У таборі в той час знаходилися декілька десятків тисяч ув’язнених із 18 країн Європи. У цьому жахливому місці за дев'ять років побувало близько двохсот п’ятдесяти тисяч людей. У Бухенвальді загинули десятки тисяч невинних: їх вбивали камінням, різками, топили в гною, кастрували, нівечили, морили голодом. Згідно з оцінками, близько 50 000 людей загинули в Бухенвальді — переважно євреї та політичні в'язні, але також радянські (українські включно) військовополонені, цигани та гомосексуалісти. Деяких людей навмисне заражали вірусами задля медичних експериментів.

На території Онуфріївського району в с. Павлиш на початку вересня 1941 року був створений табір для військовополонених-дулаг (вересень 1941—листопад 1943 рр.). Через збірний табір пройшло 140 тис. осіб.

Табір був розташований на території колишнього радянського МТС. Його обнесли кількома рядами колючого дроту. У кутах поставили кулеметні вежі. На території табору одночасно могли розміститись до 7 тис. осіб. Були дні, коли з Кременчука в табір привозили 11 і навіть 17 тис. полонених. Щільність в’язнів була досить великою. На весь табір існувала тільки одна польова кухня, яка годувала баландою з просяного лушпиння, і одна бочка з водою. Цілими днями простоювали величезні черги полонених, щоб отримати ківш баланди та ковток води. Щоденно від голоду та спраги помирали сотні людей.

Наприкінці листопада 1941 р. відбулася трагедія, що забрала життя багатьох сотень бранців. Протягом усього дня падав проливний осінній дощ, а голодні, вимучені люди за колючим дротом промокли до кісток. Серед військовополонених було багато голих. Щоб знайти хоч якийсь прихисток від холоду, люди руками згрібали у велику купу табірну грязюку, діставались до сухої землі і так намагались зігрітись, але вночі вдарив мороз. Полонені намагались прорватись через дротяне загородження і утворили прохід, по якому німці відкрили вогонь із кулеметних веж. У темряві близько 2 тисячам особам вдалось втекти із табору, але 400 з них загинули.

Після цієї події внутрішній табірний режим став більш жорстким. Військовополонених почали розстрілювати за незначні провини. Великі братські могили вміщували до 3,5 тис. осіб. З Павлишського табору німці виділяли міцніших фізично та «підозрілих» військовополонених і переводили їх до особливого відділу, який вони створили на базі 4-ї бригади колгоспу «Комінтерн» у с. Павлиш. У цьому таборі проводили екзекуції. Підставою для розстрілу могли бути: спроба втечі, несвоєчаний вихід на роботу чи у стрій, підозра у приналежності до комуністичної партії та комсомолу, хвороба військовополоненого.

Щодня комендант табору проводив вечірні перевірки, вдаряючи палицею військовополонених вздовж строю. За час існування табору було розстріляно 3,5 тис. осіб.

Сторінки минулого не треба забувати ніколи. Важкий шлях пройшло «покоління війни» - голод, тяжка, виснажлива праця та багато інших випробувань. Ті, що залишилися в живих, сьогодні згадують усі ті роки з болем. Головне, щоб це більше не повторилося.

«Щоб не повторилося», - відлунює в наших серцях.