7800 саджанців з легкої руки Григорія Чорноморця
- 16 серпня 2019, 15:23
Григорій Чорноморець із села Копанів, що на Знам’янщині, знає все не тільки про життя сільської ради як член виконкому Трепівської сільської ради, про водійську справу як водій із 36-річним стажем, про Чорнобильську аварію як її ліквідатор, а й про те, який аромат і коли виділяють кожен із 22 сортів рослин, які ростуть у розсаднику, в якому він працює декілька років. Рослини він любить так, що навіть песика назвав Каштан.
У 1927 році наші предки — батьки моїх мами й тата були першими, хто оселився на цій території, отримавши по наділу землі, ще й досі збереглася одна з двох хат, які належали кожній із сімей. А їхній рід — з Красносілля, Єлисаветградки, Цвітного, де і зараз багато Чорноморців, — з гордістю розповідає Григорій Іванович та проводить невеликий екскурс з історії краю. — Раніше ж ця місцевість належала до Єлисаветградського повіту, а потім відійшла до Знам’янського району, а названі вище села — до Олександрівського.
А Копані тому, що копнув — і вода, ба із балки неподалік, біля сусіднього Топила, бере початок річка Інгулець. Четвертий рік я вирощую саджанці декоративних рослин, які потім реалізуємо. Власники господарства — одесити, але їхні дід з бабою родом з Трепівки, вирішили провести своєрідний експеримент: як будуть розвиватися рослини не на піску, як в Одесі, а на чорноземі у Центральній Україні. І в ході експерименту встановили, що наші саджанці по росту, по об’єму обганяють одеські на півтора року. Цього року сезон у нас розпочався з 15 березня і закінчиться 15-20 листопада. І кожен з цих днів заповнений роботою. Працюю разом з донькою Людмилою: вона поле, стриже,
я охороняю ділянку, зокрема і від безпритульних собак і котів, поливаю, проходжу міжряддя мотоблоком. Як і в будь-якій роботі на землі, наприклад, радіємо, що йшли дощі і треба менше поливати, зате, не розгинаючись, боремося з бур’янами. Господарі теж приїжджають: підкормлюють, розсаджують, висаджують. Це дуже копітка робота — доглянути за приблизно 7800 саджанцями, які ростуть зараз. У мене легка рука — що не посаджу — все приймається, може, тому що за гороскопом я рак? Тут 22 сорти рослин: ялівці (розлогі, пірамідальні, колоновидні тощо), туї (пірамідальні, кулясті тощо), декоративні ялини, карликові ялини та сосни. В основному їх забирає Одеса, хоча приїздять і з Олександрівки, і зі Знам’янки. Я люблю землю і рослини. Коли я проходив армійську службу в Рязані, то хотів біля двору відтворити ті краєвиди: посадив сосни, які на жаль, не вижили, а також берези, які ростуть і зараз. Одну з них привіз з Чернігівської області, а дві інші — із Сумської, словом, де бував, звідти саджанці і привозив, бувало, що по три тижні зі мною їздили. А тепер я навіть знаю, в яку пору дня і за яких умов кожна з рослин у нашому розсаднику який аромат виділяє. І це при тому, що 36 років провів за кермом автомобіля — я водій І класу, тракторист ІІ класу, працював у колгоспі, на зерноперевезеннях, будував автотрасу Київ – Одеса. Вийшов на пенсію. При виході пенсія у мене була чорнобильська, дуже «велика» — 1150 гривень, що вистачило на пів місяця (щоправда зараз дещо збільшили), хіба на такі гроші проживеш, тож і довелося шукати роботу.
А в 1986 році, як то кажуть, на перший поклик поїхав у Чорнобиль, навіть перевдягнутися не встиг вдома. Я був там 58 днів, маю 23 виїзди в ІІІ зону і дозу опромінення 24 рентгени 610 мікрорентген. Спочатку чистили місто Прип’ять, потім атомну станцію. У Прип’яті (і зараз пам’ятаю, що наша бригада працювала на вулиці Лесі України) вдягали ОЗК і відправлялися чистити ті житлові приміщення, в яких залишилися відкритими балкони чи кватирки, а значить, зайшла радіація. Усе, що було в квартирах, починаючи від одягу і закінчуючи меблями, ми з 8 ранку до 8 вечора згрібали і викидали на КАМАЗи, які під’їжджали близько до будинків. А потім чистили четвертий енергоблок, той, що вибухнув, потім третій, потім територію навпроти четвертого енергоблоку. Найнебезпечнішою була робота на третьому енергоблоці. Нам через відеокамеру показали обсяг роботи всередині, на шостому поверсі, куди ми мали швидко прибігти та збирати розміром з копійку шматочки платини — металу, який увібрав найбільшу дозу радіації. Часто було таке, що дозиметри не могли визначити в них дозу випромінення і постійно пищали, бо максимальне значення, яке вони розпізнавали, — 150 рентген, а за 150 вже нічого не показували. На цю роботу разом з дорогою туди-назад давалося 22 хвилини. Якщо у цей час не вкладався, тобі отриману дозу опромінення не зараховували. Найбільша доза, яку ми отримували за ці 22 хвилини — 2 рентгени 800 мікрорентген. Шкода, що держава швидко про нас забула. А здоров’я щороку все гірше і гірше. Але спілкування з рослинами, з сім’єю, зокрема онуком Артемом, дає радість і наснагу.
Тетяна Юганова
А Копані тому, що копнув — і вода, ба із балки неподалік, біля сусіднього Топила, бере початок річка Інгулець. Четвертий рік я вирощую саджанці декоративних рослин, які потім реалізуємо. Власники господарства — одесити, але їхні дід з бабою родом з Трепівки, вирішили провести своєрідний експеримент: як будуть розвиватися рослини не на піску, як в Одесі, а на чорноземі у Центральній Україні. І в ході експерименту встановили, що наші саджанці по росту, по об’єму обганяють одеські на півтора року. Цього року сезон у нас розпочався з 15 березня і закінчиться 15-20 листопада. І кожен з цих днів заповнений роботою. Працюю разом з донькою Людмилою: вона поле, стриже,
я охороняю ділянку, зокрема і від безпритульних собак і котів, поливаю, проходжу міжряддя мотоблоком. Як і в будь-якій роботі на землі, наприклад, радіємо, що йшли дощі і треба менше поливати, зате, не розгинаючись, боремося з бур’янами. Господарі теж приїжджають: підкормлюють, розсаджують, висаджують. Це дуже копітка робота — доглянути за приблизно 7800 саджанцями, які ростуть зараз. У мене легка рука — що не посаджу — все приймається, може, тому що за гороскопом я рак? Тут 22 сорти рослин: ялівці (розлогі, пірамідальні, колоновидні тощо), туї (пірамідальні, кулясті тощо), декоративні ялини, карликові ялини та сосни. В основному їх забирає Одеса, хоча приїздять і з Олександрівки, і зі Знам’янки. Я люблю землю і рослини. Коли я проходив армійську службу в Рязані, то хотів біля двору відтворити ті краєвиди: посадив сосни, які на жаль, не вижили, а також берези, які ростуть і зараз. Одну з них привіз з Чернігівської області, а дві інші — із Сумської, словом, де бував, звідти саджанці і привозив, бувало, що по три тижні зі мною їздили. А тепер я навіть знаю, в яку пору дня і за яких умов кожна з рослин у нашому розсаднику який аромат виділяє. І це при тому, що 36 років провів за кермом автомобіля — я водій І класу, тракторист ІІ класу, працював у колгоспі, на зерноперевезеннях, будував автотрасу Київ – Одеса. Вийшов на пенсію. При виході пенсія у мене була чорнобильська, дуже «велика» — 1150 гривень, що вистачило на пів місяця (щоправда зараз дещо збільшили), хіба на такі гроші проживеш, тож і довелося шукати роботу.
А в 1986 році, як то кажуть, на перший поклик поїхав у Чорнобиль, навіть перевдягнутися не встиг вдома. Я був там 58 днів, маю 23 виїзди в ІІІ зону і дозу опромінення 24 рентгени 610 мікрорентген. Спочатку чистили місто Прип’ять, потім атомну станцію. У Прип’яті (і зараз пам’ятаю, що наша бригада працювала на вулиці Лесі України) вдягали ОЗК і відправлялися чистити ті житлові приміщення, в яких залишилися відкритими балкони чи кватирки, а значить, зайшла радіація. Усе, що було в квартирах, починаючи від одягу і закінчуючи меблями, ми з 8 ранку до 8 вечора згрібали і викидали на КАМАЗи, які під’їжджали близько до будинків. А потім чистили четвертий енергоблок, той, що вибухнув, потім третій, потім територію навпроти четвертого енергоблоку. Найнебезпечнішою була робота на третьому енергоблоці. Нам через відеокамеру показали обсяг роботи всередині, на шостому поверсі, куди ми мали швидко прибігти та збирати розміром з копійку шматочки платини — металу, який увібрав найбільшу дозу радіації. Часто було таке, що дозиметри не могли визначити в них дозу випромінення і постійно пищали, бо максимальне значення, яке вони розпізнавали, — 150 рентген, а за 150 вже нічого не показували. На цю роботу разом з дорогою туди-назад давалося 22 хвилини. Якщо у цей час не вкладався, тобі отриману дозу опромінення не зараховували. Найбільша доза, яку ми отримували за ці 22 хвилини — 2 рентгени 800 мікрорентген. Шкода, що держава швидко про нас забула. А здоров’я щороку все гірше і гірше. Але спілкування з рослинами, з сім’єю, зокрема онуком Артемом, дає радість і наснагу.
Тетяна Юганова
