— У п’ять років я вже була невичерпним енерджайзером, — енергійно розповідає Аліна, — тому бабуся відвела мене до Будинку дитячої творчості, де я впродовж семи років займалася сучасною хореографією і вокалом. Коли мені виповнилося 10, до цих двох занять додалися ще два: бісероплетіння та гурток української народної і художньої вишивки. Усе це я поєднувала з відмінним навчанням у НВК «Знам’янська загальноосвітня школа І-ІІІ сту- пенів No 2 – ліцей». Цього року я перемогла на обласному етапі всеукраїнської олімпіади з правознавства, на жаль, всеукраїнський етап не відбувся, але я пройшла насичену знаннями тижневу підготовку на базі Центрально- українського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. У червні взяла участь у дистанційному ХVІ обласному зльоті юних туристів-краєзнавців «Творчі май- стерні» у номінації «Ми пишаємося ними», де розповідала про Шевченковий рід на Знам’янщині, зараз готуюся до всеукраїнського етапу змагань. Та не тільки ж уроками займатися у школі: я перемагала у шкільних творчих конкурсах, спортивних змаганнях з тенісу і легкої атлетики, брала активну участь в учнівському самоврядуванні. Завдяки такій мультизадачності я стала цілеспрямованою і відповідальною.

У 2017 році я почула про конкурс, який оголосила нещодавно створена громадська організація «ФРІ», в рамках якого усім дітям міста запропонували скласти казку. Я здивувала організаторів тим, що написала великий твір на п’ять аркушів, тоді як інші мали по одному. Результатом конкурсу стала поява дитячої збірки казок «Чарівна Знам’янка», а організатори влаштували нам справжній бал. Тоді я й познайомилася із засновниками організації Віталієм і Крістіною Зайченками, які мені відкрили світ по-новому, а моя активність вийшла на новий горизонт: я стала брати участь у заходах міського рівня. Найбільше мені запам’ятався міський фестиваль гумору «Смайл»: наша команда у І сезоні посіла І місце, і з гастролями ми поїхали до Світловодська. Наші зустрічі в організації завжди відбуваються весело і тепло, в такій атмосфері ми провели «Мафію», «Dancing in the street», караоке, благодійні проєкти тощо. Восени 2019 року мене обрали головою Знам’янського осередку всеукраїнської молодіжної організації «ФРІ». Це була велика радість для мене. За пів року ми встигли організувати і провести English Speaking Club, спільно з ГО «Енергія молоді» показали містянам виставу «Мишачий король і викрадені подарунки», у якій я виконала головну роль. Та, на жаль, на період моєї каденції припав карантин. Але й під час нього ми придумали інтернет-марафон цікави- нок, а до Дня міста підготували пізнавальний проєкт «Історична Знам’янка».

Справжнім проривом року я вважаю навчання у «Школі успіху» від «Klitschko Foundation», який заснували брати Клички. На курс потрапляють лише 50 дівчат з усієї України. Я вагалася щодо подавання заявки до «Школи», але підбадьорював успіх моїх зем- лячок Анастасії Домбровської і Марії Жуко- вої, які були слухачками школи минулого року. Я дуже хвилювалася, але пройшла відбіркові етапи, а потім і побачила запрошення на нав- чання. Я люблю спілкуватися, а тут одразу 50 дівчат — комунікуй скільки хочеш! (сміється). Щоправда через карантин «Школа успіху» відбувалася онлайн. І це теж був своєрідний виклик, бо усі мріяли поїхати до Києва, спілкуватися очі в очі з однолітками і наставниками, побувати на екскурсіях, натомість довелося 8 годин проводити за монітором, що було фізично важко. Ми навчалися з 1 до 11 червня включно, серед іншого створили власну радіостанцію, говорили з боксером Володимиром Кличком, з усього насиченого лекційного курсу мені найбільш корисними видалися модулі з фінансової грамотності та самопрезентації.

Тепер я на повну готуюся до свого локального онлайн-проєкту, який буду проводити у Знам’янці восени. За дивним збігом обставин (як пам’ятаєте, я цікавлюся правом та історією) моєю наставницею в рамках проєкту стала Юлія, яка навчалася на факультеті міжнародного права в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, захистила магістерську роботу в Лондоні та працює юристкою в одній з міжнародних компаній. Тож вона із захопленням розповідає мені про професію юриста, а я розпочала поглиблено вивчати англійську, щоб бути готовою досягати найбільших висот у цій царині, з якою я, швидше за все, пов’яжу своє життя.

В усіх моїх ідеях і проєктах мене підтримують батьки і бабуся. Що стосується бабусі — Ірини Леонідівни Соколової, то характером, мабуть, я вдалася у неї: у нас навіть дні народження в один день — ми леви, а це ж активний і непосидючий знак. Сподіваюся, і в подальшому мої близькі та друзі буть зі мною заодно і разом ми зробимо багато корисних справ.

Тетяна Юганова