Анатолій Бондаренко: «Між МТЗ і БМП я обираю мирну техніку»
- 13 серпня 2020, 10:03
Дитяча мрія Анатолія Бондаренка із села Ставидел Олександрівського району втілилася у 25-річний стаж роботи трактористом на одному підприємстві. Був ще один трудовий рік, але він пройшов за кермом БМП у зоні АТО.
— Професія тракториста мені подобалася з дитячого садка, — розповідає Анатолій Вікторович, продовжуючи ремонтувати двигун. — У 1 класі моя вчителька Олександра Сергіївна Кульчицька запитала мене, ким я буду, коли виросту, і я відповів: «Трактористом». У 5 класі я самостійно їздив на тракторі. Як так сталося? Трактористом був мій батько.
Професію тракториста я здобув у 10-11 класах у Красносілківській загальноосвітній школі. З тих пір 26 років працюю тракторис- том у ДП «ДГ "Ставидлянське"». Хоча ні. Один рік була перерва, коли у 2015-2016 був мобілі-зований і воював у зоні АТО. У складі 34-го батальйону територіальної оборони, а зго-дом 17-ї окремої танкової Криворізької бри-гади імені Костянтина Пестушка ніс службу механіком-водієм БМП. Звісно, дуже зрадів, коли повернувся до свого трактора. На Сході теж техніка, але інша.
У нашому господарстві такий солідний чвертьвіковий стаж маємо я і мій однокласник, друг дитинства Микола Лимаренко. Якщо бути точним, то Микола працює трактористом дещо менше.
Жнивував і за кермом комбайна, але в основному працюю на тракторі, бувало — на імпортній техніці, бувало —на тракторі вітчизняного виробництва, зараз ось на К-701 і МТЗ-82.
Мій робочий день триває 7 годин, є вихідні, але, щоб усе встигнути, за власним бажанням можу продовжити робочий час, який, звісно, оплачується. Працюю цілий рік: з весни до осені під час польових робіт — у кабіні, а в зимову пору займаюся підготовкою техніки до нового сезону. Тобто я не тільки управляю машиною, а й ремонтую її, якщо поломка не дуже критична, серйозні ж несправності ремонтують майстри, які спеціально вчилися цій справі. Керівництво ставиться з повагою, я завжди можу розраховувати на їхню підтримку чи допомогу. Роботу у полі встигаю поєднувати з роботою депутата сільської ради.
Молоді у моїй професії небагато: зараз достатньо важко знайти охочих. Але все ж є. Якщо просять чомусь навчити, ділюся знаннями.
У перші роки, коли виходив у поле, переповнювали романтичні почуття, називав себе хліборобом, тим, хто годує людей. З часом і досвідом такі ідеалістичні думки розтанули.
Мої руки завжди у мазуті, але якщо всі сидітимуть в офісах за комп’ютерами, хто ж буде хліб вирощувати?
Тетяна Юганова
Професію тракториста я здобув у 10-11 класах у Красносілківській загальноосвітній школі. З тих пір 26 років працюю тракторис- том у ДП «ДГ "Ставидлянське"». Хоча ні. Один рік була перерва, коли у 2015-2016 був мобілі-зований і воював у зоні АТО. У складі 34-го батальйону територіальної оборони, а зго-дом 17-ї окремої танкової Криворізької бри-гади імені Костянтина Пестушка ніс службу механіком-водієм БМП. Звісно, дуже зрадів, коли повернувся до свого трактора. На Сході теж техніка, але інша.
У нашому господарстві такий солідний чвертьвіковий стаж маємо я і мій однокласник, друг дитинства Микола Лимаренко. Якщо бути точним, то Микола працює трактористом дещо менше.
Жнивував і за кермом комбайна, але в основному працюю на тракторі, бувало — на імпортній техніці, бувало —на тракторі вітчизняного виробництва, зараз ось на К-701 і МТЗ-82.
Мій робочий день триває 7 годин, є вихідні, але, щоб усе встигнути, за власним бажанням можу продовжити робочий час, який, звісно, оплачується. Працюю цілий рік: з весни до осені під час польових робіт — у кабіні, а в зимову пору займаюся підготовкою техніки до нового сезону. Тобто я не тільки управляю машиною, а й ремонтую її, якщо поломка не дуже критична, серйозні ж несправності ремонтують майстри, які спеціально вчилися цій справі. Керівництво ставиться з повагою, я завжди можу розраховувати на їхню підтримку чи допомогу. Роботу у полі встигаю поєднувати з роботою депутата сільської ради.
Молоді у моїй професії небагато: зараз достатньо важко знайти охочих. Але все ж є. Якщо просять чомусь навчити, ділюся знаннями.
У перші роки, коли виходив у поле, переповнювали романтичні почуття, називав себе хліборобом, тим, хто годує людей. З часом і досвідом такі ідеалістичні думки розтанули.
Мої руки завжди у мазуті, але якщо всі сидітимуть в офісах за комп’ютерами, хто ж буде хліб вирощувати?
Тетяна Юганова
