— Андрію, роз’ясніть, як війна впливає на психіку, щоб розуміти, що з нами все нормально — або не нормально і вже треба звертатися до спеціалістів.

— Норма зараз — це коли ти постійно трошки напружений. Ти можеш слухати музику, їсти улюблену страву, але ти на легкому стрьомі.

Не норма, це коли тобі ні до чого немає діла, коли ти транслюєш: «Мені байдуже». Це означає, що ти тікаєш від себе і від проблеми. Також не норма лежати в ліжку й істерично плакати, голосити.

Тобто як повна байдужість, так і гіперемоції — це не норма. Норма — це коли ти зберігаєш функціональність. Коли ти дивишся на зубну щітку і думаєш: «Не дочекаються — треба чистити зуби». Коли ти забезпечуєш свої базові потреби: їжа і вода, сон і відпочинок. Відпочинок — це не відсутність на роботі, а коли твій мозок не зайнятий. Сидіти і дивитися новини, марафони — це не відпочинок, бо ти напружуєш психіку, це також робота.

Особливо наголошу про відпочинок для волонтерів. Волонтери відпочинок зараз сприймають як гріх. Скільки б вони не робили, але все одно відчувають глибинну вину: «Як я можу відпочивати, коли на фронті гинуть люди?!» Але ж окупанти не мислять так: «А, он в Україні волонтери саме відпочивають, починаємо кидати фосфорні бомби!»

Вихідні і відпустки придумали не начальники, їх придумали санітарні лікарі, враховуючи санітарні норми фізіології і психіки, щоб ми могли відновлюватися. Відпочинок — це місія, а не благо. Якщо ти не вмієш відпочивати, то ти погано працюєш, погано волонтериш. На війні у бійців вихідних немає, але є зміни; є порядок відпочинку, у розвідників є поняття «днювання»: вдень вони сплять, а вночі працюють. Отож, якщо ти не відпочив, то ти неефективний.

— Воїни можуть свою злість, агресію виливати у бою. А що робити цивільним?

— Спочатку страх, журба, а потім злість, агресія — це емоції, які не можна тримати в собі. Необхідно посумувати, погорювати, поплакати. Це можна і жінкам, і чоловікам. Забудьте цю фразу: «Чоловіки не плачуть, чоловіки засмучуються».

Побудьте в цьому агресивному стані. Але потім ви маєте перетворити його в діяльність. Знищуйте ворога! Прямо — якщо ви льотчик, артилерист, опосередковано — якщо ви цивільний, переказуйте гроші на Збройні сили України, волонтерьте. Можете не робити цього, але заробляйте гроші і витрачайте їх, у такий спосіб ви сплачуєте податки, які потім працюватимуть на країну.

І будьте в безпеці. Від того, що ви страждаєте, Збройні сили України не посилюються. Робіть свою роботу на 5% краще, ніж ви робили до війни, не на 100%. І цього буде достатньо.

— Як зрозуміти, що готовий іти на фронт?

— Ти маєш бути незадоволений своїм життям. Якщо ти підеш на фронт (якщо не військовий), а ти усім задоволений, оця задоволеність тягнутиме тебе назад. На фронт ідуть і бідні, і багаті, але це ті люди, яким треба самореалізовуватися. Погано йти на війну — тікати від чогось або на зло комусь. Ти маєш знати, що робити на передовій. В інакшому випадку будеш тільки заважати.

І ще одне, що я не сприймаю. Часто чую: «Син депутата їздить на тойоті! На фронт його треба!» Таке враження, що фронт — це покарання. А війна й армія — це честь. Це треба заслужити, цього треба досягнути. Бо коли хтось, хто дуже боїться, приїде до мене, я доручу йому важливий сектор, а буде першій приліт — і він втече, а мені ж цей сектор надзвичайно важливий і треба, щоб він був закритий. Так, бояться усі, але треба боятися настільки, щоб ти виконав задачу, а не втік. Отже, ще раз, я проти, щоб армія ставала покаранням: «Щось ти круто виглядаєш, треба тобі на фронт».

Якщо ж зібрався їхати на фронт, дай собі чітку відповідь: «Навіщо?» Є зовнішня мотивація — захищати рідну землю від загарбників, і внутрішня — я хочу слави, заробити грошей тощо. Про кожне з цих тверджень можна говорити окремо, але відповідь має бути у будь-якому разі.

— Як планувати життя цивільній людині з урахуванням війни?

— Головне, варто знову, після новин 24 лютого, навчитися чогось бажати. Ще й враховуючи те, що усі звикли бажати чогось комусь. Але почніть із себе: я хочу собі більше безпеки, хочу більше заробляти. Потім запитайте: що мені для цього треба зробити?

Планувати зараз не тільки можна, а й треба. Бо зараз наша задача — відновити свою функціональність. Тоді ви знов зрозумієте, що ви живете, що ви корисні. Щось створюйте. Це корисно для економіки, і це мотивує інших людей. Але це можливо тільки тоді, коли ви знаходитеся у безпеці, бо в небезпеці у вас єдиний план: як вибратися з небезпеки і вижити.

— Повертатися додому чи ще ні?

— По-перше, повертатися можна в ті населені пункти, які не закриті. Це значить, що їх відпрацювали сапери ЗСУ і ДСНС і дали висновок, що мін немає. Це не означає, що там абсолютно безпечно. Це означає, що там можна ходити і їздити по дорогах. По-друге, знову ж таки, дайте відповідь на питання: «Навіщо я повертаюся». І це не риторичне запитання. На нього має бути конкретна відповідь: «Я їду додому, бо…» Навіть якщо ця відповідь про те, що вам треба полити квіти. Якщо вам без цього реально погано, ви реально страждаєте, відчуваєте вину з приводу цього, то варто повернутися. По-третє, якщо ви чітко відповідаєте за себе. Але якщо у вас є дитина і ви за неї приймаєте рішення, то це інфантильно. Краще побудьте у безпеці.

— Як підтримати рідних, які воюють?

— Підтримувати — не означає жаліти. Жаліти не треба! «Бідні ви, нещасні, я подивилася телевізор, а там все погано», — такі слова не допоможуть. Також не вчіть, що треба робити: «Ви там давайте, краще воюйте. І артилерії побільше сипте!» Ними треба пишатися, казати слова любові, і військовий повинен знати, що ви знаходитеся у безпеці.

— Як після війни жити у світі, де є росіяни: як не зриватися на них під час подорожей, як бути з проявами агресії у майбутньому?

— Не варто концентруватися на негативі. Окрім Росії у нас є Європа. Є океани, ліси, Макдональдс зрештою. Концентруйтеся на прекрасному.