Андрій Яковлєв: «В улюбленому більярді завжди прагну до професіоналізму»
- 17 травня 2020, 10:30
Андрій Яковлєв зі Світловодська більше 15 років грає у більярд. Розпочав, за спортивними мірками, пізно, але велике бажання привело до хороших результатів на всеукраїнських турнірах. Зараз часу на спорт небагато, тому, щоб улюблена гра, яка розвиває розумові, інтелектуальні та фізичні здібності, була поруч, встановив більярдний стіл у власному офісі. Отож, більярдний рецепт від Андрія Яковлєва: «Для початку безпомилково забийте 100 куль...»
— Я народився у Світловодську, люблю його, але зараз живу і працюю в Києві, — розповідає Андрій. — У більярд граю більше 15 років, щоправда на три роки була перерва, пов’язана з роботою, добре, що зараз можу дозволити собі знову повернутися до гри, бо дуже люблю цей вид спорту.
Я полюбив більярд з першого погляду, але не одразу все йшло так, як має йти вдала куля в лузу. Якось, коли мені було 10 років, тато — Павло Яковлєв, якого, на жаль, вже немає на цьому світі, привів мене у більярдну. Я уперше побачив кульки, які мене зацікавили, і почав тренуватися. Але особливого успіху у навчанні не мав, доки не трапилася ось ця історія. Мій друг Сергій Федотьєв, з яким я дружу і зараз, завжди обігравав мене в теніс, краще за мене грав у футбол, а тут виявилося, що постійно обіграє ще і в більярд. Тато сказав: «Як так, він тебе скрізь випереджає?! Давай зупинимо цю тенденцію!» Я погодився, ми залишилися в більярдній, і батько тренував мене цілу ніч. І вже у наступній зустрічі я виграв у свого, здавалося б, одвічного конкурента!
Але серйозно я став грати в 17 років. У спорті вважається, що це пізно. Адже сьогодні ми маємо приклади, коли підлітки мають високі досягнення. Наприклад, старшокласник Нікіта Гоменюк з Кропивницького є чемпіоном України з більярду в дорослому розряді, адже з дитячого віку у нього є тренер, розроблена система тренувань, він систематично бере участь у турнірах. Я ж завжди був самоучкою: з часом влаштувався у Києві марке́ром, мав змогу тренуватися по вісім годин на день, але системи тренувань у мене тоді не було, і це неправильно. Зараз, коли я маю систему, то мені достатньо 2-3 години на добу, щоб відточувати майстерність і тримати себе у формі.
Більярд — досить непростий вид спорту. Зараз я займаюся і боксом, тож можу стверджувати, що і те, й інше однаково складно, хоч і по-різному виглядає: адже у більярді така сама концентрація, така сама втома. Під час підготовки до одного з турнірів я виконував вправу, коли треба забити без промаху 100 куль, що стоять в ряд. У перший день мені це не вдалося: я помилився на 36-й, потім на 87-й кулі, як говорять більярдною мовою, «зловив мандраж». Але коли на другий день я впорався зі своїм хвилюванням і забив усі ці 100 куль, то відчув, як у мене збільшилася концентрація. До всього ця вправа мені дала зрозуміти, що відповідальність і максимальну концентрацію я можу здобути не тільки в грі, а й на тренуванні.
Я є кандидатом у майстри спорту з більярду, зіграв трохи більше сотні турнірів. У Кубках українського виробника входив у вісімку кращих гравців, у 2009 році був ІХ у рейтингу України. За вихід у півфінал на міжнародному турнірі — Кубку виробника змагався з майстром по грі однією кулею Араїком Тер-Ісаяном (на жаль, вже покійним) з міста Дніпра. Тоді я програв, хоча гра йшла дуже добре: спочатку я вигравав 5:0. Але мене відволікали камера і коментатор поруч, який постійно говорив: «Виграє невідомий гравець з міста поруч з Кременчуком —Світловодська». У такій атмосфері я грав вперше і розхвилювався. Так що досвід у більярді так само важливий, як і у будь-якій справі.
Звісно, спортсменам-більярдистам цікаві комерційні турніри, де за виграш отримуєш гроші, бо медалі і кубки — це добре, але усі хочуть гідно жити. Ось я, наприклад, (вже говорив про це) перестав серйозно займатися більярдом, бо побачив, що заробити цим видом спорту — не заробиш, а треба забезпечувати родину. Але улюблена справа не відпустила: відновив заняття. Навіть на роботі поставив стіл: як тепер не грати! Інколи граю зі своїм другом, з яким ведемо спільну справу, вчу його.
Тим, хто вагається, чи розпочинати грати в більярд, скажу так: це не бокс, в якому можна отримати травму, тому за фізичну безпеку хвилюватися не доведеться. Але до цієї гри слід підходити виважено: вона дуже затягує. Звісно, ставитися до більярду, як і до будь-якого іншого виду спорту, треба серйозно. Хай я і не стану професіоналом, але я завжди прагну до цього професіоналізму.
Зараз я спостерігаю таку тенденцію, що в нашій країні більярд розвивається у плані індивідуальної професійної підготовки, але не розвивається у напрямку популяризації гри. А популяризується гра через проведення турнірів. На жаль, в Україні відбувається не так багато змагань, та й відбуваються вони переважно у великих містах, а на рівні маленьких населених пунктів ігор майже немає. Тому й радію за Світловодськ, який з недавніх пір має розважальний комплекс, в якому створені чудові умови для гри у більярд і в якому відбуваються турніри високого рівня.
А ще важливо знайти хорошого тренера. Дитину слід навчити правильно стояти, правильно бити і правильно думати. Ці три складові гри має дати наставник, а потім гравець і сам за певним шаблоном зможе тренуватися, якщо, звісно, хотітиме цього. У Світловодську тренерів з більярду на сьогодні немає, тому мені дуже хочеться, щоб вони з’явилися. А я навіть готовий при нагоді допомагати своїми порадами.
Тетяна Юганова
Я полюбив більярд з першого погляду, але не одразу все йшло так, як має йти вдала куля в лузу. Якось, коли мені було 10 років, тато — Павло Яковлєв, якого, на жаль, вже немає на цьому світі, привів мене у більярдну. Я уперше побачив кульки, які мене зацікавили, і почав тренуватися. Але особливого успіху у навчанні не мав, доки не трапилася ось ця історія. Мій друг Сергій Федотьєв, з яким я дружу і зараз, завжди обігравав мене в теніс, краще за мене грав у футбол, а тут виявилося, що постійно обіграє ще і в більярд. Тато сказав: «Як так, він тебе скрізь випереджає?! Давай зупинимо цю тенденцію!» Я погодився, ми залишилися в більярдній, і батько тренував мене цілу ніч. І вже у наступній зустрічі я виграв у свого, здавалося б, одвічного конкурента!
Але серйозно я став грати в 17 років. У спорті вважається, що це пізно. Адже сьогодні ми маємо приклади, коли підлітки мають високі досягнення. Наприклад, старшокласник Нікіта Гоменюк з Кропивницького є чемпіоном України з більярду в дорослому розряді, адже з дитячого віку у нього є тренер, розроблена система тренувань, він систематично бере участь у турнірах. Я ж завжди був самоучкою: з часом влаштувався у Києві марке́ром, мав змогу тренуватися по вісім годин на день, але системи тренувань у мене тоді не було, і це неправильно. Зараз, коли я маю систему, то мені достатньо 2-3 години на добу, щоб відточувати майстерність і тримати себе у формі.
Більярд — досить непростий вид спорту. Зараз я займаюся і боксом, тож можу стверджувати, що і те, й інше однаково складно, хоч і по-різному виглядає: адже у більярді така сама концентрація, така сама втома. Під час підготовки до одного з турнірів я виконував вправу, коли треба забити без промаху 100 куль, що стоять в ряд. У перший день мені це не вдалося: я помилився на 36-й, потім на 87-й кулі, як говорять більярдною мовою, «зловив мандраж». Але коли на другий день я впорався зі своїм хвилюванням і забив усі ці 100 куль, то відчув, як у мене збільшилася концентрація. До всього ця вправа мені дала зрозуміти, що відповідальність і максимальну концентрацію я можу здобути не тільки в грі, а й на тренуванні.
Я є кандидатом у майстри спорту з більярду, зіграв трохи більше сотні турнірів. У Кубках українського виробника входив у вісімку кращих гравців, у 2009 році був ІХ у рейтингу України. За вихід у півфінал на міжнародному турнірі — Кубку виробника змагався з майстром по грі однією кулею Араїком Тер-Ісаяном (на жаль, вже покійним) з міста Дніпра. Тоді я програв, хоча гра йшла дуже добре: спочатку я вигравав 5:0. Але мене відволікали камера і коментатор поруч, який постійно говорив: «Виграє невідомий гравець з міста поруч з Кременчуком —Світловодська». У такій атмосфері я грав вперше і розхвилювався. Так що досвід у більярді так само важливий, як і у будь-якій справі.
Звісно, спортсменам-більярдистам цікаві комерційні турніри, де за виграш отримуєш гроші, бо медалі і кубки — це добре, але усі хочуть гідно жити. Ось я, наприклад, (вже говорив про це) перестав серйозно займатися більярдом, бо побачив, що заробити цим видом спорту — не заробиш, а треба забезпечувати родину. Але улюблена справа не відпустила: відновив заняття. Навіть на роботі поставив стіл: як тепер не грати! Інколи граю зі своїм другом, з яким ведемо спільну справу, вчу його.
Тим, хто вагається, чи розпочинати грати в більярд, скажу так: це не бокс, в якому можна отримати травму, тому за фізичну безпеку хвилюватися не доведеться. Але до цієї гри слід підходити виважено: вона дуже затягує. Звісно, ставитися до більярду, як і до будь-якого іншого виду спорту, треба серйозно. Хай я і не стану професіоналом, але я завжди прагну до цього професіоналізму.
Зараз я спостерігаю таку тенденцію, що в нашій країні більярд розвивається у плані індивідуальної професійної підготовки, але не розвивається у напрямку популяризації гри. А популяризується гра через проведення турнірів. На жаль, в Україні відбувається не так багато змагань, та й відбуваються вони переважно у великих містах, а на рівні маленьких населених пунктів ігор майже немає. Тому й радію за Світловодськ, який з недавніх пір має розважальний комплекс, в якому створені чудові умови для гри у більярд і в якому відбуваються турніри високого рівня.
А ще важливо знайти хорошого тренера. Дитину слід навчити правильно стояти, правильно бити і правильно думати. Ці три складові гри має дати наставник, а потім гравець і сам за певним шаблоном зможе тренуватися, якщо, звісно, хотітиме цього. У Світловодську тренерів з більярду на сьогодні немає, тому мені дуже хочеться, щоб вони з’явилися. А я навіть готовий при нагоді допомагати своїми порадами.
Тетяна Юганова
