Зоя Глінкіна: «Твори, досліджуй, пізнавай!»
- 13 грудня 2019, 11:44
Зибківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (Онуфріївський район) має неординарну історію: у минулому столітті саме в ній проводили педагогічний експеримент у системі середньої освіти. Нині забезпечують гідні умови навчання для дітей Зибкового і сусідньої Мар’ївки. Зоя Глінкіна очолює заклад вже дев’ятнадцятий рік, а до цього, з 1991 року, працювала в ній же учителькою хімії та біології.
— Оскільки село Зибкове засноване у 1766 році переселенцями-старообрядцями зі Стародубщини і багато його жителів російськомовні, у нас школа національних меншин — російська, — знайомить із закладом його очільниця, — Згідно з навчальним планом у нас двомовне викладання: частину предметів викладають українською, частину — російською, є російська мова як предмет.
Колись, у 80-х роках минулого століття на базі нашої школи проводив експеримент відомий педагог Михайло Щетинін. Основою його експерименту було поглиблене естетичне виховання. У школі діяли хореографічні гуртки, учні багато співали, вивчали музику — у кожному класі стояло піаніно, значна увага приділялася урокам фізкультури, праці, діяла кролеферма, влітку школярі місяць відпочивали і працювали у наметовому таборі в степу, багато мандрували по СРСР, а також за кордон за кошти, які заробляли під час таборів. Але експеримент не вдався, оскільки Щетинін велику увагу приділяв загальному розвитку дітей, а на вивчення предметів часу майже не залишалося: уроки тривали 35 хвилин, без домашніх завдань. Коли результати зрізів знань показали дуже низьку якість освіти, експеримент припинили, через п’ять років після старту. Ідеї педагога, викладені в книзі з промовистою назвою «Осягнути неосяжне», не знайшли позитивного практичного підтвердження. Батьки і подекуди дідусі та бабусі наших теперішніх учнів були учнями Щетиніна і часто згадують про незвичайне навчання.
Нову будівлю школи відкрили у 1973 році. Вона велика і світла. Замінені усі вікна, є великий актовий і спортивний зали, хореографічний клас. Школа велика, але, на жаль, велике тільки приміщення — воно розраховане на 300 дітей, а на сьогодні навчається 96 учнів. (Коли тільки стала на посаду директора, у 2001, — їх було 236, — як зараз пам’ятаю). У першому класі — 12 учнів, у випускному — вісім. Є всі класи.
З дітьми працюють 26 учителів, троє їздять до нас з Онуфріївки, четверо педагогів працюють у нас після закриття школи у сусідньому селі Мар’ївці, так само шкільним автобусом доїжджають до нас і учні з цього села. Багато молодих педагогів. Для чотирьох учнів з особливими потребами організоване інклюзивне навчання. Маємо чудову матеріальну базу: комп’ютерний клас, інтерактивну дошку, проектори, вуличні тренажери, більшість цих потрібних новинок закуплені за сприяння народного депутата України Олеся Довгого. Зараз тривають роботи з проведення швидкісного інтернету. Завдяки взаємодії із сільгоспвиробниками, які надають продукти, забезпечене повноцінне гаряче харчування усіх учнів.
Минулого року мали 11 переможців олімпіад районного рівня, є перемоги в обласних конкурсах екологічного напрямку. Певним освітнім центром можна назвати нашу шкільну бібліотеку. Багато спогадів та фото з історії села містить шкільний музей, якому свого часу я приділила багато уваги і який є улюбленим місцем школярів, які можуть потримати в руках старовинний музичний інструмент або праску на вуглях.
Усе начебто й добре у нашій шкільній родині: і затишно, і здібності та таланти є, і у педагогів все виходить. Але не дає спокою те, що активно говорять про оптимізацію, і ми, звісно, з острахом на неї чекаємо. Уважаю, що Зибківська школа ще може бути самостійною, а діти в ній продовжуватимуть творити, досліджувати і пізнавати, як це записано у гаслі, що зустрічає щодня учнів, педагогів і батьків у фоє нашого освітнього закладу.
Тетяна Юганова
Колись, у 80-х роках минулого століття на базі нашої школи проводив експеримент відомий педагог Михайло Щетинін. Основою його експерименту було поглиблене естетичне виховання. У школі діяли хореографічні гуртки, учні багато співали, вивчали музику — у кожному класі стояло піаніно, значна увага приділялася урокам фізкультури, праці, діяла кролеферма, влітку школярі місяць відпочивали і працювали у наметовому таборі в степу, багато мандрували по СРСР, а також за кордон за кошти, які заробляли під час таборів. Але експеримент не вдався, оскільки Щетинін велику увагу приділяв загальному розвитку дітей, а на вивчення предметів часу майже не залишалося: уроки тривали 35 хвилин, без домашніх завдань. Коли результати зрізів знань показали дуже низьку якість освіти, експеримент припинили, через п’ять років після старту. Ідеї педагога, викладені в книзі з промовистою назвою «Осягнути неосяжне», не знайшли позитивного практичного підтвердження. Батьки і подекуди дідусі та бабусі наших теперішніх учнів були учнями Щетиніна і часто згадують про незвичайне навчання.
Нову будівлю школи відкрили у 1973 році. Вона велика і світла. Замінені усі вікна, є великий актовий і спортивний зали, хореографічний клас. Школа велика, але, на жаль, велике тільки приміщення — воно розраховане на 300 дітей, а на сьогодні навчається 96 учнів. (Коли тільки стала на посаду директора, у 2001, — їх було 236, — як зараз пам’ятаю). У першому класі — 12 учнів, у випускному — вісім. Є всі класи.
З дітьми працюють 26 учителів, троє їздять до нас з Онуфріївки, четверо педагогів працюють у нас після закриття школи у сусідньому селі Мар’ївці, так само шкільним автобусом доїжджають до нас і учні з цього села. Багато молодих педагогів. Для чотирьох учнів з особливими потребами організоване інклюзивне навчання. Маємо чудову матеріальну базу: комп’ютерний клас, інтерактивну дошку, проектори, вуличні тренажери, більшість цих потрібних новинок закуплені за сприяння народного депутата України Олеся Довгого. Зараз тривають роботи з проведення швидкісного інтернету. Завдяки взаємодії із сільгоспвиробниками, які надають продукти, забезпечене повноцінне гаряче харчування усіх учнів.
Минулого року мали 11 переможців олімпіад районного рівня, є перемоги в обласних конкурсах екологічного напрямку. Певним освітнім центром можна назвати нашу шкільну бібліотеку. Багато спогадів та фото з історії села містить шкільний музей, якому свого часу я приділила багато уваги і який є улюбленим місцем школярів, які можуть потримати в руках старовинний музичний інструмент або праску на вуглях.
Усе начебто й добре у нашій шкільній родині: і затишно, і здібності та таланти є, і у педагогів все виходить. Але не дає спокою те, що активно говорять про оптимізацію, і ми, звісно, з острахом на неї чекаємо. Уважаю, що Зибківська школа ще може бути самостійною, а діти в ній продовжуватимуть творити, досліджувати і пізнавати, як це записано у гаслі, що зустрічає щодня учнів, педагогів і батьків у фоє нашого освітнього закладу.
Тетяна Юганова
