Валентин Пухальський народився в сім’ї Василя Степановича та Варвари Пилипівни Пухальських, був старшим з 3-х дітей. Сім’я жила в селі Пухальщина Полтавської області, звідси й прізвище — Пухальські. З дитинства хлопчик відрізнявся мудрістю, кмітливістю, працелюбністю, повагою до старших, допитливістю, уважністю та великою зацікавленістю до навколишнього світу. А ще великою жагою до навчання.

Батько був бригадиром тракторної бригади в колгоспі, мати працювала в автопарку у Кременчуці. Вони виховували хлопчика в любові, доброті, турботі. Навчали сина справедливості, чесності, людяності. У дитинстві Валентин багато часу проводив з бабусею Марфою, про яку з радістю й усмішкою згадує й досі та багато розповідає про неї своїм дітям та онукам. Бо була вона веселою, жартівливою й дуже доброю. І надзвичайно сильно любила свого першого онука Валентина.

Оскільки Валентин Васильович був старшим з трьох дітей, багато відповідальності лягло на плечі хлопчика з дитинства: він допомагав батькам виховувати молодшу сестру Тамару, яку він дуже любить, та наймолодшого брата Шурика, з яким підтримує справжні братерські стосунки й донині, а ще багато допомагав по господарству та працював фізично, не боячись жодної роботи. У школі навчався «на відмінно», був дуже відповідальним. Любив математику, українську мову і літературу, а також фізкультуру, біологію та анатомію людини. Недаремно після закінчення школи вирішив присвятити своє життя медицині, вступивши до Кременчуцького медичного училища, про що не пожалкував жодного разу. І незважаючи на те, що медицина досить непроста та дуже відповідальна наука, юнаку все давалося легко, тож медичний навчальний заклад він закінчив на «відмінно». В училищі зустрів справжніх друзів, з якими спілкується й дотепер.

Великою подією в житті Валентина Васильовича стала доленосна зустріч з майбутньою дружиною — Ольгою Іванівною. Це була любов з першого погляду. Валентин змолоду вирізнявся яскравими зовнішніми даними, а отже користувався неабияким авторитетом та популярністю серед дівчат. Але бачив серед них лише Ольгу: справжня красуня, ніжна, лагідна, чемна, ввічлива і дуже скромна дівчина заполонила серце і душу юнака. Їхні стосунки розпочались дуже ніжно, гарно, по-справжньому закохано, чесно, вірно на все життя. Оля провела Валентина до армії, чекала весь час на повернення. Вони писали одне одному ніжні листи, з нетерпінням чекали демобілізації. Після закінчення служби в армії через деякий час 1969 року одружилися та створили справжню сім’ю, в якій двоє кохали і кохають одне одного. Народили та виховали двох доньок — Ірину та Лілю. Дали їм багато любові, ніжності, доброти, уваги, а також навчили поваги до людей. Отримавши вищу освіту, Ірина стала вчителькою молодших класів, а Ліля — лікаркою, взявши приклад з батька. Створивши прекрасні сім’ї, доньки подарували своїм батькам онуків: Аню, Антона та Софію. Велика родина часто любить збиратися за великим родинним столом у Валентина та Ольги Пухальських.

Одним із найважливіших етапів життя Валентина Васильовича стала робота в медицині. Їй він присвятив усе своє життя. Спочатку, після демобілізації з армії, з 1968 року працював у селі Червона Знам’янка Полтавської області у фельдшерсько-акушерському пункті. І хоча в нелегкі радянські часи доводилося у будь-яку погоду пішки обслуговувати виклики, та любов і повага до людей, стремління завжди прийти на допомогу брали гору над життєвими і погодними негараздами. Пізніше, в 1973 році, йому запропонували посаду завідуючого ФАПом у селі Пухальщина. І хоча чоловік в той час був ще зовсім молодим, йому доводилося самотужки справлятися з будь-якими ситуаціями: від найпростіших процедур до надавання невідкладної допомоги при серйозних захворюваннях, що загрожують життю, та приймання пологів, оскільки в селі більше не було жодного медичного фахівця. Дружина Оля теж працювала разом з чоловіком, ставши його правою рукою. Так, пройшовши майже через усі медичні випробування, врятувавши життя багатьом людям, Валентин Васильович став фельдшером швидкої допомоги Світловодської ЦРЛ, адже 1976 року він із сім’єю переїздить на постійне місце проживання в селище Власівку. На швидкій допомозі працював до виходу на пенсію, надаючи невідкладну допомогу при серцевих нападах, рятуючи життя немовлят в екстремальних ситуаціях, приймаючи пологи в умовах карети швидкої допомоги, просто «на колесах» встановлюючи точний діагноз та багато іншого. Майже кожна людина на Власівці знає Валентина Пухальського, адже він не раз приходив на допомогу в будь-який час і за будь-якої погоди.

У 90-і роки Валентина Васильовича обрали депутатом селищної ради, яким він був тривалий час, а певний період, не полишаючи роботи на швидкій, на добровільних засадах працював заступником голови селищної ради, коли ця посада ще не була введена на постійній основі. У 2008 році за ініціативою Власівської селищної ради Валентину Васильовичу Пухальському було присвоєно звання «Почесний громадянин селища Власівки».

Загальний медичний стаж Валентина Васильовича сягає 52 роки. Величезний багаж знань з медицини та їхнє практичне застосування дають можливість на будь-яке запитання з медичного профілю надати грамотну і професійну відповідь. — Коли я була студенткою медичної академії, — згадує донька Ліля, — під час сесії до мене часто телефонували мої одногрупники щодо допомоги з відповідями на ситуаційні медичні задачі: «Запитай у свого тата». І мій тато, попередньо обдумавши, без будь-яких підручників, довідників, давав чітку відповідь. Одногрупники дивувалися: «А як і де, в якому підручнику він так швидко знайшов відповідь?». Я з усмішкою відповідала: «А відповідь — у нього в голові!» Тому ми пишаємося своїм батьком і в будь-якій ситуації з гордістю про нього говоримо».