Інна Охріменко: «Коли танцює «Лейла» — це завжди свято»
- 5 березня 2021, 08:03
Інна Охріменко виконувала народні танці у дитинстві, в інституті займалася фізпідготовкою, але ніколи не думала, що захопиться східними танцями, та ще й стане керівницею колективу. Та ось уже чотири роки танцювальний клуб «Лейла» під її керівництвом отримує нагороди
на всеукраїнських та міжнародних танцювальних конкурсах і дарує радість жителям міста Знам’янки на концертах.
— З п’яти років і до 11 класу я займалася хореографією у Знам’янському міському Палаці культури та Будинку дитячої творчості і дозвілля, в останньому закладі років п’ять під керівництвом Вікторії Кравченко й Ірини Коломійченко — розповідає Інна. — Це були танці різного стилю, але не східні.
У студентські роки та коли тільки вийшла на роботу — завжди займалася фізпідготовкою. Про східний танець я дізналася у 2007 році на відпочинку в Туреччині, де у такий спосіб розважають відпочивальників. А про те, що белі-денсом (танцем живота) можна займатися у Знам’янці, дізналася, коли почула про танцювальний колектив «Лада», яким керувала Ірина Бельш. Прийшла займатися у цей колектив у 2014 році. Оскільки я була у хорошій фізичній формі, мені не було важко. Було цікаво, і я мала ціль: навчитися самій та згодом могти вчити інших. Але я навіть не передбачала, що керівниця може піти, а я згодом буду керувати своїм клубом та тренувати дівчат. Невдовзі, за особистих обставин, Ірина Станіславівна призупинила тренування. Усі засмутилися, колектив розійшовся. А я думала: «Як же ж так? Невже все закінчилося?»
У мене були номери телефонів дівчат, я зателефонувала їм та запропоновувала продовжити танцювати. Вони хотіли займатися і не заперечували, щоб заняття проводила я. Я погодилася. Ми відрепетирували ті постановки, які були в репертуарі «Лади», навіть поїхали з ними на конкурс. Але з часом прийшли до того, що треба організувати щось своє. Я стала цікавитися онлайн-заняттями, брати майстер-класи, бо хотілося, щоб майбутній колектив став значимим, а не просто був групою за інтересами. У жовтні 2017 року ми розпочали свою діяльність, зареєструвавши громадську організацію «Танцювальний клуб "Лейла"».
У цей час в однієї з жительок Знам’янки сталася біда і їй збирали кошти на лікування. Я вирішила організувати благодійний концерт під назвою «Магія східного танцю», на який запросила колективи східного танцю з Олександрії, Кропивницького, Дніпра. Це стало першим власним проєктом «Лейли». Наступного року ми продовжили традицію, і я організувала у Знам’янці другий концерт «Сузір’я Сходу», в якому також взяли участь різні колективи з інших міст Кіровоградської області та наша постійна гостя Тетяна Вербицька, представниця «Школи східного танцю Тетяни Позднякової» у м.Дніпро.
«Лейла» входить до Української асоціації виконавців східних танців, яку очолює Ольга Рудакова, а отже ми беремо участь у конкурсах, які організовує асоціація, я відвідую їхні майстер-класи та навчальні сесії. Ми танцюємо соло, дуети, тріо, групові постановки у стилях ракс-шаркі (межансе), фьюжн, трайбл, беладі, тараб, табла, фольклор, шоу-белі-денс тощо, з якими неодноразово посідали перші місця на
танцювальних конкурсах. Я вимоглива тренерка, не роблю поблажок. Як танцівниця виходжу майже в усіх номерах.
Для мене і моїх дівчат східні танці — це найкращий спосіб фізичного навантаження і найкраще емоційне розвантаження після напруженого дня. Деякі учасниці колективу навіть з гумором кажуть, що їхні чоловіки слідкують за тим, аби вони не пропускали тренування, бо повертаються звіди з чудовим настроєм. У той же час деякі чоловіки навпаки забороняють своїм дружинам ходити на заняття і тим більше виступати. Тому останнім хочу сказати, що східний танець — не про безсоромну спокусу, як звикли вважати. Це тонка гра, яку танцівниця веде з глядачами, передаючи свої почуття та маючи власний погляд на життя. Що стосується нас, ми дотримуємося культури у вбранні, а на концертах завжди коротко розповідаємо про танець, виховуючи культуру його сприйняття. Бо танець — це ж не просто вийти на сцену в костюмі, а ти маєш передати емоційно те, що протанцьовуєш.
До речі, сценічні костюми спонсоруємо і шиємо самі, як і самі купуємо реквізит та фінансуємо поїздки на конкурси. Придбали тренувальні костюми, адже вони дисциплінують. Слідкуємо за модою, бо, наприклад, відомі загалу монетки на платках-поясах вже давно не модні. Займаємося тричі на тиждень, у період карантину займалися по Zoom. Ми хобі-група, звісно, якби приділяли заняттям ще більше часу, то були б більш професійними, але вже те, що кожна з нас отримує задоволення — це вже чудово.
Зараз у «Лейлі» займається кістяк — десять танцівниць віком від 30 до 60 років. Зауважу, до жінок у віці судді завжди налаштовані прихильно. Бо хоч дівчатка, які танцюють в чотири роки — бебі, — виглядають мило й зворушливо, та, наприклад, танець тараб виконують виключно дорослі жінки, у яких є досвід життя, мудрість, які мають власних дітей, які можуть продемонструвати потаємну силу, жіночність, ніжність, кохання. Дівчинка передати такі емоції не зможе.
Зараз такий період, коли новенькі дівчата, жінки до нашого клубу не насмілюються приходити, кажуть, що не встигатимуть по господарству або фізично не готові, є зайва вага та інше. Але я у такому випадку відповідаю, що всі ми працюємо (на основній роботі я працюю на посаді економіста, наші танцівниці працюють лікарками, журналістками, спеціалістами різних сфер, та й домогосподарки мають завжди купу домашньої роботи), ми дружини, доньки, мами, але треба трохи напружитися — і все вийде, не потрібно себе соромитися, не потрібно в собі сумніватися, необхідно любити себе, доглядати за своєю зовнішньою та внутрішньою красою. Я веду свою групу як керівниця, а паралельно онлайн тренуюся в групі @online_shagane_school_2, яку веде педагогиня східного танцю, зірка, суддя Наталія Авраменко, відома багатьом як SHAGANE, якою я дуже захоплююся. Займаюся по дві-три години на день майже щодня. Але я не шукаю відмовок: мені це подобається — і я це роблю. Для мене і моїх «лейлочок» танець — це життя.
Коли ми колективом приходимо в кафе відзначати якусь подію, ми завжди з костюмами і фонограмою, тому й у інших відвідувачів свято, адже танцює «Лейла». У 2021 році дуже хочеться збільшити свій колектив та відвідувати живі конкурси і, звісно, перемагати!
Тетяна Юганова
У студентські роки та коли тільки вийшла на роботу — завжди займалася фізпідготовкою. Про східний танець я дізналася у 2007 році на відпочинку в Туреччині, де у такий спосіб розважають відпочивальників. А про те, що белі-денсом (танцем живота) можна займатися у Знам’янці, дізналася, коли почула про танцювальний колектив «Лада», яким керувала Ірина Бельш. Прийшла займатися у цей колектив у 2014 році. Оскільки я була у хорошій фізичній формі, мені не було важко. Було цікаво, і я мала ціль: навчитися самій та згодом могти вчити інших. Але я навіть не передбачала, що керівниця може піти, а я згодом буду керувати своїм клубом та тренувати дівчат. Невдовзі, за особистих обставин, Ірина Станіславівна призупинила тренування. Усі засмутилися, колектив розійшовся. А я думала: «Як же ж так? Невже все закінчилося?»
У мене були номери телефонів дівчат, я зателефонувала їм та запропоновувала продовжити танцювати. Вони хотіли займатися і не заперечували, щоб заняття проводила я. Я погодилася. Ми відрепетирували ті постановки, які були в репертуарі «Лади», навіть поїхали з ними на конкурс. Але з часом прийшли до того, що треба організувати щось своє. Я стала цікавитися онлайн-заняттями, брати майстер-класи, бо хотілося, щоб майбутній колектив став значимим, а не просто був групою за інтересами. У жовтні 2017 року ми розпочали свою діяльність, зареєструвавши громадську організацію «Танцювальний клуб "Лейла"».
У цей час в однієї з жительок Знам’янки сталася біда і їй збирали кошти на лікування. Я вирішила організувати благодійний концерт під назвою «Магія східного танцю», на який запросила колективи східного танцю з Олександрії, Кропивницького, Дніпра. Це стало першим власним проєктом «Лейли». Наступного року ми продовжили традицію, і я організувала у Знам’янці другий концерт «Сузір’я Сходу», в якому також взяли участь різні колективи з інших міст Кіровоградської області та наша постійна гостя Тетяна Вербицька, представниця «Школи східного танцю Тетяни Позднякової» у м.Дніпро.
«Лейла» входить до Української асоціації виконавців східних танців, яку очолює Ольга Рудакова, а отже ми беремо участь у конкурсах, які організовує асоціація, я відвідую їхні майстер-класи та навчальні сесії. Ми танцюємо соло, дуети, тріо, групові постановки у стилях ракс-шаркі (межансе), фьюжн, трайбл, беладі, тараб, табла, фольклор, шоу-белі-денс тощо, з якими неодноразово посідали перші місця на
танцювальних конкурсах. Я вимоглива тренерка, не роблю поблажок. Як танцівниця виходжу майже в усіх номерах.
Для мене і моїх дівчат східні танці — це найкращий спосіб фізичного навантаження і найкраще емоційне розвантаження після напруженого дня. Деякі учасниці колективу навіть з гумором кажуть, що їхні чоловіки слідкують за тим, аби вони не пропускали тренування, бо повертаються звіди з чудовим настроєм. У той же час деякі чоловіки навпаки забороняють своїм дружинам ходити на заняття і тим більше виступати. Тому останнім хочу сказати, що східний танець — не про безсоромну спокусу, як звикли вважати. Це тонка гра, яку танцівниця веде з глядачами, передаючи свої почуття та маючи власний погляд на життя. Що стосується нас, ми дотримуємося культури у вбранні, а на концертах завжди коротко розповідаємо про танець, виховуючи культуру його сприйняття. Бо танець — це ж не просто вийти на сцену в костюмі, а ти маєш передати емоційно те, що протанцьовуєш.
До речі, сценічні костюми спонсоруємо і шиємо самі, як і самі купуємо реквізит та фінансуємо поїздки на конкурси. Придбали тренувальні костюми, адже вони дисциплінують. Слідкуємо за модою, бо, наприклад, відомі загалу монетки на платках-поясах вже давно не модні. Займаємося тричі на тиждень, у період карантину займалися по Zoom. Ми хобі-група, звісно, якби приділяли заняттям ще більше часу, то були б більш професійними, але вже те, що кожна з нас отримує задоволення — це вже чудово.
Зараз у «Лейлі» займається кістяк — десять танцівниць віком від 30 до 60 років. Зауважу, до жінок у віці судді завжди налаштовані прихильно. Бо хоч дівчатка, які танцюють в чотири роки — бебі, — виглядають мило й зворушливо, та, наприклад, танець тараб виконують виключно дорослі жінки, у яких є досвід життя, мудрість, які мають власних дітей, які можуть продемонструвати потаємну силу, жіночність, ніжність, кохання. Дівчинка передати такі емоції не зможе.
Зараз такий період, коли новенькі дівчата, жінки до нашого клубу не насмілюються приходити, кажуть, що не встигатимуть по господарству або фізично не готові, є зайва вага та інше. Але я у такому випадку відповідаю, що всі ми працюємо (на основній роботі я працюю на посаді економіста, наші танцівниці працюють лікарками, журналістками, спеціалістами різних сфер, та й домогосподарки мають завжди купу домашньої роботи), ми дружини, доньки, мами, але треба трохи напружитися — і все вийде, не потрібно себе соромитися, не потрібно в собі сумніватися, необхідно любити себе, доглядати за своєю зовнішньою та внутрішньою красою. Я веду свою групу як керівниця, а паралельно онлайн тренуюся в групі @online_shagane_school_2, яку веде педагогиня східного танцю, зірка, суддя Наталія Авраменко, відома багатьом як SHAGANE, якою я дуже захоплююся. Займаюся по дві-три години на день майже щодня. Але я не шукаю відмовок: мені це подобається — і я це роблю. Для мене і моїх «лейлочок» танець — це життя.
Коли ми колективом приходимо в кафе відзначати якусь подію, ми завжди з костюмами і фонограмою, тому й у інших відвідувачів свято, адже танцює «Лейла». У 2021 році дуже хочеться збільшити свій колектив та відвідувати живі конкурси і, звісно, перемагати!
Тетяна Юганова
