Машина летіла по дорозі, підстрибуючи на вибоїнах. Він лежав в багажнику, відчуваючи кожний камінець, кожну ямку. Нога, прив'зана до кришки багажника і перетягнута турнікетом, стирчала назовні, як дуло якоїсь новітньої зброї. Під спиною пакети з речами слабо намагалися пом'якшити це шалене підстрибування. Біль пронизував усе тіло. Жінка, перегнувшись через спинку заднього сидіння машини, намагалася тримати його за руку і щось говорила, говорила. Як досвідчений воїн, Віталій розумів: треба зосередитися, щоб не втратити свідомість. Він намагався щось відповідати і крізь спалахи болю усміхався. Йому сьогодні пощастило вже двічі. Доля, а може щасливий випадок були на його боці. В бою під Кам’янкою, що на Харківщині, його поранило. Пощастило: не загинув. Товариші винесли його з яру і поклали край дороги. Поруч лежав побратим. Тяжкий. Хлопці марно викликали по рації хоч якийсь транспорт. Першого мали евакуювати Сашка, а потім вже його. Бій невпинно наближався, а вивезти поранених так і не було на чому...