До 85-ї річниці з дня народження Василя Стуса. Таужне, Кіровоградщина
- 16 січня 2023, 10:10
Він народився на Вінниччині, працював на Донеччині та в Києві, за свої політичні погляди та інакодумство був репресований і засланий у табір в Пермському краї, Росія, де помер. Два місяці його життя були пов’язані з Кіровоградщиною: викладав українську мову і літературу в селі Таужне тодішнього Гайворонського району. Цього року 6 січня Україна відзначила 85-річчя з дня народження поета, перекладача, правозахисника і дисидента Василя Стуса.
Про кімнату-музей, де є куточок, присвячений Василеві Стусу, особливості вивчення творчості поета-дисидента у комунальному закладі «Таужненський ліцей» Заваллівської селищної ради Голованівського району говоримо із вчителькою української мови та літератури цього закладу Наталією Білокрилою.
— У Тауженській семирічній школі Василь Семенович Стус попрацював вчителем української мови та літератури два неповних місяці: із кінця серпня до кінця жовтня 1959 року, звідси пішов в армію. Наші землячки, його колежанки Людмила Маєвська із Салькового і Любов Савчук із Завалля проводжали його із залізничного вокзалу в Гайвороні. Із Таужного він надсилав свої вірші до редакцій. І коли вже був в армії, його рукописи потрапили до Андрія Малишка і були надруковані.
На честь Стуса навесні 1992 року на школі встановили меморіальну дошку:
«У Таужненській семирічній школі в 1959 році працював видатний поет, борець за незалежність України Стус Василь Семенович».
Кімнату-музей у школі почали створювати у 2007 році: у 2008 виповнювалося 70 років від дня народження поета. Тоді на урочистостях, які відбулися в школі, були присутні учні Стуса. Я їх називаю своїми найкращими друзями, бо завжди відгукуються на запрошення прийти на мої уроки і поспілкуватися зі старшокласниками. Вони ж називають себе «стусівцями». Одна з них, Людмила Кочубей, розповідала:
«Він мені, сироті, як ішов в армію, всі свої книжки зоставив».
А завдяки тому, що придбав їй чоботи, дівчина отримала змогу ходити до школи. На жаль, жоден з цих подарунків не зберігся. Наші земляки-вчителі теж брали участь у тих урочистостях. Тоді вчитель Кузьма Цимбалистий говорив:
«Це ми зараз розуміємо, хто такий Стус. А тоді нам казали тільки: "Стус у тюрмі". А чому — ніхто не пояснював».
У невеликій експозиції музею — фото та книги. Вчителька Любов Савчук передала нам фотографії зі своєї поїздки в Київ на могилу Василя Стуса. Обіцяла передати власний блокнот, в якому Стус написав два вірші: «Порив» і «Резигнація». У неї після від’їзду Василя Семеновича залишилося багато його віршів і підписаних книг, адже вона і Людмила Маєвська товаришували з ним, коли пішов в армію, писали йому листи, хвилювалися, аби написати грамотно, українською, без росіянізмів. Але у 70-80-х роках минулого століття відбувалися обшуки, і ніхто не знав, чим вони можуть закінчитися, тож віддавали все. Залишився тільки цей блокнот з двома віршами, який ретельно ховала, хоч це було і ризиковано. Коли в сусідньому Гайвороні 25 вересня 2011 року відкривали пам’ятник поету, його син Дмитро, який прибув на урочистий захід, подарував у наш музей книгу авторства батька «Золотокоса красуня» і диски із записом його голосу.
Наша місцева поетеса Оксана Маліновська присвятила Стусу вірш:
«Уклін тобі, поете,
за правдоньки слова,
Повік їх не зітерти —
в них істина жива».
Коли в 11 класі за програмою вивчаємо Стуса, то звертаю увагу учнів і на творчість, і на життєвий шлях поета-дисидента, бо для нас він стоїть поряд із Сковородою, Шевченком.
Цього року з нагоди пам’ятної дати у ліцеї ми провели тематичний захід «Трагічний, величний і вічний Василь Стус». За майже рік, як триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну, помітила, як в рази зросла патріотична свідомість наших учнів і як по-дорослому вони тепер говорять про Стуса і читають його поезію.
— У Тауженській семирічній школі Василь Семенович Стус попрацював вчителем української мови та літератури два неповних місяці: із кінця серпня до кінця жовтня 1959 року, звідси пішов в армію. Наші землячки, його колежанки Людмила Маєвська із Салькового і Любов Савчук із Завалля проводжали його із залізничного вокзалу в Гайвороні. Із Таужного він надсилав свої вірші до редакцій. І коли вже був в армії, його рукописи потрапили до Андрія Малишка і були надруковані.
На честь Стуса навесні 1992 року на школі встановили меморіальну дошку:
«У Таужненській семирічній школі в 1959 році працював видатний поет, борець за незалежність України Стус Василь Семенович».
Кімнату-музей у школі почали створювати у 2007 році: у 2008 виповнювалося 70 років від дня народження поета. Тоді на урочистостях, які відбулися в школі, були присутні учні Стуса. Я їх називаю своїми найкращими друзями, бо завжди відгукуються на запрошення прийти на мої уроки і поспілкуватися зі старшокласниками. Вони ж називають себе «стусівцями». Одна з них, Людмила Кочубей, розповідала:
«Він мені, сироті, як ішов в армію, всі свої книжки зоставив».
А завдяки тому, що придбав їй чоботи, дівчина отримала змогу ходити до школи. На жаль, жоден з цих подарунків не зберігся. Наші земляки-вчителі теж брали участь у тих урочистостях. Тоді вчитель Кузьма Цимбалистий говорив:
«Це ми зараз розуміємо, хто такий Стус. А тоді нам казали тільки: "Стус у тюрмі". А чому — ніхто не пояснював».
У невеликій експозиції музею — фото та книги. Вчителька Любов Савчук передала нам фотографії зі своєї поїздки в Київ на могилу Василя Стуса. Обіцяла передати власний блокнот, в якому Стус написав два вірші: «Порив» і «Резигнація». У неї після від’їзду Василя Семеновича залишилося багато його віршів і підписаних книг, адже вона і Людмила Маєвська товаришували з ним, коли пішов в армію, писали йому листи, хвилювалися, аби написати грамотно, українською, без росіянізмів. Але у 70-80-х роках минулого століття відбувалися обшуки, і ніхто не знав, чим вони можуть закінчитися, тож віддавали все. Залишився тільки цей блокнот з двома віршами, який ретельно ховала, хоч це було і ризиковано. Коли в сусідньому Гайвороні 25 вересня 2011 року відкривали пам’ятник поету, його син Дмитро, який прибув на урочистий захід, подарував у наш музей книгу авторства батька «Золотокоса красуня» і диски із записом його голосу.
Наша місцева поетеса Оксана Маліновська присвятила Стусу вірш:
«Уклін тобі, поете,
за правдоньки слова,
Повік їх не зітерти —
в них істина жива».
Коли в 11 класі за програмою вивчаємо Стуса, то звертаю увагу учнів і на творчість, і на життєвий шлях поета-дисидента, бо для нас він стоїть поряд із Сковородою, Шевченком.
Цього року з нагоди пам’ятної дати у ліцеї ми провели тематичний захід «Трагічний, величний і вічний Василь Стус». За майже рік, як триває повномасштабне вторгнення Росії в Україну, помітила, як в рази зросла патріотична свідомість наших учнів і як по-дорослому вони тепер говорять про Стуса і читають його поезію.
