Вижити і допомогти
- 13 жовтня 2022, 14:35
Є люди, спілкування з якими, як ковток свіжого повітря. Саме з такою людиною, позитивним і цілеспрямованим чоловіком, довелося познайомитися на днях. Це — Валерій Степанович Андріюк. Він разом із сім'єю (дружина, син і старенькі батьки дружини) 24 лютого, у перший день війни, приїхав до селища Павлиша, що на Онуфріївщині, з Чугуєва Харківської області.
О шостій ранку, згадує Валерій Степанович, пролунали вибухи, заграва — на все небо. Моторошно! Цей жах буде з кожним, хто це пережив, до кінця життя. Зникло відчуття реальності. Здавалося, це зйомки фільму жахів.
Вирішили негайно виїхати, занадто явною була загроза для життя. У машину поспіхом загрузили речі першої необхідності. Звичайно, усе передбачити і продумати часу не було. Добре, що пальне у машину заправив напередодні. На заправках — кілометрові черги. Паніка. Психологічний шок від того, що відбувається у всіх, а особливо, — у людей старшого віку. Люди не вірили, що таке взагалі можливо. А потім, що це — надовго. Не хотіли їхати з рідних місць, обжитих домівок, залишати дім, роботу, бізнес. Їхати у невідомість. Але... довелося.
У кожного в голові питання: куди їхати? Що далі?
Валерій з вдячністю говорить про Тамару Трохимівну Дзюбу, яка не тільки надала прихисток його сім'ї у Павлиші, а й зробила все можливе, щоб він міг працювати. Тамара Трохимівна — людина щедрої душі, завжди (а в нинішній важкий час — особливо) переймається проблемами людей і намагається, по можливості, допомогти.
Валерій Степанович — засновник невеликого приватного підприємства з продажу запчастин до сільськогосподарських машин, до паливної апаратури. Зараз став займатися ще й обслуговуванням та ремонтом німецьких двигунів DEUTZ. Його компаньйон проходив навчання безпосередньо у німецьких спеціалістів. Послуги і консультації підприємство надає по всій Україні. Валерій Степанович говорить, що зараз повинна бути взаємна підтримка і допомога. Він сам вивіз з зони обстрілів сім'ю знайомих з паралізованим дідусем. До речі, після декількох небезпечних випадків став вірити, що нас захищають вищі сили. І вважає, що, як би тяжко не було зараз, життя продовжується, і кожен повинен робити те, що вміє, щоб вижити, утримувати сім'ю, допомагати державі (платити податки) і Збройним силам України.
Вирішили негайно виїхати, занадто явною була загроза для життя. У машину поспіхом загрузили речі першої необхідності. Звичайно, усе передбачити і продумати часу не було. Добре, що пальне у машину заправив напередодні. На заправках — кілометрові черги. Паніка. Психологічний шок від того, що відбувається у всіх, а особливо, — у людей старшого віку. Люди не вірили, що таке взагалі можливо. А потім, що це — надовго. Не хотіли їхати з рідних місць, обжитих домівок, залишати дім, роботу, бізнес. Їхати у невідомість. Але... довелося.
У кожного в голові питання: куди їхати? Що далі?
Валерій з вдячністю говорить про Тамару Трохимівну Дзюбу, яка не тільки надала прихисток його сім'ї у Павлиші, а й зробила все можливе, щоб він міг працювати. Тамара Трохимівна — людина щедрої душі, завжди (а в нинішній важкий час — особливо) переймається проблемами людей і намагається, по можливості, допомогти.
Валерій Степанович — засновник невеликого приватного підприємства з продажу запчастин до сільськогосподарських машин, до паливної апаратури. Зараз став займатися ще й обслуговуванням та ремонтом німецьких двигунів DEUTZ. Його компаньйон проходив навчання безпосередньо у німецьких спеціалістів. Послуги і консультації підприємство надає по всій Україні. Валерій Степанович говорить, що зараз повинна бути взаємна підтримка і допомога. Він сам вивіз з зони обстрілів сім'ю знайомих з паралізованим дідусем. До речі, після декількох небезпечних випадків став вірити, що нас захищають вищі сили. І вважає, що, як би тяжко не було зараз, життя продовжується, і кожен повинен робити те, що вміє, щоб вижити, утримувати сім'ю, допомагати державі (платити податки) і Збройним силам України.
