововведенням. Для багатьох країн це стандартна практика. Виживають тільки найсильніші та найрозумніші мікроби. І щоб протистояти лікуванню, вони вчаться самостійно і вчать інших уникати дії антибіотиків. Називається це розвиток антибіотикорезистентності. На щастя, процес повільний. Проте він розвивається. І якщо не втрутитися, ми повернемося в еру до винайдення пеніциліну, коли можна було померти від порізу пальця.

— Як це змінить життя пацієнтів?

— Раніше у багатьох випадках пацієнти самостійно призначали собі антибіотик. Часто необгрунтовано або «не той». Наприклад, при банальній простуді — сильний левофлоксацин.

Звісно, сприяли цьому і медичні працівники. Часто препарат вони призначають обґрунтовано, але вибір віддають групі резерву, хоча є препарати з низьким ризиком розвитку побічних ефектів, широким профілем дії.

Звичайно, це додасть черги до лікарів. Особливо в містах. Комусь доведеться чекати прийому довше, або лікарю треба буде виділяти менше часу на одного пацієнта, або подовжувати загальний час роботи, який у багатьох поліклініках на верхній межі дозволеної законом норми. І, звичайно, це проблеми для жителів села, особливо взимку. Адже фельдшер виписати рецепт на антибіотик не має права.

— Що потрібно пацієнту для отримання антибіотиків?

— Звернутись до лікаря. Він вирішує, який саме препарат доцільний, бере матеріал для виділення збудника, створює у електронній системі рецепт, у якому вказує діючу речовину, дозування та необхідну кількість таблеток/ампул/флаконів тощо. Роздруковує інформаційну пам’ятку. Завіряє її своїм підписом та печаткою. Пацієнт йде до аптеки та купує ліки. Торгову назву пацієнт вибирає сам, враховуючи наявність, ціну, власні переконання та рекомендації лікаря чи провізора.

— Тобто все-таки пацієнт може вибрати сам антибіотик?

— Давайте відрізняти торгову назву від діючої речовини. Я часто наводжу приклад на автомобілях. Для того, щоб дістатися до міста, вам потрібен транспорт. Для лікування ми орієнтуємося на діючу речовину. А от уже торгових назв ліків або марок авто продаєтьчся багато. Так, «мерседес» і «жигулі» — це трішки різні авто. Але обидва у разі справності здатні доставити вас за призначенням. Так і, наприклад, Аугментин, Флемоклав і АмоксилК — це різні торгові назви тієї ж комбінації амоксоциліну та клавулонової кислоти.

І от саме торгову назву пацієнт вибирає сам.

— Добре. Тоді таке питання. Якось я купувала ліки для своїх родичів за програмою «Доступні ліки». В аптеці були упаковки тільки по 28 таблеток, а в рецепті було вказано упаковку 30 таблеток. Аптек у селі не багато. Ми зверталися до лікаря, щоб переписав рецепт під наявний препарат.

— Так. Ми маємо таку проблему. Але з антибіотиками має бути простіше. Анонсували можливість часткового погашення рецепту. Наприклад, пацієнту виписали 20 таблеток, а в аптеці є тільки 10. Їх можуть відпустити. З відповідною позначкою. І тоді людина зможе докупити ще 10 таблеток в іншій аптеці чи в інший день.

— Виписати рецепт може будь-який лікар?

— Не може. А повинен. Це може бути сімейний лікар або вузький спеціаліст. Прийом може бути безкоштовний. Наприклад, у свого сімейного лікаря чи за його направленням у вузького спеціаліста. А може бути оплачений за кошти. Не має значення, це приватний заклад чи державний. Створює рецепт той лікар, який вважає необхідним призначення препарату. Тобто, якщо ви були у приватного стоматолога, вам видалили зуб і рекомендують антибіотик, то стоматолог самостійно створює вам на нього рецепт. І так само інші спеціалісти у разі обґрунтованої потреби виписують рецепт самостійно. Відправляти з папірчиком до сімейного лікаря чи педіатра не потрібно і не правильно. Хоча він також може виписати вам рецепт, якщо вважає за потрібне. Наприклад, при пневмонії.

— А якщо антибіотик потрібен під час лікування в стаціонарі?

— Тоді у разі наявності в закладі ліків, придбаних, наприклад, коштом місцевої влади або з відшкодувань Національної служби здоров'я України, лікар призначає — і пацієнт отримує антибіотик безкоштовно. Якщо ж у відділенні відповідного препарату немає, то лікар стаціонару створює рецепт.

— А якщо у лікаря немає комп’ютера?

— У лікаря чи лікарні? Наскільки мені відомо, місцева влада хоча б частково забезпечила медичні заклади державної та комунальної власності комп’ютерами. Приватні заклади, зрозуміло, вирішили це питання самостійно. Далі все вже залежить від організації процесу на місці. Відповідно до змін чинного законодавства медичний заклад має бути зареєстрований в електронній системі охорони здоров’я. Це обов’язково для ліцензії. Відповідно, будь-який лікар цього закладу тоді має право виписати рецепт.

— Чи обов’язково мати сімейного лікаря?

— Ні. Але обов’язково бути зареєстрованим у електронній системі охорони здоров’я. Якщо у вас є діюча декларація із сімейним лікарем — ви зареєстровані. Якщо у вас була декларація, проте лікар звільнився — у вас все одно є електронна картка, як її називають пацієнти. Тобто ви зареєстровані. Також якщо ви досі не мали сімейного лікаря і ще не визначилися, з ким саме хотіли б мати декларацію — можете попросити зареєструвати вас в електронній системі як пацієнта, проте без укладення декларації.

— А якщо немає інтернету?

— До кінця року буде перехідний період і можна виписати паперовий рецепт на стандартному паперовому бланку на антибіотик. Що буде з нового року — побачимо. У мене в роботі бувають різні ситуації. Часто ми знаходимо альтернативні шляхи. Наприклад, ввімкнути інший комп’ютер або роздати інтернет для ноутбука з телефону. Гірше, коли помилка на центральному рівні електронної системи. Але ще не було такого, щоб її не вирішили за декілька годин. Головне, щоб нерви пацієнта це витримали.

— А що робити, якщо лікар не виписав рецепт?

— Часто причина буде в тому, що пацієнту антибіотик не потрібний. Але якщо все-таки у вас є сумніви, я б рекомендувала обговорити їх з лікарем. Словами. Через рот. Якщо все-таки спільної мови не знайшли – можете отримати консультацію іншого лікаря.

— Хто має оплачувати препарат?

— На амбулаторному рівні оплачує пацієнт, його сім’я, знайомі чи, можливо, страхова компанія. Про стаціонар ми сказали вище.