Спорт — сімейне захоплення

У родині Базанюків спорт завжди був частиною щоденного життя. Мама Тетяна постійно залучала дітей до руху й ігор: разом ходили плавати на річку, бігали, грали у футбол, шашки, доміно. Старша сестра Ірина, середній брат Костянтин і молодший Олександр, кожен в залежності від уподобань, відвідували секції футболу, настільного тенісу, займалися карате чи вболівали одне за одного.

Олександр з першого класу грав у футбол, у п’ятому з’явився теніс, паралельно були волейбол, баскетбол, карате. У дев’ятому класі через карате навіть довелося пропустити кілька футбольних тренувань, але зрештою переміг саме футбол. У різні роки грав за різні команди, зокрема за «Гайворонську зорю», й неодноразово здобував перемоги на місцевому та обласному рівнях на позиції лівого захисника.

Після школи навчався в Кіровоградському кооперативному фаховому коледжі економіки і права імені М.П. Сая за юридичним фахом. Відмінно знав англійську — зі шкільних уроків і самостійного навчання, бо планував використовувати мову в юриспруденції. Але життя склалося так, що за фахом не працював, переважно трудився на будівництві.

У 2004 році пішов на строкову військову службу. Служив у місті Гайсині на Вінниччині, де також грав у футбол за команду військової частини. Звільнившись, працював у Севастополі, Маріуполі, а згодом перебрався до Сміли на Черкащині, де одружився і де народилася донька Мілана.

Спорт так само залишався постійною частиною життя. Олександр тренувався, підтримував тіло у формі. Якось, повертаючись із тренування, він навіть став жертвою грабіжників — через велику спортивну сумку з м’ячем і формою, бо злодії подумали, що там щось цінне.

На захисті Батьківщини

Улітку 2023 року чоловік долучився до Збройних сил України захищати країну від російських окупантів. Запропонували обрати підрозділ. Хотів служити у ССО, для цього почав посилено тренуватися, але через стан здоров’я не пройшов відбір. Потрапив до 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади. Служив на Куп’янському напрямку, де як командир групи брав участь у розвідувальних виходах.

Під час виконання бойового завдання неподалік села Синьківки 24 лютого 2024 року Олександр отримав тяжке поранення.



Після поранення довгий час був без свідомості. Сестрі Ірині постійно телефонували побратими, хвилювалися, цікавилися станом справ. Від березня до травня Олександр проходив лікування в Україні, а вже 17 травня вирушив на реабілітацію до Іспанії. Там провів дев’ять місяців, після чого ще майже два — у Львові. Відновлення триває й досі.

Після поранення — знову до спорту

Попри тяжкий стан, постійно шукав можливість рухатися вперед. У госпіталі грав у шахи й шашки з лікарями та медсестрами. Швидко налагодити спілкування допомогло вільне володіння англійською, а з часом він ще й добре опанував розмовну іспанську.

Ірина каже: куди б не направляли брата, вона приїздить його провідувати. Коли вдруге прилетіла до Іспанії супроводжувати Олександра додому, попрощатися з ним прийшов майже весь шпиталь — навіть ті працівники, які вже не працювали там кілька місяців. На пам’ять йому подарували десятки наборів шахів, доміно, інших настільних ігор. Це було надзвичайно зворушливо.

У березні минулого року на реабілітації у Львові Олександр уперше за багато років знову взяв до рук тенісну ракетку. Тоді він ще погано тримався на ногах, але все одно грав.



Зі спорту та ігор зараз залишаються шахи, шашки, доміно, ходьба, бігова доріжка, велотренажер, гантелі та щоденна ранкова зарядка разом з мамою.

Мама й син разом здобули перемогу на ветеранських змаганнях

Олександр любить спілкуватися та бути серед людей. Щоп’ятниці сестра або батько відвозять його до ветеранського простору в Гайвороні, де збираються ветерани.

Там і довідався про районний етап обласних спортивних ігор «Степова міць» серед ветеранів та ветеранок війни, членів їхніх сімей, родин загиблих (померлих) захисників і захисниць України, а також родин полонених і зниклих безвісти за особливих обставин військовослужбовців. Порадившись з родиною, спільно вирішили, що змагатимуться. Спочатку участь разом з Олександром планувала сестра Ірина, однак зрештою до команди долучилася мама.
Саме Тетяна свого часу прищепила дітям любов до активного способу життя. І зараз у родині часто грають у шашки й доміно. Коли ввечері приходять гості, після чаювання сідають за гру. Це для Базанюків звична справа. Але вже перед самими змаганнями почали готуватися серйозніше: син нагадував мамі правила, пояснював нюанси, вони багато тренувалися.




У результаті Тетяна Базанюк здобула перемогу в грі у шашки серед жінок, а сам Олександр посів третє місце в дартсі.



У Солгутовому ветерана та його маму підтримує все село. Люди чекали повернення зі змагань, розпитували про результати, а дізнавшись, вітали і щиро раділи успіхам.