У Підлісному жали, молотили, співали і фотографувалися
- 13 серпня 2020, 09:07
На початку липня у селі Підлісному Олександрівського району його творчі жителі максимально відтворили обряд зажинків. 6 серпня вони знову зібралися разом. Цього разу, щоб провести обжинки і молотіння.
Працівники та аматори Підлісненського сільського Будинку культури працювали, спілкувалися і співали на полі у балці біля ставка Слобідки. Оскільки жнива на полях господарств закінчилися, вийшло так, що жали ентузіасти-народознавці останнє поле. У давнину це, зазвичай, було поле вдови. Спочатку жали і молотили у пана, потім у простих людей. А з них хто господар багатший, то до нього першого йшли, бо він виставляв під «бороду» (трохи недожатих стебел з колосками, які женці залишали спеціально) у червоній хустці краще пригощання, а в останньої, кажуть, працювали у вдови, найбіднішої. І пшениця у неї вже дощами вимочена, викру- чена, яку незручно і важко жати.
Часто пишуть, що під час роботи жінки співали, але старі люди говорили: «Стань жати та й попробуй, як співати» — усі були втомлені. Але коли косарі докошували, женці дожинали, гребці догрібали — тоді вже було весело і співати хотілося. Трударі співали про те, що вже дожинають до краю і про- сять за роботу і качечку, і гусочку, а хазяйка відповідала: «До краю, женчики, до краю, бо я вам редьки накраю». З останніх зжатих колосків робили вінок і несли показувати господарю, щоб він давав винагороду, плату за роботу: «Одчиняйте, пане, ворота, несемо віночок золота».
Зі снопів підлісненці поставили хату, яку увінчали снопом-шапкою. Потім взялися молотити ціпами. Справжніми, побитими шашілем, які збереглися у господарстві односельців. Оскільки перевесло було із зернових, його теж обмолотили невеличкою паличкою, щоб жодна зернина не пропала. Жінки згадували, як у дитинстві вони змазували діл глиною з кізяком, коли він висихав, на ньому молотили, потім змітали збіжжя — і на зберігання.
Коли скінчили роботу і нарешті розв’язали червону хустку, знайшли там хлібину, яку спекла із зерна вже нового урожаю Ірина Кулинка, та інші нехитрі страви. Та якщо ти цілий день працював на полі, а вдома на тебе чекали діти і велике господарство, то готова їжа була великою радістю. Отож постелили полотно по колу і сіли вечеряти. Між смакуванням говорили: «Як добре, що зараз приїжджає комбайн і усе молотить, а ми можемо у такий спосіб тільки розважити- ся й урізноманітнити своє життя». А ще відзначили, що обряди зажинків, обжинків, частування не загубилися і в радянські часи, у період колгоспів. На прощання вирішили поспівати:
Пішла Полька жито жать,
Та забула серп узять.
Серп узяла, хліб забула,
Чи та Полька вдома була?
Участь у дійстві брали Антоніна Тимофієнко, Галина Унгул, Ірина Кулинка, Надія Шевченко, Наталія Галушка, Тетяна Галушка, Наталія Колісник, Валентина Петренко, Марина Барабуля, Ольга Дубина, Лілія Леськів, Микола Тимофієнко. Глядачів було небагато: працівники редакції «Вісника Кіровоградщини», головна спеціалістка сектору культури, молоді та спорту Олександрівської райдержадміністрації Антоніна Штим з родиною і бібліотекарка Підлісненської сільської бібліотеки Сніжана Парієнко.
«Сьогодні ми закінчили відтворювати цикл сільськогосподарських свят. Тепер готуватимемося до зимових: узимку на Андрія традиційно кусаємо калиту, а от на Варвари вперше хочу влаштувати жіночі посиденьки», — поділилася планами художня керівниця сільського Будинку культури Наталія Галушка.
Тетяна Юганова
Часто пишуть, що під час роботи жінки співали, але старі люди говорили: «Стань жати та й попробуй, як співати» — усі були втомлені. Але коли косарі докошували, женці дожинали, гребці догрібали — тоді вже було весело і співати хотілося. Трударі співали про те, що вже дожинають до краю і про- сять за роботу і качечку, і гусочку, а хазяйка відповідала: «До краю, женчики, до краю, бо я вам редьки накраю». З останніх зжатих колосків робили вінок і несли показувати господарю, щоб він давав винагороду, плату за роботу: «Одчиняйте, пане, ворота, несемо віночок золота».
Зі снопів підлісненці поставили хату, яку увінчали снопом-шапкою. Потім взялися молотити ціпами. Справжніми, побитими шашілем, які збереглися у господарстві односельців. Оскільки перевесло було із зернових, його теж обмолотили невеличкою паличкою, щоб жодна зернина не пропала. Жінки згадували, як у дитинстві вони змазували діл глиною з кізяком, коли він висихав, на ньому молотили, потім змітали збіжжя — і на зберігання.
Коли скінчили роботу і нарешті розв’язали червону хустку, знайшли там хлібину, яку спекла із зерна вже нового урожаю Ірина Кулинка, та інші нехитрі страви. Та якщо ти цілий день працював на полі, а вдома на тебе чекали діти і велике господарство, то готова їжа була великою радістю. Отож постелили полотно по колу і сіли вечеряти. Між смакуванням говорили: «Як добре, що зараз приїжджає комбайн і усе молотить, а ми можемо у такий спосіб тільки розважити- ся й урізноманітнити своє життя». А ще відзначили, що обряди зажинків, обжинків, частування не загубилися і в радянські часи, у період колгоспів. На прощання вирішили поспівати:
Пішла Полька жито жать,
Та забула серп узять.
Серп узяла, хліб забула,
Чи та Полька вдома була?
Участь у дійстві брали Антоніна Тимофієнко, Галина Унгул, Ірина Кулинка, Надія Шевченко, Наталія Галушка, Тетяна Галушка, Наталія Колісник, Валентина Петренко, Марина Барабуля, Ольга Дубина, Лілія Леськів, Микола Тимофієнко. Глядачів було небагато: працівники редакції «Вісника Кіровоградщини», головна спеціалістка сектору культури, молоді та спорту Олександрівської райдержадміністрації Антоніна Штим з родиною і бібліотекарка Підлісненської сільської бібліотеки Сніжана Парієнко.
«Сьогодні ми закінчили відтворювати цикл сільськогосподарських свят. Тепер готуватимемося до зимових: узимку на Андрія традиційно кусаємо калиту, а от на Варвари вперше хочу влаштувати жіночі посиденьки», — поділилася планами художня керівниця сільського Будинку культури Наталія Галушка.
Тетяна Юганова
