Від Григорівки до Цибулевого з Марією Ємченко
- 5 квітня 2018, 15:52
Марії Дмитрівні Ємченко, яка живе у селі Цибулеве Знам’янського району, 5 квітня виповнюється 80 років (вітаємо ювілярку). Розповідати про її життя та життя її батьків, що гідні сценарію кінофільму, розпочав її син Володимир, написавши до редакції, а продовжила вже сама Марія Дмитрівна, коли ми приїхали до неї.
Марія Ємченко з козацької родини, її рід по материній лінії тягнеться з села Григорівки Світловодського (Новогеоргіївського) району, звідки родом її мати — Ольга Пантеліївна Брусник, 1899 року народження. Згодом дівоче прізвище матері змінилося на прізвище Гупало. Його носив батько нашої героїні — Іван Мусійович Гупало, 1890 року народження, котрий був родом із села Васине Знам’янського району. Він та його п’ятеро братів розділяли ідеї державної незалежності України, четверо з хлопців загинули під час активної боротьби на початку ХХ століття. Одним з полеглих був Денис Гупало. Його ім’я відоме усім, хто хоча б побіжно знайомий з історією Української революції 1917-1921 років та Холодноярської республіки 1917-1922 років, оскільки це той самий отаман Чорноліського полку Денис Мусійович Гупало, що проводив повстанську боротьбу, за яку був арештований разом з багатьма іншими отаманами Холодного Яру та Чорного Лісу у Звенигородці на інспірованому чекістами «з’їзді отаманів». Денис Гупало загинув 9 лютого 1923 року під час повстання в Лук’янівській в’язниці. Реабілітований 18 жовтня 2016 року.
Коли у 1923 році Холодноярський рух був подавлений більшовиками, батько та мати Марії вирішили тікати з Чорного лісу, щоб не потрапити до рук чекістів. Для цього їм потрібні були інші документи. Один добрий чоловік із села Григорівки, котрий підтримував Холодноярський рух, — Дмитро Осика, дав їм свій паспорт, і таким чином вони стали Осиками. Новою домівкою обрали село Стецівку Великобурлуцького району Харківської області, де 1938 року і народилася донька Марія. За документами — Марія Дмитрівна Осика. Так розпорядилася доля, що син Марії Дмитрівни свого часу знайшов того чоловіка — Дмитра Осику, але на запитання той відповів лише: «Я не твій дід» і не став продовжувати розмову.
Батько Іван загинув на війні, тож донька з матір’ю з Харківщини повернулися до Васиного, де жили батькові батьки. З дитячих років дівчина пам’ятає, що, за розповідями, дід з бабою жили заможно, мали достатньо землі, вишневий гай, але у буремні роки втратили все це. Тому мати й донька жили у винайманій хаті, а після того, як її господарі вирішили переїздити до Цибулевого, за теличку виміняли невелику хату і теж переїхали у Цибулеве.
Мати, Ольга Пантеліївна, померла у 1966 році. Історію родини переповіла донці загалом, без деталей, із заповітом: нікому нічого не розповідати, одним словом — мовчати. Життя у Союзі йшло своїм ходом, була Марія і піонеркою, як усі, і комсомолкою, і партійною. Та відкриття фактів невідомої загалу історії України так доповнило дитячі спогади та розповіді матері, що багато чого стало на свої місця. Хоча про багато моментів і зараз залишається лише здогадуватися.
З 15 років Марія почала працювати, спочатку в городній бригаді колгоспу, потім в конторі колгоспу обліковцем, потім бухгалтером в конторі кооперації, без відриву від роботи навчалася в Кіровоградському кооперативному технікумі, де отримала спеціальність бухгалтера. Після реформи кооперації перейшла працювати завмагом у магазин в Цибулевому. Довелося працювати і прибиральницею в місцевій школі, і на меблевій фабриці у Богданівці Знам’янського району. На усіх посадах та у повсякденному житті завжди була чесною, справедливою, доброю.
Зі своїм чоловіком Іваном Дем’яновичем разом живуть уже 56 років. Виростили та виховали двох синів (на жаль, молодший син Сергій трагічно загинув у 2010 році), мають шістьох онуків та трьох правнуків, які дбають про бабусю: допомагають з ремонтом, з сучасною технікою, приїздять у гості. Та й Марія Дмитрівна не відстає — досить вільно вправляється з мобільним, електродуховкою, на початку минулого року поїхала до одного онука у Феодосію, а наприкінці року — у Білгород, щоб побачитися з іншим.
З 1998 року Марія Дмитрівна на пенсії, займається домашнім господарством. Взимку береться до вишивки, але найбільше часу проводить у церкві Святого Миколая у Цибулевому. Уже сім років вдома пече проскури для церкви, веде облік коштів храму. Разом з настоятелем Василем Білінцем та його дружиною Світланою відвідує заходи, спрямовані на допомогу хворим, немічним та воїнам АТО.
Останніми тижнями, перед Великоднем, Марія Дмитрівна багато часу проводить у храмі — допомагає у підготовці церкви до Пасхи. «Вважаю, що у житті Бог мене оберігає. Можливо, це тому, що за усе своє життя я ніколи ні з ким не сварилася – завжди дотримувалася принципу, якому мене навчила моя мама: і ворогові слід догодити».
Розмову записала та вела Тетяна Юганова
Коли у 1923 році Холодноярський рух був подавлений більшовиками, батько та мати Марії вирішили тікати з Чорного лісу, щоб не потрапити до рук чекістів. Для цього їм потрібні були інші документи. Один добрий чоловік із села Григорівки, котрий підтримував Холодноярський рух, — Дмитро Осика, дав їм свій паспорт, і таким чином вони стали Осиками. Новою домівкою обрали село Стецівку Великобурлуцького району Харківської області, де 1938 року і народилася донька Марія. За документами — Марія Дмитрівна Осика. Так розпорядилася доля, що син Марії Дмитрівни свого часу знайшов того чоловіка — Дмитра Осику, але на запитання той відповів лише: «Я не твій дід» і не став продовжувати розмову.
Батько Іван загинув на війні, тож донька з матір’ю з Харківщини повернулися до Васиного, де жили батькові батьки. З дитячих років дівчина пам’ятає, що, за розповідями, дід з бабою жили заможно, мали достатньо землі, вишневий гай, але у буремні роки втратили все це. Тому мати й донька жили у винайманій хаті, а після того, як її господарі вирішили переїздити до Цибулевого, за теличку виміняли невелику хату і теж переїхали у Цибулеве.
Мати, Ольга Пантеліївна, померла у 1966 році. Історію родини переповіла донці загалом, без деталей, із заповітом: нікому нічого не розповідати, одним словом — мовчати. Життя у Союзі йшло своїм ходом, була Марія і піонеркою, як усі, і комсомолкою, і партійною. Та відкриття фактів невідомої загалу історії України так доповнило дитячі спогади та розповіді матері, що багато чого стало на свої місця. Хоча про багато моментів і зараз залишається лише здогадуватися.
З 15 років Марія почала працювати, спочатку в городній бригаді колгоспу, потім в конторі колгоспу обліковцем, потім бухгалтером в конторі кооперації, без відриву від роботи навчалася в Кіровоградському кооперативному технікумі, де отримала спеціальність бухгалтера. Після реформи кооперації перейшла працювати завмагом у магазин в Цибулевому. Довелося працювати і прибиральницею в місцевій школі, і на меблевій фабриці у Богданівці Знам’янського району. На усіх посадах та у повсякденному житті завжди була чесною, справедливою, доброю.
Зі своїм чоловіком Іваном Дем’яновичем разом живуть уже 56 років. Виростили та виховали двох синів (на жаль, молодший син Сергій трагічно загинув у 2010 році), мають шістьох онуків та трьох правнуків, які дбають про бабусю: допомагають з ремонтом, з сучасною технікою, приїздять у гості. Та й Марія Дмитрівна не відстає — досить вільно вправляється з мобільним, електродуховкою, на початку минулого року поїхала до одного онука у Феодосію, а наприкінці року — у Білгород, щоб побачитися з іншим.
З 1998 року Марія Дмитрівна на пенсії, займається домашнім господарством. Взимку береться до вишивки, але найбільше часу проводить у церкві Святого Миколая у Цибулевому. Уже сім років вдома пече проскури для церкви, веде облік коштів храму. Разом з настоятелем Василем Білінцем та його дружиною Світланою відвідує заходи, спрямовані на допомогу хворим, немічним та воїнам АТО.
Останніми тижнями, перед Великоднем, Марія Дмитрівна багато часу проводить у храмі — допомагає у підготовці церкви до Пасхи. «Вважаю, що у житті Бог мене оберігає. Можливо, це тому, що за усе своє життя я ніколи ні з ким не сварилася – завжди дотримувалася принципу, якому мене навчила моя мама: і ворогові слід догодити».
Розмову записала та вела Тетяна Юганова
