Гості подивились фільм про життя Івана Франка, а потім, за чашкою чаю говорили про його кохання.



У кожного поета є найщиріші й найліричніші вірші. Це - поезії про кохання. Без них наші уявлення про поета як людину були б неповні, а часто й помилкові. Дуже не хочеться, аби й І.Я.Франко був для нас лише Великим Каменярем і вічним революціонером. Адже був він звичайною людиною. Жив на цій землі, прагнув великого кохання. Закохувався, страждав, розчаровувався...

Тричі мені являлася любов

Одна невміла, як лілея, біла,
В зітхання й мрій уткана, із обнов
Сріблястих, мов метелик, підлетіла.
Купав її в рожевих блисках май
На пурпуровій хмарі вранці сіла,
І бачила довколо рай і рай!
Вона була невинна, як дитина,
Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Хто ж ця лілея? Перше, найчистіше і найщиріше кохання Івана Яковича - Ольга Рошкевич. Дочка сільського попа, красуня і розумниця. За соціалістичні погляди, за те, що побував в поліції, батько Ольги відмовив Франкові в заручинах. Це було величезним ударом для нього. І лягли на папір сумні слова:

Нема голубки! Тільки яструб в’ється!
Нема голубки! Дарма серце б’ється!
Вже ніч. В розпуці знов я геть пішов.
А за ліском на тій ж горі чекала
Вона весь день на мене, виглядала,
Тужила важко й плакала за мною. ...

Минали літа. А можливо, він усе ще шукав у кожній жінці Ольгу Рошкевич? Можливо, та любов, котра народилася давно в маленькому, закинутому в горах Лолині, промайнула тінню в Юзефі Дзвонковській, щоб весь біль, муки, радість, горіння вселити в образ Целіни Зигмунтовської.

Як би там не було, будьмо вдячними цим жінкам, котрі надихали Івана Франка. Без них українська література не мала б нев’янучого вінка поезій, що стали поруч кращих зразків світової інтимної лірики.



Діти за чашкою чаю, читали ліричні твори, слухали і самі співали пісень на його вірші, поспілкувались і сфотографувались з представниками міського літературного обєднання "Літо".