Я місцевий. Усе життя працював водієм та водієм-механіком. Любив свободу — їздив по Карелії, возив ліс, — представляється Петро Іванович. — Зараз на пенсії. Діти живуть у Черкасах. Запрошували із собою, але я не захотів залишати свою природу, звик до кожного куточка села, до свого подвір’я, до односельців. Посадив сад, завів пасіку, ставочок недалеко — що ще треба.

Здібність і любов до малювання у мене з дитинства. Пам’ятаю, на уроці у першому класі вчителька дала завдання малювати на вільну тему. Не знаю, як на папері з’явилися ліс, галявина, на якій сидить зайчик, а до нього крадеться лисичка. Коли показав малюнок вчительці, та здивувалася: «Як з’явився такий сюжет в уяві першокласника?»

Ґрунтувати полотно, наносити мазки вчився переважно сам, сам роблю і рамки. Щоправда, ходив навчатися до місцевого художника-самоучки Сави Мудрицького: сидів поряд і спостерігав за його роботою. Коли бачив роботи професійних художників, то коли приходив додому і бачив свої — я їх викидав (сміється).

До армії працював водяними фарбами, а після — олійними. Бог мені дав талант. Якби я малював частіше і систематично, думаю, я був би значно майстернішим, а картини більш довершеними, бо якщо стається перерва на рік, то це відчутно. Кількість картин не рахував. Свої роботи не продаю — більшість віддав дітям, дарую друзям, однокласникам у Кропивницький, Дніпро, Київ, вісім картин подарував у сільську бібліотеку. Майже завжди мої картини демонструють на святі села.

Приємно, коли односельці приходять, дивляться, хвалять. Спасибі бібліотекарці Катерині Кравченко, яка підтримує мене у моїй творчості, просить, щоб виставляв картини, а не ховав від людських очей вдома.

За фарби беруся взимку, коли з’являється багато часу, вільного від господарства. Якщо вже стаю до роботи, то від натягування полотна до завершення твору проходить близько двох тижнів. Своїм картинам я завжди даю назви.

Найбільше люблю зображувати людей. Але створюю й пейзажі, на яких природа моєї Красносілки. Якось мені дали віднайдений давній малюнок: вид на сільську церкву (якої вже немає) з проханням відновити його. Натомість я створив власну картину, в якій і повторив той малюнок, і додав свої елементи.

Люблю поетичну творчість Шевченка. Був на його батьківщині — в селі Кирилівці, побував на могилі його матері. За мотивами творів Кобзаря створив не одну картину, навіть можна сказати, що створив цикл картин.

Я активний читач бібліотеки. Одного разу взяв прочитати книгу про сьогодення — війну на Сході України. Вона мене зачепила, адже багато моїх односельців побували в зоні АТО. Сподобалося і зображення на обкладинці: воїн на руках виносить із полум’я дитину. І я вирішив створити картину у славу тих, хто боронить державу: переніс обкладинку книги олійними фарбами на полотно. Тепер вони стоять у бібліотеці поруч: книга і картина.

У мене все добре в житті, головне, щоб припинилася війна на Сході України.

Тетяна Юганова