Що може ще більше згуртовувати людей, як не традиції, а тим більш такі приємні, як одягнути вишиванку і весь день провести у гарному вбранні. Цьогорічне святкування Дня вишиванки особливе, про це від першої хвилини культурної програми оголосили і ведучі заходу. Усі з надією і вірою думками разом з нашими захисниками. Кожен знає, що наш код нації на полотні — це святкове вбрання, і такого особливого дня є бажання пригадати значення кожного орнаменту, хрестика та стрічки.

Добре, коли на святкові заходи приходять у вишитому вбранні цілі родини. Наприклад, матуся Марина Бреславська з двома доньками Поліною і Варварою цього року завітали у нових сорочках. Доки тато працює, дівчата вперше одягнули вишиванки з особливою історією.

— Я сама вишиваю з 2013 року. Навчила мене кума з Львівщини, але і моя бабуся, і прабабуся теж вишивали, — розповідає Марина Бреславська, — вишиваю хрестиком. У нашій сім’ї дві доньки і чоловік мають мною вишиті вишиванки, але сьогодні ми в інших, щойно придбаних у кропивницької майстрині, син якої загинув в АТО. Я дуже поважаю традиції вишивання. Колись мріяла, щоб моя дитина заспівала «А сорочка мамина…». Так і вийшло, Полінка виконала цю пісню, а я їй вишила сорочку власними руками. Люблю червоні та зелені кольори, квіткові орнаменти. Своєму брату на весілля вишила рушник. Цього року ми придбали нові вишиванки, рік особливий, у особливої людини. Ми поїхали до Кропивницького і познайомилися з жінкою, яка продає вишиванки, її син загинув в АТО…

Відходимо на крок від гарної тематичної фотозони і помічаємо дітей, які разом виготовляють патріотичні браслети з стрічок. Пані Людмила — майстриня, яка пояснює особливості плетіння, запевняє, що з усіх прикрас зараз жовто-блакитні мотиви найбільш популярні. Діти з радістю дарують такі браслети друзям та рідним.

Приємні зустрічі за кожною локацією свята. Найменші знам’янчани, які тільки-но навчились тримати в рученятах олівці, теж знайшли свій творчий куточок. Серед них 4-річна Софія Лелека. Дівчинка сама обрала малюнок з україночкою і запевнила, що намалює вишиванку, як на ній.

— Софія любить малювати, — розповідає мама дівчинки Наталія Лелека, — а сьогодні із задоволенням одягнула вишиванку і поспішала на свято. Для нас зараз важливо, щоб діти були у безпеці і продовжували у своїх дитячих мріях жити і радіти життю, особливо такі маленькі, як моя донька.

Майстер-клас «Вишиванка — магічний код нації» з виготовлення власної мінівишиванки з паперу провели бібліотекарі філії №3, творчі мами позмагались у вправності швидко і яскраво розмалювати макет сукні з квітами, а у спільному танку гуртом створили віртуальний творчий орнамент вишиванки Знам’янки.

Скориставшись нагодою, ми запитали у знам’янчан, як часто вони одягають вишиванки і яке значення надають цьому вбранню.

— Так склалося, що наша родина одягає вишиті сорочки не тільки у День вишиванки. Ми любимо на різдвяні свята ходити так на гостини, будь-яка нагода спільного свята в родині — ми у святковому, і це не змінюється, яке б не було свято. Ми дуже хочемо, щоб над нами було мирне небо і блакить цих кольорів на візерунках нашого одягу, це дуже символічно, — ділиться Оксана Чоботаренко.



Рушники знам’янських майстринь Юлії Корнієнко та Валентини Лунгул привернули увагу всіх гостей свята, у них неповторність квітучого червоного і ніжність найтонших візерунків.

Серед великого кола учасників заходів помічаємо родину, діти якої теж у святковому вбранні. Знайомимось — це родина Катерини та Тараса Білоусів їхніх дітей Вероніки, Назара та Ярослава. Вони переселенці з Харкова. Понад місяць живуть у Знам’янці. На жаль, під час швидкого і термінового виїзду з домівки батьки не встигли забрати власні вишиванки, втім діти у святковому, яке було взяте для участі у святі.



Двоє діток на сьогодні вже стали учасниками танцювального колективу «Веселка» під керівництвом Тетяни Часник. Родина чекає на звільнення Харкова, а поки зізнаються, що, як і всі ми разом, ще більше чекають на мир в Україні.

— Я ніколи не могла повірити, що в День вишиванки можу бути не вдома, у рідному місті. Але ворожі ракети у нашому мікрорайоні дуже швидко змінили наше рішення не їхати з Харкова. Ми зараз вимушено переїхали і живемо у Знам’янці. Дякуємо всім за добро і підтримку. Із трьома дітками важко змінювати місце проживання, але ми раді, що зараз у вас тут спокійно і ми разом можемо розділити цей день, — розповіла мама родини Катерина.