Про «Розсадник»

Простір екопросвітництва та природотерапії «Розсадник» є частиною парку «Залізна вода» — культурної пам’ятки, яку заклав відомий львівський садівник німецького походження Арнольд Рерінг і яка нині належить Львову, перебуваючи у комунальній власності.

Із 2021 року простір площею 1,3 га на безоплатній основі розвивають дві громадські організації — «Плато» й «Екотерра» на підставі чотиристоронньої угоди.
Усі роботи на волонтерських засадах виконують учасники команди, адже в ній немає штатних працівників чи працівниць.

Для забезпечення статутної діяльності команда залучає грантове фінансування, а заходи для охочих проводить за благодійні внески. Виняток становлять заходи зі збором коштів на потреби українського війська або соціальну підтримку.

Від планів до нових реалій: як широкомасштабна війна змінила «Розсадник»

Сучасна історія «Розсадника» розпочалася з великої толоки, яка зібрала близько 60 людей. Разом вони розчистили територію колишнього квіткового господарства радянського періоду, що десятиліттями залишалася занедбаною, та заклали дві великі підняті утеплені грядки. У листопаді 2021 року, коли вже падав сніг, встановили ще 15 таких грядок, щоб вирощувати городину. Взимку розробили контент-стратегію, брендинг, хотіли запускатися в березні 2022, але 24 лютого почалося широкомасштабне російське вторгнення. «Ну, кому той сад-город потрібен?», — подумали екологічні волонтери й у перші два місяці активно долучилися до інших волонтерських рухів: перевозили картини, речі тощо.

Утім уже на початку квітня знайомі з екологічної сфери Харкова, Дніпра, Маріуполя, які знайшли прихисток у Львові, почали писати: «А коли до вас можна прийти щось посадити? Давайте попрацюємо!» Зважилися оголосити толоку. На неї прийшли майже 100 людей. Для багатьох із них це стало можливістю познайомитися та соціалізуватися в новому місті: вони пояснили, що прості справи — прибирання й садівництво — допомагають налагоджувати контакт, адже навіть із незнайомою людиною завжди можна поговорити про рослини та елементарний догляд за ними.

Перші два сезони у «Розсаднику» були на націлені на соціалізацію. На третій почали запрошувати садівників і садівниць ділитися своїми знаннями з обрізки, висадки, живцювання. Це вилилося у проєкт «Зелений банк», в межах якого волонтери вирощують рослини та передають їх для озеленення ОСББ, шкіл, садочків. Згодом до діяльності додався ще один напрям — просвітницький, а потім і терапевтичний.

Терапевтичний напрям: з чого все почалося

На думку впровадити терапевтичний напрям наштовхнули слова однієї відвідувачки: «У вашому просторі відчуваю, що маю контроль хоч над чимось. Тобто я прийшла, посадила, полила, виростила — і маю результат». І волонтери «Розсадника» почали думати, як це все якісно і ціннісно трансформувати, аби допомагати людям співдіяти з природою та відновлюватися через неї.

Є багато досліджень, які свідчать, що навіть просто перебуваючи на природі, люди автоматично заспокоюються й почуваються краще. Тож виникла ідея перетворити висаджування рослин та копання в землі на інструмент відновлення. Спочатку волонтери і волонтерки самі практикували деякі речі, які, звісно, не називали і не позиціонували як терапевтичне садівництво — метод реабілітації, що використовує догляд за рослинами для психологічного та фізичного відновлення, бо для цього потрібно мати відповідну освіту і дотримуватися діючих протоколів.

Два роки тому до команди долучилася волонтерка з Канади Джулія Тіссен, яка понад 15 років спеціалізується на терапевтичному садівництві. Вона провела у Львові вже понад сотню відповідних практик.

Про силу вікна

Про відновлення за допомогою природи Джулія задумалася ще в дитинстві. Коли почула про «силу вікна» — дослідження, проведене в 80-х роках минулого століття в лікарні з людьми, які мали значні опіки. Частина вікон закладу виходила на дерева, частина — на цегляну стіну. Аналізуючи різні медичні показники, дослідники встановили, що у пацієнтів з палат з вікнами на дерева показники кращі. Це одне з перших досліджень, яке показало кореляцію між відновленням, добробутом, природою і людиною.

І терапевтичне садівництво — це якраз про те, щоби поєднувати і компонувати цю інформацію, аби підсилити ефект відновлення і благополуччя.

На батьківщині Джулія Тіссен працювала з різними групами людей: на кріслах колісних, з узалежненнями від речовин, розумовою інвалідністю, з дітьми з ментальними розладами, також з просто старшими людьми — пенсіонерами і пенсіонерками. Волонтерка каже, що будь-яка практика в кожній з цих груп сприятиме прогресу, але здизайновані програми в залежності від категорії учасників даватимуть більший ефект. Підхід до складання програм має базуватися на одному з п'яти вимірів (сфер): когнітивний або розумовий вимір, фізичний, духовний, соціальний і емоційний. Кожен може бути застосованим для будь-якої групи. Який саме вимір потрібно обрати для конкретної групи, визначають фахівці, які проводять сесію.

Загалом у терапевтичному садівництві існують три типи програм: робочі (активні), терапевтичні і соціальні.

Робочі мають включати певний ряд активностей або чітких практичних занять. Йдеться, зокрема, про можливість ділитися своїм досвідом і отримувати за це винагороду. Наприклад, у Британській Колумбії, звідки родом Джулія, молоді люди з ментальною інвалідністю створюють квіткові композиції, які згодом закуповує місто.

Другий тип програм — терапевтичні. Вони більше пов'язані з лікарськими і протокольними питаннями. Наприклад, коли лікарня наймає на роботу терапевтичного садівника або садівницю, і ця людина разом з пацієнтами працює на грядках або у місцевому саду.

Третій, найпоширеніший, тип — соціальні програми. Наприклад, разом збирати рослини, а згодом використовувати їх для природного фарбування тканин.
Щоб проводити такі заняття, потрібно пройти відповідне навчання. Це не акредитовані і формалізовані освітні програми, які слід здобувати в університеті. Ви шукаєте собі очні або онлайн-курси до вподоби, які у подальшому зможете поєднати у власній практиці. Наприклад, ерготерапію і ботаніку.

Зараз створено багато онлайн-курсів українською. За оцінкою Джулії, вони доволі хорошої якості. Нещодавно ботанічний сад Південної Кароліни переклав українською свій курс із терапевтичного садівництва.

Перші практичні кроки

Канадська волонтерка планувала, що ветерани — це буде перша група, з якою вона працюватиме, приїхавши в Україну. Утім так не склалося, переважно через те, що простір «Розсадника» не пристосований навіть до звичайних умов використання: немає електрики, туалету і води, не кажучи вже про потреби маломобільних груп населення. При тому, що «Розсадник» приймав ветеранів з протезованими кінцівками, які приїхали на велосипедах і їм було прекрасно, все ж необхідно створити комфортні умови для їх перебування. «Тож із цією групою ми поки працюємо дуже обережно — не через відсутність запиту, а тому, що така робота потребує особливої відповідальності», — пояснює представниця громадської організації «Плато» Діана Попфалуші. Зараз тривають перемовини щодо долучення «Розсадника» до терапевтичного напряму екосистеми Unbroken. Але для цього ще потрібно чимало зробити.

На сьогодні Джулія працює в «Розсаднику» з двома типами груп: цільові групи — переважно для жінок, зокрема мам з дітьми і бабусь, та відкриті групи для всіх охочих, у складі яких якраз брали участь ветерани та члени родин військових. Окремої групи для ветеранів ще не було. При цьому волонтерка відкрита для роботи з цією категорією.

За її словами, в таких форматах важливо, по-перше, мати набір різних інструментів, які можна використати в будь-якій нестандартній ситуації. Так, минулого року Джулія мала працювати з ветеранами, що проходять реабілітацію в центрі Unbroken. Утім вони не прибули, бо було надзвичайно спекотно. Натомість прийшли ерготерапевти і ерготерапевтки центру. По-друге, важливо розуміти, що працювати з людьми в цьому напрямку слід фахово. Під час занять обов'язково має бути присутнім психолог або психологиня, адже навіть у людини, яка не переживала травматичних подій, певні вправи чи асоціації можуть викликати сильну емоційну реакцію. У такому разі фахівець має вчасно надати підтримку й допомогти стабілізувати стан.

Досвід терапевтичного садівництва переважно запозичений з інших країн і не враховує український культурний та побутовий контекст. Водночас ця сфера чудово розвивається через співпрацю: у впроваджувачів завжди виникають нові і нові запитання, які потрібно досліджувати і вирішувати, обмінюючись досвідом, зокрема у соцмережевих спільнотах.

Джулія готова проводити навчання та ділитися досвідом із тими, хто прагне впроваджувати терапевтичне садівництво в різних регіонах України, для цього можна сконтактувати з нею у соцмережах. Але питання часто в мові і розумінні. Канадійці дещо складно працювати, не розуміючи української. Вона її вчить, але хочеться більше, бо спілкування через перекладача утруднює роботу. Водночас можна багато зробити, не застосовуючи мову взагалі. Як зауважує Джулія, вікно, на яке дивилися пацієнти, не потребувало ніякої мови. І підсумовує:



Контакти:
facebook.com/rozsadnyk
rozsadnyk.lviv.ua
facebook.com/diana.popfaluschi
facebook.com/julia.thiessen

Цей матеріал створено в рамках проєкту IDEM e.V. за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.