Митець за станом душі Володимир Литвак
- 21 жовтня 2021, 15:45
Три артоб’єкти в центрі міста Бобринця Кропивницького району: червоний автомобіль, художника за мольбертом і читачку з книгою створив машинобудівник за фахом і митець за станом душі Володимир Литвак. З нагоди Дня художника, який цьогоріч в Україні відзначали 10 жовтня, поспілкувалися з аматором.
— Цей автомобіль — подарунок у 2019 році Бобринцю від перших випускників-десятикласників російської середньої школи №6 (1959 рік випуску), серед яких був і я, — розповідає Володимир Петрович. — Я проєктував, розробляв шаблони своїх металевих артоб’єктів у співавторстві з Юрієм Томіловим. Для практичного їх втілення шукав майстрів, бо з віком працювати із залізом важко, а колись же кував і сам, виготовляючи підсвічники, люстри, та займався чеканкою. Коваль, з яким ми співпрацювали у створенні автомобіля — Олександр Камінський, «Художник» з’явився минулого року у співпраці зі зварювальником Віталієм Марченком, як і цьогорічна «Читачка». Фінансували роботи мій син Петро разом з іншими небайдужими бобринчанами, директорка Бобринецького міського краєзнавчого музею імені Миколи Смоленчука Руслана Ісакова допомагала в оформленні дозволів на встановлення. Шкода, що дехто вже намагається ламати те, що не створював.
Народився я у місті Куйбишеві (РФ), у Бобринець приїхав разом з батьками у дворічному віці, навчався тут, а після закінчення школи як поїхав, то повернувся тільки через 45 років. Більшість часу працював у тодішньому Дніпропетровську: навчався, був токарем, фрезерувальником, шліфувальником, останні 30 трудових років працював у науковому секторі металургійного інституту, адже я машинобудівник за освітою.
Малював з дитинства, у школі опановував графіку. В армії почав займатися живописом, що мене врятувало у 90-і, коли, щоб заробити на їжу, я продавав свої твори. Зараз пишу олійними фарбами у стилі реалізму, створюючи портрети з натури й з фото, ікони, пейзажі та натюрморти.
Своїх картин не рахую: вдома всі стіни в полотнах, є невелика виставка моїх робіт у міському музеї. Я разом з іншими талановитими земляками і землячками входжу до місцевого клубу майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та самодіяльних художників «Золоті руки», який діє з 2008 року.
Пишу оповідання. Уже видав дві книги, одна з яких була доповнена і перевидана. Писати спонукав син. Коли він був маленький і хворів, просив мене: «Тату, розкажи про своє дитинство», а коли підріс, сказав: «Тату, напиши». Я написав, Петро мене підтримав фінансово і став співавтором однієї зі збірок.
Я видав альбом свого живопису різних років, який присвятив 250-річчю Бобринця. Найціннішим у кольоровому виданні вважаю зображення старовинних куточків міста, яких уже немає і які зафіксували тільки мої картини. Люблю своє місто й радо розповім про історію Бобринця усім охочим.
Народився я у місті Куйбишеві (РФ), у Бобринець приїхав разом з батьками у дворічному віці, навчався тут, а після закінчення школи як поїхав, то повернувся тільки через 45 років. Більшість часу працював у тодішньому Дніпропетровську: навчався, був токарем, фрезерувальником, шліфувальником, останні 30 трудових років працював у науковому секторі металургійного інституту, адже я машинобудівник за освітою.
Малював з дитинства, у школі опановував графіку. В армії почав займатися живописом, що мене врятувало у 90-і, коли, щоб заробити на їжу, я продавав свої твори. Зараз пишу олійними фарбами у стилі реалізму, створюючи портрети з натури й з фото, ікони, пейзажі та натюрморти.
Своїх картин не рахую: вдома всі стіни в полотнах, є невелика виставка моїх робіт у міському музеї. Я разом з іншими талановитими земляками і землячками входжу до місцевого клубу майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та самодіяльних художників «Золоті руки», який діє з 2008 року.
Пишу оповідання. Уже видав дві книги, одна з яких була доповнена і перевидана. Писати спонукав син. Коли він був маленький і хворів, просив мене: «Тату, розкажи про своє дитинство», а коли підріс, сказав: «Тату, напиши». Я написав, Петро мене підтримав фінансово і став співавтором однієї зі збірок.
Я видав альбом свого живопису різних років, який присвятив 250-річчю Бобринця. Найціннішим у кольоровому виданні вважаю зображення старовинних куточків міста, яких уже немає і які зафіксували тільки мої картини. Люблю своє місто й радо розповім про історію Бобринця усім охочим.
