Довідково: 3D-принтер — це пристрій, який може створити (надрукувати) справжні об’ємні об’єкти, використовуючи для цього різні матеріали. Тарілка, компресор для газової турбіни, чохол для смартфона — все це можна зробити за допомогою 3D-принтера.

— Віталію, Ви помічали, що час пандемії став часом єднання: благодійні організації, підприємці, соціальновідповідальний бізнес — всі згуртовують свої зусилля навколо спільної проблеми. Так і Ви об’єднались із волонтерами з усієї країни і щоденно працюєте задля допомоги нашим медикам: друкуєте на 3D-принтері захисні щитки, які потім передаєте до медзакладів по всій країні і робите це безкоштовно. З чого, або з кого почалась ця акція? Як створювалась команда?

— Створення безпосередньо нашої Світловодської команди почалося 7 квітня із посту у Світловодській Viber-групі мого земляка Сергія Борщика. У своєму зверненні до світловодців він запропонував приєднатися до спільного волонтерського проєкту, який започаткував Руслан Плисюк (Ruslan Avantis) з Києва. Сергій закликав усіх небайдужих, хто має у своєму розпорядженні 3D-принтер, приєднуватись до виробництва захисних екранів для лікарів. Не довго думаючи, поспілкувавшись з Сергієм стосовно матеріалів, які вони вже використовують та технічних вимог, я вирішив приєднатись до цього волонтерського проекту. Мотивом для мене було лише одне: я чудово розумів, що єдиними, хто стоїть на сторожі між вірусом та людми — є медики. І вони першими приймають на себе удар цієї досконально невідомої хвороби. Якщо захворіють вони, то, у разі необхідності, допомогти нам буде вже нікому. А в мене також є кохана дружина, діти та батьки, які знаходяться у зоні ризику. Отже, якщо я сьогодні не зроблю усього, що в моїх силах, то завтра нарікати на відсутність допомоги з боку лікарів буде безглуздо. Зв’язавшись з Русланом, я з’ясував яку саме модель каркасу захисного екрану використовує для друку вже створена ним загальноукраїнська група волонтерів, і робота «закипіла». На жаль, спочатку все було не так гладко, як хотілося. Перші каркаси друкувались майже по дві години кожен. Мене така швидкість взагалі не влаштовувала, я бачив, що у багатьох членів команди каркас друкувався трохи більше години. Після певних налаштувань та декількох спроб вдалося прискорити процес друку, при-близно година на один каркас. Але я розумів, що швидкість друку потенційно може бути більшою, не хотілося пасти «задніх» у команді та і часу зволікати в даній ситуації не було. Чим швидше ми забезпечимо лікарів максимальною кількістю захисних екранів, тим меншому ризику вони будуть піддаватись. Отже, на сьогодні швидкість друку одного каркасу у мене займає від 20 до 28 хвилин, залежно від виду та якості пластику, що використовується.

— Яким чином формуються запити від лікарень? Розкажіть трішки більше про цей процес: вам телефонують, чи ви самостійно зв’язуєтесь із лікарнями та дізнаєтесь їхні потреби?

— Для контролю кількості замовлень, була створена Google-таблиця, у якій вказується дата замовлення, необхідна кількість захисних екранів, хто з команди виготовляє (це може бути як один член команди, так і декілька), область, населений пункт та дані контактної особи. Дані щодо необхідної кількості отримуються через телефонні дзвінки від представників медзакладів, через відкриті групи у соцмережах, через друзів та знайомих. На жаль на сьогодні в нас так і немає жодних даних з необхідної кількості захисних щитків для швидких та опорних лікарень Кропивницького та Олександрії. Якщо в когось є можливість надати нам цю інформацію, прохання зв’язатись з представниками нашої загальноукраїнської волонтерської команди, або безпосередньо зі мною, будь-яким зручним способом. Отже, після того, як до таблиці внесена інформація і хтось з членів команди підготував необхідну кількість захисних екранів, він самостійно зв’язується за вказаними номерами телефонів контактної особи та домовляється про відправку перевізником, або в межах міста відвозить своїм транспортом.

— Які медзаклади вже користуються вашою продукцією?

— Перелічити усі медзаклади займе дуже багато часу, члени команди намагаються закривати потреби по всій території України. Наша Світловодська команда забезпечила своє місто в повній мірі. Кожен бажаючий може в інтернеті знайти створену Google-мапу, на якій є можливість побачити всю географію діяльності всеукраїнської волонтерської команди,
або вся інформація міститься в загальному доступі на моїй сторінці у Фейсбук.

— Скільки максимально за день було виготовлено захисних екранів?

— На сьогодні, особисто я із сином виготовляємо до 35 захисних екранів. На жаль, у нашому розпорядженні лише один 3D-принтер.

— Ви працюєте із технікою. Чи підводила вона вас за цей час?

— Так, інколи це відбувається. Хоча техніка працює майже на межі своїх технічних можливостей, але підводить дуже рідко. Це пов’язано з тим, що коли я збирав 3D-принтер, то дуже багато уваги приділяв якості деталей. За весь час принтер підвів лише один раз, тиждень тому, саме коли я вже займався цим волонтерським проєктом. Тількино ми вийшли на майже максимальну швидкість друку, як скінчився пластик. Дякуючи фінансовій підтримці небайдужих людей, ми замовили та отримали кілька нових катушок пластику, та на жаль, як виявилось, далеко не найкращої якості. У зв’язку з тим, що матеріал пластику дещо гігроскопічний, та ще й можливо він декілька років пролежав на складі виробника, після просушування, аби мати можливість друкувати з належною якістю виробу, мені довелося свідомо підвищити температуру термоблоку, що з часом призвело до виходу з ладу термобар’єру. Довелося припинити друк, трохи «пошаманити» з запчастинами, що були у наявності, а їх на щастя залишилося у достатній кількості ще з часів конструювання даного 3D-принтера, і от через півгодини він був знову «в строю» і впевнено продовжив виконувати поставлені йому задачі.

— Ми бачимо на вашій сторінці у ФБ, що ваш син вам допомагає. Він ще школяр, а вже долучається до таких масштабних благодійних ініціатив і розуміє як це важливо. Це дуже круто! Розкажіть, він може повністю замінити тата і знає усі процеси виготовлення?

— Так! На сьогодні він вже без проблем може замінити мене, що з успіхом і робить. Спочатку, він боявся щось зіпсувати, щось зробити не так, що я можу за це на нього сваритись, але досить швидко навчився і все робить не гірше ніж я. Він вже повністю самостійно виконує весь технологічний процес з 3D друку, починаючи від завантаження моделі, слайсингу, контролю параметрів друку і закінчуючи вже надрукованою деталлю.

— Син почав цікавитись роботою на 3D лише з приходом коронавірусу, чи він працював на ньому ще до цього? Якщо так, то що виготовляв?

— Така серйозна зацікавленість у нього з’явилася завдяки участі у цьому волонтерському проєкті. Раніше він бачив, як я неодноразово друкував крупногабаритні деталі вдома. Інколи друк однієї деталі тривав більше доби, але суттєвої
зацікавленості це в нього не викликало. Він лише погоджувався спостерігати за самим друком і у разі будь-якої нештатної
ситуації припинити друк, аби не переводити і без того недешевий пластик. Кілька разів він знаходив щось в інтернеті і
просив мене надрукувати, як правило, це були якісь брелоки. Зараз він виявив бажання самостійно зібрати власний 3D-принтер, у чому я йому із задоволенням допоможу.

— Розкажіть, будь ласка, як давно саме ви працюєте з 3D-принтером? Проходили спеціальне навчання, чи самостійно опановували?

— Працювати з 3D-принтером я почав з 2015 року, з того самого моменту, як я його зібрав. Ідея зібрати 3D-принтер виникла досить спонтанно. Я побачив по телевізору у новинах інформацію щодо технології 3D друку, яка на той час саме почала активно розвиватись на території нашої країни. Почав більш поглиблено цікавитись цим питанням. Варіант купівлі
готового 3D-принтеру з того ж Китаю я відкинув одразу. Як інженеру-розробнику, мені був цікавий не результат друку, а сам
процес з середини. Було цікаво зрозуміти що це таке, як воно працює і на що ця техніка може бути технічно спроможна. Ніякого спеціального навчання я не проходив, та і не було у цьому особливої потреби. На сьогодні дуже багато різноманітної інформації на просторах Інтернету, єдине що, це необхідно вміти правильно шукати саме те, що тобі потрібно. А надалі, є теорія, є практика, є бажання — це складові запоруки успіху.

— Що найперше ви виготовили на 3D-принтері?

— Це були надруковані різноманітні калібровочні кубики, які були необхідні для правильного налаштування роботи 3D-принтера. А далі, була виготовлена серія магнітів з лого-типом навчального закладу на пам’ять для наших тодішніх
випускників.

— Все вийшло з першого разу?

— Звичайно, що ні! Якби це був принтер «з коробки», у якому вже все налагоджено виробником до тебе, а тобі залишається лише все правильно по інструкції зібрати, то все було б ідеально з першого разу. Але у тім то і був сенс усієї ідеї з конструюванням 3D-принтера власноруч, аби побачити усе як то кажуть, з середини, та досконально в усьому розібратись.

— Ви викладач у коледжі. Розкажіть більше про свою роботу і заклад, де ви викладаєте.

— Так, я викладаю у Світловодському політехнічному коледжі Центральноукраїнського національного технічного
університету, є головою циклової комісії радіотехнічних дисциплін та керівником гуртка робототехніки. Я сам колишній
випускник цього навчального закладу. Завдяки навчанню у технікумі, на той час саме так він називався, я отримав гарні теоретичні та практичні знання, які стали чудовим стартом для моєї майбутньої професії. З впевненістю можу заявити,
що в нашому навчальному закладі працюють найкращі викладачі, які вкладають у студентів максимум знань. Користую-чись нагодою, хочу запропонувати батькам, чиї діти закінчують навчання у школі та майбутнім абітурієнтам завітати на сайт нашого коледжу svet-koledg.com.ua, для ознайомлення з переліком спеціальностей та можливим вибором майбутньої професії. До речі, мій син також через два роки планує вступ до СПК ЦНТУ.

— Завжди хотіли навчати інших?

— Викладати я почав випадково. По закінченню навчання на радіотехнічному факультеті Харківського національного
університету радіоелектроніки, мені запропонували залишитись працювати викладачем на кафедрі Основ радіотехніки.
Пропрацювавши там чотири роки, доля повернула мене назад до Світловодська. Повернувшись до рідного міста, до мене надійшла пропозиція викладати у коледжі. На сьогодні мені подобається процес викладання і я задоволений своєю роботою.

— Чим ще окрім виготовлення захисних екранів ви займаєтесь на карантині?

— На превеликий жаль всі проєкти, які ми втілювали з студентами гуртка робототехніки, в зв’язку з введенням карантину, ми змушені були поставити на паузу. Та окрім роботи в коледжі я маю сімейний бізнес, масу творчих ідей та натхнення для їх втілення, тому без роботи сидіти не доводиться.

— Наостанок: щоб ви побажали нашим читачам?

— Насамперед, всім бажаю здоров’я! Бо здоров’я — це найцінніший скарб, який втративши не повернеш. Бережіть
себе та своїх рідних. Не залишайтеся осторонь у боротьбі з лихом, кожен з нас в силах допомагати тим, хто цього потребує.

— Щиро дякуємо за розмову і за те, що ви робите! Бажаємо Вам і вашій команді наснаги, і, звісно, здоров’я. Бережіть себе та свою родину.

Анастасія Павлова