Волонтери зі Знам’янки ремонтують стару мототехніку і передають її на фронт
- 3 серпня 2022, 19:14
Місяць як волонтери з міста Знам’янки Кропивницького району збирають мототехніку 60-90-х років минулого століття у будь-якому стані та без документів, аби ремонтувати її та відправляти на передову. Олександр Міхрін — механік, який безпосередньо працює над відновленням разом з товаришами, задача Андрія Головченка — виставляти оголошення, шукати запчастини, бо він займається й іншими волонтерськими напрямками.
Олександр Міхрін прибув на інтерв’ю на мотоциклі М-61 Ірбіт 1961 року випуску.
Андрій Головченко розповідає, що найчастіше їздить на авто, хоча має і скутер.
Побачив у соцмережах, що хлопці з фронту просять відремонтувати мотоцикл, який у них у використанні. Вирішив виконати прохання. На сьогодні з передової зробив тільки один, бо труднощі з доставкою – воїнам складно відлучатися з позицій, щоб спочатку передати транспорт нам, а потім його зустріти. Дізнавшись про такі незручності, а головне — що це неоперативно, у мене виникла ідея готувати техніку на місці і відправляти на замовлення. Для цього почав збирати по людях старі мотоцикли у будь-якому стані без документів безплатно — і справа пішла.
Публікуємо оголошення в соцмережах, люди відгукуються, телефонують і пропонують. Техніка надійшла зі Знам’янки та сусідніх сіл, інших населених пунктів Кіровоградщини, а також з Черкащини. Менше місяця нам знадобилося, аби відновити чотири тяжких мотоцикли та китайський мопед. Якщо всі деталі вже знайдені, то сама робота займає 5-7 днів. Багато часу йде не тільки на збирання, а й на обкатку, щоб нові деталі притерлися. Неперевірені машини не віддаємо, бо вони будуть тільки тягарем.
В Устинівці працює мій товариш Павло Дюков, який паралельно зі мною веде збирання машин, товариш з Городища Черкаської області Руслан Гнатенко налагоджує карбюратори, ремонтує коробки передач, мости. Поки я займаюся мотором, хлопці працюють над іншими вузлами, якими обмінюємося за допомогою сервісів доставки. Потім відремонтовану одиницю фарбуємо в бойовий окрас, цим займається знам’янський аерограф Анатолій Кабаніст. Мопед, який він вручну розмалював під піксель, вийшов справжнім шедевром, бійці його гладили і милувалися не один день, бо в цю роботу він вклав не тільки майстерність, а й душу.
Є ідея назвати техніку нашої зборки «Оркодав». Поки виношуємо цю думку (сміється).
Ми добре скооперувалися, та було б чудово, якби до нас підключалися й інші майстри. Вони поки що мовчать, бо розуміють, яка це робота і які витрати. Але окрім таких любителів помогти більше нема кому, тож чим більше нас буде, тим легше українська армія нищитиме ворога.
Щодо запчастин, то багато чого за роки роботи з технікою маю сам, або розшукуємо безплатно серед знайомих, які, як і я, люблять техніку і навпомацки підберуть будь-який болтик чи шайбочку, або купуємо за зібрані кошти чи за власні, допомагав з фінансами на придбання комплектуючих до запалення, акумуляторів, сальників, прокладок голова профспілки Знам'янського загону воєнізованої охорони Валерій Кучер. Потрібні кошти й на паливо, щоб з’їздити за технікою до її господаря та для обкатки. У транспортуванні допомагає мій сусід Ярослав Костенко, бо я своєю невеликою автівкою мотоцикл не привезу.
Просять мотоцикли ті, хто є мотоциклістами. Бо і командуванню складно зрозуміти, що таке мотоцикл на війні, якщо вони не є його користувачами. Звісно, техніку можна віддати будь-кому, але це буде неефективно без навичок їзди й обслуговування. Наші замовники – і наші земляки зі Знам’янщини та Кіровоградщини, і хлопці з усієї України – знайомі наших знайомих або ті, що дізналися про нас за допомогою сарафанного радіо. Є всеукраїнські групи любителів важких мотоциклів, і там самі ж мотолюбителі звертаються за допомогою.
Мотоцикли на війні мають очевидні переваги: вони маневрені і більш мобільні, добре їздять по лісах, посадках, на авто там вже не проїдеш, де проїде мотоцикл, і не так швидко скриєшся чи покинеш борт. На них легко вночі, бо немає лобового скла, яке створює перешкоду для очей, та й маскувати їх легше. Ірбіти і зараз є на озброєнні угорської армії, є мотоцикли й в армії Росії. В Україні важкі мотоцикли виробляв Київський мотоциклетний завод (КМЗ), який вже, на жаль, не діє. У повоєнний час їх не продавали, направляли тільки на військові підрозділи, у широкому вжитку вони стали з’являтися тільки в 70-х роках.
Чому ці старі моделі – Урал, МТ, Дніпро? Сучасна техніка не має бокового причепа, вона повезе хіба що автоматника з рюкзаком, а на боковому причепі можна встановити кулемет чи гранатомет і возити пристойний запас снарядів. Хоч такий важкий мотоцикл потребує достатньо багато палива, але він виправдує такий розхід своєю тягловою силою.
З апаратів ми прибрали усе зайве, тут немає електрики, залишилася тільки механіка, тож мало чому є ламатися. У цих моделей були слабкі місця, але ми їх усунули. Забезпечуємо світломаскування або на прохання бійців знімаємо фару. Залишилися питання по звуку, бо дійсно він дещо голосний, але придбання заводських глушників – велика стаття витрат, тож поки без них. Ще одна складність – шини, вони старі, полопані, лисі і однозначно потребують заміни. Але їх купують вже самі воїни. Було б добре, аби на транспорт ще мати маскувальні сітки, можливо, нам допоможуть у цьому охочі.
Знаю напевне, що ще чимало таких мотоциклів-ваговиків можна знайти по гаражах та сараях. Документи на них не потрібні, їх поставлять на облік вже у військових підрозділах. Вони можуть бути у занедбаному стані, але то не біда, я знаю, як ефективно використати кожну деталь. Швидкі й енергійні одиначки типу ендуро теж потрібні – мобільні групи на них діють надзвичайно ефективно – раптово з’являються, відпрацьовують і миттєво зникають. Можна і мопеди, але не скутери.
Ми багато часу проводимо за відновленням механізмів (а ми ж ще й на основній роботі працюємо), рідні скучають за нами. Але зупинятися не збираємося. Хлопцям треба допомагати будь що не стало. Їм видніше, що там потрібно, наша справа якомога швидше робити це тут.
Дзвоніть, у якому куточку України ви б не знаходилися, питання доставки ми беремо на себе. 0955106801, Олександр.
"Я на ньому (мотоциклі) їжджу років 15. Таких у світі залишилося небагато, а я люблю те, чого ні в кого немає. Ремонтую й автомобілі, а от до душі саме мотоцикли. Ремонт — це хобі, маю основну роботу, не пов’язану з ремонтом техніки".
Андрій Головченко розповідає, що найчастіше їздить на авто, хоча має і скутер.
"Але скутер поки що для мене, на відміну від Сашка, засіб пересування, хоча не виключено, що завдяки волонтерству скоро з’явиться і любов (сміється).
З Олександром ми познайомилися у перші дні війни. У місцевій групі я шукав британські вилки — на нуль потрібні були спеціальні перехідники для перетворювачів електричної енергії. Придбати їх неможливо, треба було робити самостійно. На моє прохання відгукнувся Олександр, який мав необхідне. Якийсь час ми не спілкувалися, а коли до нього звернулися з передової щодо мотоциклів, тоді вже він розшукав мене. Так ми і розпочали співпрацювати в напрямку відновлення мототехніки, нещодавно ремонтували й авто, яке нам пригнали з передової. Зараз військові зацікавилися багі — невеликими легкими автомобілями високої прохідності з відкритими колесами, але ми фінансово поки не в силах придбати машину-донора".
З Олександром ми познайомилися у перші дні війни. У місцевій групі я шукав британські вилки — на нуль потрібні були спеціальні перехідники для перетворювачів електричної енергії. Придбати їх неможливо, треба було робити самостійно. На моє прохання відгукнувся Олександр, який мав необхідне. Якийсь час ми не спілкувалися, а коли до нього звернулися з передової щодо мотоциклів, тоді вже він розшукав мене. Так ми і розпочали співпрацювати в напрямку відновлення мототехніки, нещодавно ремонтували й авто, яке нам пригнали з передової. Зараз військові зацікавилися багі — невеликими легкими автомобілями високої прохідності з відкритими колесами, але ми фінансово поки не в силах придбати машину-донора".
Олександр Міхрін
Побачив у соцмережах, що хлопці з фронту просять відремонтувати мотоцикл, який у них у використанні. Вирішив виконати прохання. На сьогодні з передової зробив тільки один, бо труднощі з доставкою – воїнам складно відлучатися з позицій, щоб спочатку передати транспорт нам, а потім його зустріти. Дізнавшись про такі незручності, а головне — що це неоперативно, у мене виникла ідея готувати техніку на місці і відправляти на замовлення. Для цього почав збирати по людях старі мотоцикли у будь-якому стані без документів безплатно — і справа пішла.
Публікуємо оголошення в соцмережах, люди відгукуються, телефонують і пропонують. Техніка надійшла зі Знам’янки та сусідніх сіл, інших населених пунктів Кіровоградщини, а також з Черкащини. Менше місяця нам знадобилося, аби відновити чотири тяжких мотоцикли та китайський мопед. Якщо всі деталі вже знайдені, то сама робота займає 5-7 днів. Багато часу йде не тільки на збирання, а й на обкатку, щоб нові деталі притерлися. Неперевірені машини не віддаємо, бо вони будуть тільки тягарем.
В Устинівці працює мій товариш Павло Дюков, який паралельно зі мною веде збирання машин, товариш з Городища Черкаської області Руслан Гнатенко налагоджує карбюратори, ремонтує коробки передач, мости. Поки я займаюся мотором, хлопці працюють над іншими вузлами, якими обмінюємося за допомогою сервісів доставки. Потім відремонтовану одиницю фарбуємо в бойовий окрас, цим займається знам’янський аерограф Анатолій Кабаніст. Мопед, який він вручну розмалював під піксель, вийшов справжнім шедевром, бійці його гладили і милувалися не один день, бо в цю роботу він вклав не тільки майстерність, а й душу.
Є ідея назвати техніку нашої зборки «Оркодав». Поки виношуємо цю думку (сміється).
Ми добре скооперувалися, та було б чудово, якби до нас підключалися й інші майстри. Вони поки що мовчать, бо розуміють, яка це робота і які витрати. Але окрім таких любителів помогти більше нема кому, тож чим більше нас буде, тим легше українська армія нищитиме ворога.
Щодо запчастин, то багато чого за роки роботи з технікою маю сам, або розшукуємо безплатно серед знайомих, які, як і я, люблять техніку і навпомацки підберуть будь-який болтик чи шайбочку, або купуємо за зібрані кошти чи за власні, допомагав з фінансами на придбання комплектуючих до запалення, акумуляторів, сальників, прокладок голова профспілки Знам'янського загону воєнізованої охорони Валерій Кучер. Потрібні кошти й на паливо, щоб з’їздити за технікою до її господаря та для обкатки. У транспортуванні допомагає мій сусід Ярослав Костенко, бо я своєю невеликою автівкою мотоцикл не привезу.
Просять мотоцикли ті, хто є мотоциклістами. Бо і командуванню складно зрозуміти, що таке мотоцикл на війні, якщо вони не є його користувачами. Звісно, техніку можна віддати будь-кому, але це буде неефективно без навичок їзди й обслуговування. Наші замовники – і наші земляки зі Знам’янщини та Кіровоградщини, і хлопці з усієї України – знайомі наших знайомих або ті, що дізналися про нас за допомогою сарафанного радіо. Є всеукраїнські групи любителів важких мотоциклів, і там самі ж мотолюбителі звертаються за допомогою.
Андрій Головченко
Мотоцикли на війні мають очевидні переваги: вони маневрені і більш мобільні, добре їздять по лісах, посадках, на авто там вже не проїдеш, де проїде мотоцикл, і не так швидко скриєшся чи покинеш борт. На них легко вночі, бо немає лобового скла, яке створює перешкоду для очей, та й маскувати їх легше. Ірбіти і зараз є на озброєнні угорської армії, є мотоцикли й в армії Росії. В Україні важкі мотоцикли виробляв Київський мотоциклетний завод (КМЗ), який вже, на жаль, не діє. У повоєнний час їх не продавали, направляли тільки на військові підрозділи, у широкому вжитку вони стали з’являтися тільки в 70-х роках.
Чому ці старі моделі – Урал, МТ, Дніпро? Сучасна техніка не має бокового причепа, вона повезе хіба що автоматника з рюкзаком, а на боковому причепі можна встановити кулемет чи гранатомет і возити пристойний запас снарядів. Хоч такий важкий мотоцикл потребує достатньо багато палива, але він виправдує такий розхід своєю тягловою силою.
З апаратів ми прибрали усе зайве, тут немає електрики, залишилася тільки механіка, тож мало чому є ламатися. У цих моделей були слабкі місця, але ми їх усунули. Забезпечуємо світломаскування або на прохання бійців знімаємо фару. Залишилися питання по звуку, бо дійсно він дещо голосний, але придбання заводських глушників – велика стаття витрат, тож поки без них. Ще одна складність – шини, вони старі, полопані, лисі і однозначно потребують заміни. Але їх купують вже самі воїни. Було б добре, аби на транспорт ще мати маскувальні сітки, можливо, нам допоможуть у цьому охочі.
Олександр Міхрін
Знаю напевне, що ще чимало таких мотоциклів-ваговиків можна знайти по гаражах та сараях. Документи на них не потрібні, їх поставлять на облік вже у військових підрозділах. Вони можуть бути у занедбаному стані, але то не біда, я знаю, як ефективно використати кожну деталь. Швидкі й енергійні одиначки типу ендуро теж потрібні – мобільні групи на них діють надзвичайно ефективно – раптово з’являються, відпрацьовують і миттєво зникають. Можна і мопеди, але не скутери.
Ми багато часу проводимо за відновленням механізмів (а ми ж ще й на основній роботі працюємо), рідні скучають за нами. Але зупинятися не збираємося. Хлопцям треба допомагати будь що не стало. Їм видніше, що там потрібно, наша справа якомога швидше робити це тут.
Дзвоніть, у якому куточку України ви б не знаходилися, питання доставки ми беремо на себе. 0955106801, Олександр.
